Рішення № 42719948, 10.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/382/14-ц 10.02.2015 10.02.2015 10.02.2015

Провадження № 22-ц/784/122/15 Головуючий першої інстанції: Полішко В.В.

Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Яворської Ж.М.

при секретарі судового засідання: Харитоновій І.В.

за участі представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а :

10 лютого 2014 р. ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_5 вказував, що 28 грудня 2012 р. ОСОБА_3 взяла у нього 6 500 доларів США для оплати за легковий автомобіль КІА SPORTAGE 2008 р., який був придбано нею у кредит, про що складено розписку. Крім того на прохання відповідача він здійснив оплату на виконання зобов'язань останньої за кредитним договором на користь банківської установи в сумі 9 450 грн.

Посилаючись на вказані обставини, а також на відмову відповідача надати товар або повернути грошові кошти, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 58 493 грн. 50 коп. суми позики, 1 052 грн. 88 коп. 3% річних від простроченої суми, 4 846 грн. 98 коп. процентів за користування його грошима, виходячи з облікової ставки Національного Банку України, 9 450 грн., сплачених в рахунок погашення кредитних зобов'язань та 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням грошових коштів.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2014 р. позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 64 393 грн. 36 коп., з яких 58 493 грн. 50 коп. суми позики, 1 052 грн. 88 коп. - 3% річних від простроченої суми, 4 846 грн. 98коп. процентів за користування позикою, а також 643 грн. 93 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на неповне з'ясування судом обставин справи, зокрема безпідставне непроведення почеркознавчої експертизи для підтвердження її заперечень щодо неукладення нею договору позики та нескладання розписки.

У запереченні на апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність її доводів і просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Задовольняючи позов, суд вважав встановленим, що 28 грудня 2012 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, за яким позивач передав, а відповідач прийняв 6 500 доларів США, а на підтвердження укладання договору позики відповідачем була написана розписка (а. с. 78). Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернула, про що свідчить наявний у позивача оригінал зазначеного договору позики, що є підставою для задоволення позову.

Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Водночас за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України суд при ухваленні рішення вирішує зокрема такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Суд не врахував належним чином наведених норм матеріального та процесуального права, правові висновки Верховного Суду України та не з'ясував на підставі наданих сторонами доказів, які саме правовідносини склалися між позивачем та відповідачем.

Так, згідно розписки, яка надана позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, 28 грудня 2012 р. ОСОБА_3 «взяла у ОСОБА_5 гроші в сумі 6 500 доларів США в якості оплати за машину марки КІА SPORTAGE 2008 р. випуску, яка взята нею у кредит».

Таким чином, з тексту розписки не вбачаться, що ОСОБА_3 взяла грошові кошти у борг, зобов'язується їх повернути, але слідує, що вона взяла кошти у позивача «як оплату за машину». З позовної заяви також вбачається, що ОСОБА_5 після передачі грошових коштів очікував на передачу йому товару - автомобілю.

Тобто позивачем було передано відповідачу гроші в якості оплати за належний відповідачу автомобіль, що свідчить про наявність між сторонами інших ніж договір позики домовленостей щодо отримання позивачем автомобілю за передані відповідачу кошти.

За такого надана ОСОБА_5 розписка не доводить факту укладення з ОСОБА_3 договору позики грошових коштів, а тому висновок суду про задоволення позову в частині стягнення суми позики, 3% річних та процентів за користування грошима є помилковим.

Разом з тим, ОСОБА_5 не позбавлений можливості захистити свої майнові права у спосіб, визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Враховуючи, що поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність рішення, колегія суддів, виходячи з вимог ч. 4 ст. 303 ЦПК України, перевіривши рішення суду в повному обсязі, дійшла висновку про необхідність його скасування в силу п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Рішення суду в частині відмови у стягненні сплачених в рахунок погашення кредиту 9 450 грн. та відшкодування моральної шкоди не оскаржувалось та предметом апеляційного перегляду не було.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_3 64 393 грн. 36 коп. суми позики з урахуванням 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів за користування грошима скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення 64 393 грн. 36 коп. боргу за договором позики з урахуванням 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та процентів за користування грошима відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: