Постанова № 42719825, 11.02.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

11.02.2015

справа № 2-а/489/57/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року м.Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

при секретарі Коденко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва (далі - УПФ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання призначити пенсію

встановив:

У грудні 2014 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправним рішення УПФ з відмови у призначенні пенсії та зобов'язання призначити пенсію з 06.08.2014.

У обґрунтування вимог вказано, що до вересня 2004 позивач проживав в АДРЕСА_1, надалі виїхав на простійне місце проживання до держави Ізраїль, де перебуває на консульському обліку посольства України.

06.08.2014 представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до УПФ із заявою про призначення позивачу пенсії за віком, надавши необхідні оригінали та копії документів.

Рішенням УПФ від 05.11.2014 № 67/3 у призначенні пенсії відмовлено з тих підстав, що паспорт громадянина для виїзду за кордон не містить інформації про місце проживання (реєстрацію) ОСОБА_1

Вказане рішення представник позивача вважає протиправним та таким, що порушує права позивача на соціальний захист.

У судове засідання представники сторін не з'явилися, що суду надали письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову в задоволенні якого просив відмовити так як паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що лише посвідчує особу під час перетинання державного кордону та перебування за кордоном та не містить відомостей щодо місяця проживання (реєстрації) позивача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 197 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в порядок письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у ній докази вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Із змісту позову вбачається, що у вересні 2004 року позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживав в АДРЕСА_1, виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де став на консульський облік посольства України.

Факт проживання позивача за вказаною адресою до виїзду за кордон та перебування на консульському обліку підтверджується довідкою ТОВ «Миколаївбудсервіс» від 23.10.2014 № 3263 та копією закордонного паспорту.

По досягненню пенсійного віку, через свого представника за довіреністю ОСОБА_2, позивач звернувся до УПФ із заявою про призначення пенсії за віком, надавши копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, необхідні для призначення пенсії.

Рішенням УПФ від 05.11.2014 № 67/3 в призначенні пенсії відмовлено через відсутність передбачених законодавством документів щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України.

Відмовляючи у призначенні пенсії УПФ виходило з того, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон не містить відомостей про місце проживання (реєстрації) позивача, а інших документів, що підтверджували місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 не надав.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Більш детально організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина врегульовано Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»

Частиною третьою статті 25 Конституції України гарантовано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Водночас, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок), встановлено, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідач зобов'язаний призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.

Пунктом 1.1 Порядку встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Як встановлено судом, 06.08.2014 на підставі нотаріально посвідченої довіреності представник позивача ОСОБА_2 звернувся до УПФ із заявою про призначення позивачу пенсії за віком, до якої додав копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон останнього, чим дотримано вимоги Порядку.

Таким чином, рішення УПФ від 05.11.2014 № 67/3 про відмову в призначенні пенсії за віком через відсутність підтвердження місця проживання (реєстрації) позивача, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, ця вимога є передчасною з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 26 цього Закону передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Таким чином, право на пенсію викає за умови досягнення пенсійного віку та наявності відповідно страхового стажу.

У даному випадку, скасоване в судовому порядку рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії основувалося на не підтвердженні місця проживання (реєстрації) позивача. Тому, після скасування цього рішення УПФ зобов'язане повторно розглянути заяву позивача і прийняти рішення з урахуванням наведених вище положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .

Висновки суду відповідають судовій практиці Вищого адміністративного суду України, відображеній в ухвалах від 03.12.2014 по справі №106/1253/13-а(2а-106/62/13) та 06.11.14 по справі № 316/802/14-а (2а/316/44/14).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а відповідач є суб'єктом владних повноважень судові витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.

Керуючись статтями 7-12, 70, 71, 159, 161-163 КАС України, суд -

постановив:

Позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва від 05.11.2014 № 67/3 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

У іншій частині вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І.В.Коваленко