Рішення № 42717959, 10.02.2015, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2156/14-ц

Провадження № 2/265/23/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Скоробогатько Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із позовною заявою про поділ спільного сумісного майна подружжя, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на наступне. 4 серпня 2006 року позивачка зареєструвала шлюб із відповідачем, з яким вона мешкала однією родиною до серпня 2012 року. Шлюб між сторонами було розірвано 22 листопада 2013 року. Від шлюбу у сторін народилась дитина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає із позивачкою. Вказувала, що під час спільного життя із відповідачем було набуто наступне майно: маркер для гри у пейнтбол, ламінатор для скла, ріжучий плоттер, піскоструйний станок, булерян маленький та великий, пила торцева настільна, три комп'ютери, зварювальний апарат, широкоформатний принтер для друку на плівці та холсті, ноутбук, два кондиціонери, комод, обігрівач. На підставі переліченого просила суд визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя вказане майно та провести поділ вказаного майна в натурі між сторонами, стягнувши з відповідача грошову компенсацію при проведені такого поділу. Також вказувала, що за рішенням суду від 24 вересня 2013 року за нею було визнано право власності на 1/2 частку автомобіля «Тойота» н/з НОМЕР_1, також як спільно набуте майно подружжя. У подальшому ОСОБА_1 збільшила заявлені нею позовні вимоги, посилаючись на те, що рішенням суду на її користь з ОСОБА_2 утримуються аліменти на спільну дитину, ОСОБА_3, до досягнення ним повноліття та на утримання непрацездатної матері по 1/6 частки від доходів ОСОБА_2 відповідно. Однак свої аліментні зобовязання відповідач не виконує та має заборгованість по сплаті аліментів, серед якої в сумі 5382,50 грн. на утримання дитини. Вважала, що на підставі переліченого суд повинен відступити від рівності часток подружжя при поділі майна сторін, бо кошти на забезпечення фізичного та духовного розвитку дитини ОСОБА_2 не надає. Таким чином вважає, що її доля у спільному сумісному майні подружжя повинна становити 2/3 частки. Протягом розгляду справи позивачка неодноразово змінювала зміст заявлених нею позовних вимог, внаслідок чого в останній редакції заявлених вимог просила суд при проведені поділу спільного сумісного майна подружжя також визнати за нею право власності на комод вартістю 1144 грн., кондиціонер «Дельфа» вартістю 2113 грн., кондиціонер «ЕлДжі» вартістю 2357 грн. Просила визнати за ОСОБА_2, в свою чергу, право власності на маркер для гри у пейнтбол, ламінатор для скла, ріжучий плоттер, піскоструйний станок, булерян маленький, булерян великий, пила торцева настільна, три комп'ютери, зварювальний апарат, широкоформатний принтер для друку на плівці та холсті, ноутбук та обігрівач, що вартує на загальну суму 108426,86 грн. Внаслідок цього просила стягнути з ОСОБА_2 70413,26 грн. грошової компенсації на свою користь. Також просила суд стягнути з відповідача 11222,50 грн. вартості 1/2 частки автомобіля «Тойота» н/з НОМЕР_1, та стягнути судові витрати.

За зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя вбачається, що ОСОБА_2 вказував, що за час спільного сумісного життя із ОСОБА_1 ними спільно було придбано також торгові вітрини, шафа, двері купе, стіл, дзеркала, металопластикові вікна, тому він просив суд провести поділ вказаного майна, стягнувши компенсацію грошима з відповідачки на свою користь. Також вказував, що за час спільного життя ним було узято кредит у «Златобанк» 19 грудня 2011 року на суму 25000 грн., які були використані спільно із ОСОБА_1 на розвиток підприємницької діяльності та сімейні потреби. Зазначав, що станом на 9 грудня 2013 року залишок боргу становив 20000 грн. Однак на тепер він самостійно повністю погасив існуючу заборгованість перед банком. Таким чином вважає, що ОСОБА_1 повинна йому відшкодувати 1/2 частку вартості вказаної суми. Окрім цього ним 15 квітня 2010 року був укладений договір купівлі-продажу дзеркал та скла, за які він не повністю розрахувався, тому залишок боргу станом на 29 липня 2013 року становив 39441 грн. Зазначав, що вказану заборгованість він також самостійно після припинення шлюбних стосунків із ОСОБА_1 погасив повністю. Таким чином вважав, що оскільки придбані дзеркала та скло пішли для здійснення підприємницької діяльності, гроші від якої шли на поповнення сімейного бюджету, то половину сплаченої ним суми йому ОСОБА_1 повинна відшкодувати. На підставі переліченого просив суд визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя сторін торгівельні вітрини, шафу-касетницю, двері купе, профілі та вікна металопластикові, стягнувши на його користь 1/2 частку вартості вказаного майна у розмірі 10776,37 грн., залишивши його у власності ОСОБА_1 Просив стягнути з ОСОБА_1 19720,50 грн. компенсації за договором купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року та 10 000 грн. компенсації за кредитним договором від 19 грудня 2011 року. Також просив суд стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати та витрати на проведення експертизи.

В судовому засіданні ОСОБА_1, підтримуючи свої вимоги, просила суд їх задовольнити, вказуючи, що вона мешкала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 з 2004 року по серпень 2012 року, за час яких ними було придбано спільне майно. Вказувала, що спочатку вона була приватним підприємцем, а коли народила дитину, то приватним підприємцем почав працювати ОСОБА_2 До 2011 року вона працювала разом із відповідачем, а після вже не мала такої можливості, тому у 2012 році оформили відповідача як приватного підприємця. Вказує, що перелічене у її позовних вимогах майно, окрім комоду та двох кондиціонерів, ОСОБА_2 самовільно при розлученні забрав, використавши його за власним бажанням. При цьому вказане майно, окрім маркеру для гри у пейнтбол, він безпосередньо використовував для здійснення своєї підприємницької діяльності. ОСОБА_2 мав майстерню, звідки забрав усе обладнання. Під вказану майстерню приміщення надавалось за договором оренди. Вказувала, що широкоформатний принтер ОСОБА_2 використовував під час здійснення підприємницької діяльності. При цьому зварювальний апарат був опечатаний державним виконавцем, як й ноутбук. Вказувала також, що прибутків ані вона, ані відповідач не мали до 2012 року, тому знаходились на утриманні матері позивачки, ОСОБА_4 Додавала, що відповідач не працював офіційно до 2012 року. Усе перелічене у зустрічному позові ОСОБА_2 майно належить насправді матері позивачки, ОСОБА_4 Не заперечувала, що частина дверей виготовлялась нею та ОСОБА_2 разом. Також в судовому засіданні погодилась, що вартість автомобіля «Тойота», придбаного за час спільного проживання, становить 14000 грн., тому не проти проведення на її користь відповідачем компенсації в розмірі 7000 грн. Додавала, що про існування кредитних зобов'язань перед «Златобанк» та зобов'язань перед ПП ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу вона не знала, тому кошти, в разі їх отримання відповідачем, ним були використані не у інтересах родини, а витрачені на власні потреби. Вказувала, що оцінка майна, що перебуває у ОСОБА_2, не відповідає її дійсній вартості. Додавала, що ОСОБА_2 не сплачує їй аліменти на утримання спільної дитини, а самостійних доходів у неї немає, тому грошей на утримання дитини їй не вистачає. Просила задовольнити заявлений нею позов повністю, відмовивши у вимогах ОСОБА_2 за зустрічним позовом.

Представник позивачки, яка діє на підставі договору, ОСОБА_5, підтримуючи вимоги ОСОБА_1, додавала, що не підтверджено відповідність надання чеків, товарних накладних на виконання відповідачем договору купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року. Натомість відповідач не міг виконувати вказаний договір, бо не мав доходів за 2010 - 2011 роки. Окрім довідок з банку відповідачем не надано на підтвердження отримання кредиту відповідних документів, договору, графіку проведення погашення позики, документів про отримання такої позики. Відповідачем не наведено оцінки майна, зазначеного у зустрічній позовній заяві. Визнала однак, що у ОСОБА_1 перебувають одні двері-комплект та ще дві двері з того майна, що заявлене для поділу ОСОБА_2 Просила відмовити у задоволені зустрічного позову.

Представник позивачки, ОСОБА_6, який діє на підставі договору, підтримуючи заявлені ОСОБА_1 вимоги, наполягав на їх задоволенні, виходячи з їх доведеності та обґрунтованості, зазначаючи, що вони засновані на законі. В свою чергу заперечував проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

Представник позивачки, ОСОБА_7, яка діє на підставі договору, в судовому засіданні на задоволенні змінених позовних вимог ОСОБА_1 наполягала, вказуючи, що маються усі підстави для відхилення від визначення рівності часток при поділі спільного майна подружжя сторін, бо відповідач не сплачує аліменти на користь ОСОБА_1, що змушує останню бідкатись для винайдення грошей на утримання спільної дитини сторін. Також зауважувала, що ОСОБА_2 не було доведено його право на майно, визначене у зустрічному позові, бо вітрини, стелажі, стіл, шафа та вікна належать ОСОБА_4 Вікна при цьому були придбані за кошти ОСОБА_4 та у її будинок для заміни старих віконних рам. Вказувала, що ОСОБА_2 також не має права на грошову компенсацію за виплату позики та купівлю дзеркал та скла, бо в цій частині вимоги відповідача не були підтверджені належними доказами. Просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 Вказувала також, що договір від 15 квітня 2011 року не відповідає закону, бо сторони угоди не дійшли згоди за основними умовами договору, якими повинні бути ціна, строки та розмір платежів, а також графік проведення платежів за товар. Таким чином вважала, що договір від 15 квітня 2011 року є неукладеним. Також не було доведено ОСОБА_2 те, що вказаний договір був укладений в інтересах родини. Зазначала, що документи надані ПП ОСОБА_8 викликають сумніви, а також не було підтверджено отримання кредиту ОСОБА_2 у «Златобанк». Натомість вимоги ОСОБА_1 були підтверджені належними доказами, як письмовими, так й свідченнями свідків. Додавала також, що відомості відповідача про пожежу не були підтверджені під час розгляду справи в суді. Також додавала, що ОСОБА_2 самовільно вивіз належне також й ОСОБА_1 майно та використовує його на власний розсуд, переховуючи від ОСОБА_1, не зважаючи на те, що зазначене майно знаходиться під арештом. Внаслідок цього відповідач ухилився від проведення експертизи такого обладнання. Враховуючи обґрунтованість вимог ОСОБА_1 просила суд задовольнити її вимоги у повному обсязі.

За письмовими запереченнями ОСОБА_1 на позов ОСОБА_2 позивачка також посилалась на те, що торгівельні вітрини, які просить визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2, були придбані її матір'ю, та належать ОСОБА_4, перебуваючи торговому павільйоні останньої. Вказувала також, що відповідач не довів, що торгівельні вітрини були придбані за час спільного життя сторін. Також вказує, що відповідач не довів наявність шафи-касетниці, заявленій у зустрічному позові, та факт її придбання за час шлюбу сторін. Вказувала, що у торгівельному павільйоні ОСОБА_4 перебуває шафа-касетниця, профілі та дзеркала, які натомість належить саме матері позивачки. Додавала, що виставкові двері ОСОБА_2 забрав собі, спочатку з торгового павільйону матері позивачки, а потім з приміщення по АДРЕСА_1. Вказувала, що у приміщенні ОСОБА_4 залишились лише три зразки дверей (комплект верей профіль (бронза), заповнення дзеркало бронза, з піскоструминним малюнком; профіль (срібло) заповнення дзеркало з забарвленим малюнком (метелики), профіль (бронза) заповнення матове дзеркало з піскоструминним малюнком (японка)). Однак вказувала, що ОСОБА_2 не довів вартість вказаних зразків дверей, а їх залишок, що мається у торговому павільйоні ОСОБА_4, становить половину кількості дверей, що були з початку. Зазначала, що металопластикові вікна були придбані ОСОБА_4 для останньої та за її кошти, тому встановлені за адресою матері позивачки, а ОСОБА_2 лише здійснював замірювання та проводив фактичну оплату вікон, гроші на які надала ОСОБА_4 Зазначала, що у той період часу ОСОБА_2 не мав доходу, тому не міг самостійно сплатити таку суму грошей за вікна. Заперечувала також проти вимог за зустріним позовом щодо розподілу вартості кредиту у «Златобанк», вважаючи, що в цій частині вимоги не були доведені ОСОБА_2, оскільки він не міг брати вказаний кредит. Якщо ж він узяв його, то це зробив поза волею позивачки, а гроші використав на свої власні потреби. Також заперечувала проти наявності у неї боргу перед відповідачем в частині повернення ОСОБА_2 половини суми за договором купівлі-продажу дзеркал та скла від 15 квітня 2010 року, бо вказаний договір не укладався у інтересах родини, про існування якого ОСОБА_1 гадки не мала. Вважала, що документи за цим договором підроблені та такої угоди та зобов'язань по ній не існує.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надавши суду заяву з проханням вирішити спір за його відсутності, заперечуючи частково проти задоволення позову ОСОБА_1 та підтримуючи заявлений ним зустрічний позов повністю.

Представник відповідача, яка діє на підставі договору, ОСОБА_9, у судовому засіданні заперечувала частково проти задоволення заявлених вимог ОСОБА_1, підтримавши письмові заперечення ОСОБА_2 Додавала при цьому, що майно, яке просить поділити ОСОБА_1 частково відсутнє, тобто не було у спільній власності подружжя маркеру для гри у пейнтбол, широкоформатного принтеру, а три комп'ютери, зварювальний апарат та обігрівач були знищенні під час пожежі. Ноутбук натомість у теперішній час в пошкодженому стані, що включає його використання за призначенням. Зазначала, що спірне майно було придбано за час ведення підприємницької діяльності ОСОБА_2 Не заперечувала проти проведення виплати компенсації ОСОБА_1 у розмірі 7000 грн. за автомобіль «Тойота», придбаний у період шлюбу. Вказувала також, що майно, зазначене у позові ОСОБА_2, у теперішній час перебуває у ОСОБА_1 Стверджувала, що ОСОБА_2 отримував кредит на розвиток підприємницької діяльності, яку вів, тому мав змогу повертати отриману від банку «Златобанк» позику. Вказувала, що за договорами про надання металопластикових вікон як замовник значиться ОСОБА_2, що доводить факт того, що саме ним було придбане вказане майно. Вказувала, що надані ОСОБА_2 чеки підтверджують також придбання та виготовлення ним вітрин, стелажів, дверей, шаф та дзеркал, які знаходяться у приміщенні, де працює ОСОБА_4 Додавала також, що відповідними платіжними документами підтверджується поставка ПП ОСОБА_8 дзеркал та скла ОСОБА_2 на виконання умов договору купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року, тому ОСОБА_1 повинна також відшкодувати витрати ОСОБА_2 за сплату ним заборгованості, яка залишилась за цим договором після того, як сторони розлучились. Стверджувала, що ОСОБА_2 укладав вказані договори в інтересах подружжя, бо підприємницька діяльність приносила прибутки родині сторін. Вказувала, що угода від 15 квітня 2010 року діяла, сторонами не розірвана та виконувалась. Заперечувала проти задоволення вимог ОСОБА_1 в частині збільшення розміру її частки при проведенні поділу майна подружжя, бо ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дитини, а ОСОБА_1 не довела, що дитині не вистачає коштів, присуджених до сплати їй ОСОБА_2 Оскільки доведено існування спірного майна за позовом ОСОБА_2, а також частково за позовом ОСОБА_1, яке було оцінено, то просила суд повністю задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2, а первісний позов ОСОБА_1 відповідно частково, оскільки не заперечувала проти виділу в натурі майна зі спільного майна подружжя та часткової виплати компенсації на користь ОСОБА_1

За письмовими запереченнями ОСОБА_2 на позов ОСОБА_1 вбачається, що частково не визнаючи заявлені до нього вимоги, відповідач вказував, що під час спільного життя із позивачкою було придбано ламінатор для скла, ріжучий плоттер, піскоструйний станок, булерян маленький та великий, пила торцева настільна, ноутбук, два кондиціонери, комод. Зазначав, що до 18 грудня 2013 року працював як приватний підприємець, використовуючи вказане майно. Вказував, що піскоструйну камеру він зібрав самостійно. Додавав, що інше спільне майно, вказане позивачкою, відсутнє. Так маркер для гри у пейнтбол та широкоформатний принтер для друку на плівці та холсті не придбавались, а три комп'ютери, зварювальний апарат та обігрівач були знищенні під час пожежі. Вказував також, що ноутбук у теперішній час пошкоджений. Не заперечував, щоб позивачці залишилися два кондиціонери та комод, а йому ламінатор для скла, ріжучий плоттер, піскоструйний станок, булерян маленький та великий, пила торцева настільна. Також вказував, що придбаний під час шлюбу автомобіль «Тойота» коштував 14000 грн., що визнавала також ОСОБА_1 при розгляді справи в суді. Таким чином згоден на проведення компенсації позивачці 1/2 частки вартості вказаного ним майна.

Заслухавши пояснення учасників процесу, які з'явились, допитавши свідків та дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного обґрунтування.

На підставі ст. 60 Сімейного кодексу України (далі за текстом рішення - СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно до ч. 4 ст. 65 СК договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 66 СК подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

На підставі ст. 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі ч. 3 ст. 70 СК за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

На підставі ст. 71 СК майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

За ч. 1, 3 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 370 ЦК співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. В разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

За ст. 364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно також припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 372 ЦК майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. В разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. В разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі за текстом рішення - Постанова Пленуму) зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму, вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

На підставі п. 24 Постанови Пленуму до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно до п. 25 Постанови Пленуму, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації. У разі коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Судом за матеріалами справи було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 4 серпня 2006 року, що вбачається з копії свідоцтва про шлюб, актовий запис № 146 від 4 серпня 2006 року, шлюб між якими був розірваний 3 грудня 2013 року, що підтверджується копією рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 22 листопада 2013 року, яке набуло чинності. У вказаному рішенні також зазначено, що з 2 серпня 2012 року сторони по справі не перебувають у шлюбних відносинах (т. 1, а. с. 9, 98).

При цьому факт припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами у серпні 2012 року визнавався також як ОСОБА_1, так й ОСОБА_2

Допитаний у судовому засіданні свідок, ОСОБА_10, вказувала, що вона працювала із матір'ю позивачки, ОСОБА_4 Вказувала, що ОСОБА_4 працює приватним підприємцем. Зазначала, що в магазині, де працює ОСОБА_4, були давно засклені вікна, встановлені стелажі, встановлено обладнання для ведення підприємницької діяльності. Стверджувала, що вказане майно належить саме ОСОБА_4, а не ОСОБА_1 або ОСОБА_2, з якими свідок також знайома.

Свідок ОСОБА_11 в суді вказувала, що у 2008 році їй належав торгівельний павільйон по АДРЕСА_2. Знає ОСОБА_4 я підприємця, яка у неї знімала приміщення у 2008 році. Вказувала, що до цього ОСОБА_4 працювала у гастрономі «Східний». Після цього ОСОБА_4 перевезла у належне свідку приміщення усе своє обладнання, де проводила торгівлю канцелярськими приладдями. Це були стенди, настільні стелажі та інше майно. Знає, що у той час ОСОБА_2 та ОСОБА_1 почали працювати піскоструминним апаратом, бачила роботи ОСОБА_2 у приміщенні, яке займала ОСОБА_4 Пам'ятає, що це були двері купе, розписані піскоструминним станком. Однак зазначала, що у той час доходів у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не було та вони мешкали із ОСОБА_4, від якої вона знає, що та фактично утримувала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Після 2012 року свідок вже не була у приміщенні, де торгує ОСОБА_4

Допитана в якості свідка ОСОБА_4 вказувала, що ОСОБА_1 приходиться їй донькою. Зазначала, що стелажі, вказані у зустрічному позові ОСОБА_2, належать їй, бо ці стелажі їй подарував свого часу ПП ОСОБА_16, в якого вона раніше працювала. Зазначала, що вона працювала спочатку у ПП ОСОБА_16, а потім вирішила відкрити свій бізнес. Через деякий час до неї долучилась її донька, ОСОБА_1, а згодом їм обом став допомагати ОСОБА_2, який потім зацікавився декоративною обробкою скла піскоструминним станком. Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 планували розвивати свій бізнес у цьому напрямку. Додавала, що вітрини у її магазині робив ОСОБА_2, однак на її гроші. Шафа-касетниця також була встановлена у магазині за її рахунок. Додавала, що вікна у її будинок по АДРЕСА_3 допомагав придбати ОСОБА_2, навіть у договорах він був зазначений. Однак гроші на придбання металопластикових вікон надавались безпосередньо нею, бо у той час жодних доходів ані ОСОБА_1, ані її чоловік не мали, тому вони удвох мешкали у її будинку та фактично знаходились на її утриманні. У той момент ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише розпочинали свій бізнес, тому вона їм усіляко допомагала матеріально. Неодноразово вона займала гроші ОСОБА_2 для розвитку підприємницької діяльності. Відповідач навіть тепер не віддав їй усіх боргів. Зазначала, що усе обладнання для декоративної обробки скла належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно, бо спочатку ОСОБА_1 була оформлена як приватний підприємець, а згодом вже ОСОБА_2 Стверджувала, що широкоформатний принтер був також придбаний сторонами спільно для ведення підприємництва. Стверджувала, що булеряни були придбані теж подружжям її доньки. Про існування кредиту в «Златобанк» їй нічого не відомо, хоча сторони постійно мешкали у її будинку. Вказувала також, що ОСОБА_2 дійсно придбавав маркер для гри у пейнтбол, який потім забрав із собою, коли розлучився із позивачкою. Зазначала, що дохід у ОСОБА_2 почався від підприємницької діяльності лише у 2012 році, коли був налагоджений бізнес з декорування піскоструминним станком.

Доводи ОСОБА_4 про наявність у неї в приміщені стелажів та іншого обладнання для ведення підприємницької діяльності підтверджуються фотознімками, долученими ОСОБА_1 до матеріалів справи.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні вказував, що він є приватним підприємцем та у нього є бізнес-центр «ІНФОРМАЦІЯ_2», де ОСОБА_2 винаймав офіс розміром 20 кв. м. з весни 2012 року до осені 2012 року, де той розміщував широкоформатний принтер для печаті. Вказував, що вказаний принтер не входив у двері, тому його збирали вже у приміщенні. До ОСОБА_2 у вказане приміщення також приходила ОСОБА_1, яка допомагала останньому. В подальшому ОСОБА_2 виїхав з приміщення та забрав усе обладнання, включаючи широкоформатний принтер.

Суд зазначає, що під час вирішення справи у суді ОСОБА_1 не підтвердила існування на момент припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами та на час розгляду справи у суді, як об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, такого майна, як маркер для гри у пейнтбол з аксесуарами, обігрівач «УФО», три комп'ютери та широкоформатний принтер для друку на плівці та холсті.

Так жодними доказами не підтверджується взагалі існування трьох комп'ютерів та обігрівача «УФО», як таких, що були набуті під час спільного проживання сторонами, тому й не було встановлено їх місце знаходження. Тому жодних підстав для проведення поділу такого майна не існує.

За довідкою від 24 квітня 2014 року ПП ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_2 протягом березня - вересня 2012 року орендував у нього приміщення під широкоформатний принтер для печаті на плівці та холсті з метою здійснення підприємницької діяльності (т. 1, а. с. 96).

З довідки від 28 квітня 2014 року СПД ОСОБА_13 також вбачається, що в квітні 2014 року ОСОБА_2 надавав йому послуги з печаті на широкоформатному принтері (т. 1, а. с. 97).

Однак доказів, що широкоформатний принтер, який використовувався ОСОБА_2 у 2012 році та у 2014 році один та той же, відсутні, як й будь-які докази наявності такого майна на момент вирішення справи у суді, як то його специфікації та вартості.

Суд при цьому відхиляє посилання ОСОБА_1 на витяги з інтернету щодо існування маркера для гри у пейнтбол та широкоформатного принтеру у наявності в ОСОБА_2, бо ці докази не можуть підтвердити такі обставини, а є лише припущеннями ОСОБА_1

В свою чергу наявними у матеріалах справи доказах, як то довідки та пояснення свідків, було встановлено, що фактично під час шлюбу сторонами придбавались широкоформатний принтер та маркер для гри у пейнтбол. Однак доказів існування такого майна саме на момент припинення фактичних шлюбних відносин сторін, або на момент розгляду наявного спору у суді, ОСОБА_1 не було надано, що унеможливлює визначення таких об'єктів як спільного сумісного майна подружжя для проведення його поділу.

За відомостями, що були надані представником позивачки щодо відсутності звернення до пожежної частини протягом жовтня - грудня 2011 року за фактом пожежі по АДРЕСА_4, суд зазначає, що ці доводи не можуть спростувати факт знищення частини майна ОСОБА_2, оскільки не встановлено, що спірне майно перебувало саме по АДРЕСА_4, та що саме у період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року воно було знищено. Між тим допитаний у судовому засіданні оцінювач ОСОБА_14, вказував, що при проведенні дослідження спільного майна сторін по АДРЕСА_5 він помічав залишки пожежі в приміщенні (т. 2, а. с. 43).

Таким чином суд відмовляє ОСОБА_1 у визнанні маркера для гри у пейнтбол, широкоформатного принтера для друк на плівці та холсті, трьох комп'ютерів та обігрівача «УФО» об'єктами спільної сумісної власності подружжя сторін для проведення їх поділу.

Натоміть факт наявності такого спільного майна сторін, як піч «булерян 00», підтверджується рахунком-фактурою від 4 листопада 2008 року про його придбання ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 25).

Існування у сторін торцевої пили «De Walt (DW 713)» підтверджується фотознімком (т. 1, а. с. 34).

Наявність ноутбуку «Packard Bell» у відповідача підтверджується гарантійним талоном від 20 серпня 2010 року та чеком про його придбання на суму 7846,86 грн. (т. 1, а. с. 26).

Знаходження у ОСОБА_1 кондиціонерів «Дельфа» та «ЕлДжі» підтверджується наданими нею копіями керівництва для користуванням вказаним майном та гарантійним талоном на кондиціонер «ЕлДжі» (т. 1, а. с. 27, 28, 29, 74-88, 89-95).

За актом опису й арешту майна від 13 грудня 2013 року державним виконавцем на виконання судового рішення від 12 листопада 2013 року було накладено арешт на майно ОСОБА_2, що складалось з ламінатору для скла, ріжучого плоттеру, булеряна маленького, булеряна великого, пили торцевої настільної «De Walt (DW 713)», зварювального апарату «ssva-180-p», піскоструминного станку з забороною його розбирання (т. 1, а. с. 31-32, 40).

За постановою про відкриття виконавчого провадження та акту опису й арешту майна від 5 травня 2014 року державним виконавцем на виконання судового рішення від 23 квітня 2014 року було накладено арешт на майно ОСОБА_2, що складалось з ноутбук «Packard Bell», який на момент накладення арешту перебував у пошкодженому та незадовільному стані (т. 1, а. с. 43, 69, 70-73).

Факт незадовільного та неробочого стану ноутбуку «Packard Bell» також підтверджується інформацією ТОВ «ЦСО «Дельта-Азов» від 12 серпня 2014 року (т. 2, а. с. 8).

Вирішуючи наявний спір, суд таким чином виходить з того, що у судовому засіданні було встановлено обсяг спільно нажитого майна сторін, наявного на час припинення спільного ведення господарства.

Так суд встановив, факт чого не заперечувався сторонами, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ламінатор для скла, ріжучий плоттер, булерян маленький, булерян великий, пила торцева настільна, зварювальний апарат, піскоструминний станок, ноутбук, кондиціонер «Дельфа», кондиціонер «ЕлДжі», комод.

Доказами наявності вказаного майна у сторін на момент розгляду справи у суді слугують письмові матеріали, пояснення допитаних в суді свідків, а також накладенням арешту на спірне майно державним виконавцем.

При цьому наявність вказаного майна також підтверджується проведеним дослідженням відносно спірного майна щодо визначення його ринкової вартості.

Суд зазначає, що невизнання представником ОСОБА_2 факту наявності на момент припинення фактичних шлюбних відносин сторін у подружжя зварювального апарату «ssva-180-p» спростовується актом державного виконавця, складеного на виконання ухвали суду про накладення арешту на спірне майно.

Також суд відхиляє доводи представника ОСОБА_2 щодо неможливості визначення ноутбуку об'єктом права спільної власності сторін з посиланням на те, що визначати вартість останнього не виявляється можливим на підставі його непридатного стану, оскільки судом було встановлено, що на вказаний ноутбук вже під час вирішення вказаної справи був накладений арешт державним виконавцем, що свідчить про його існування на момент припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, а сама по собі відсутність визначення вартості вказаного майна не може бути підставою для відмови у вирішенні в цій частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області, актовий запис № 686 від 15 серпня 2011 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками якого зазначені сторони по справі (т. 1, а. с. 10).

Суд при цьому зазначає, що прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років на 2014 рік в Україні був визначений Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» в розмірі 1032 грн. на місяць. Натомість прожитковий мінімум для дітей у віці до 6 років на 2015 рік в Україні визначений Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік» також в розмірі 1032 грн. на місяць.

За інформацією державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ від 11 грудня 2014 року вбачається, що на підставі виконавчого листа, виданого судом 27 травня 2013 року, ОСОБА_2 повинен сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання спільного сина, ОСОБА_3, в розмірі 1/6 частини від усіх видів доходів щомісяця, починаючи з 7 травня 2013 року та до повноліття дитини. Однак станом на 30 листопада 2014 року заборгованість по проведенню оплати вказаних аліментів ОСОБА_2 у відповідача становить 5382,50 грн., та сплачено фактично на користь ОСОБА_1 ним було за цей проміжок часу всього 1407 грн. (т. 2, а. с. 155).

В судовому засіданні таким чином було встановлено, що ОСОБА_2 повинен за вказаною довідкою державного виконавця сплачувати на утримання сина, ОСОБА_3, на користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти в розмірі 309,60 грн., маючи при цьому значну заборгованість при проведені таких виплат, що свідчить про фактичне ухилення відповідача від сплати аліментів (т. 2, а. с. 155).

Також суд встановив, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично мешкає разом із матір'ю, ОСОБА_1, а батько, ОСОБА_2, іншої допомоги, окрім аліментів, на утримання сина не надає.

На підставі переліченого суд вважає, що з врахуванням ч. 3 ст. 70 СК частка у спільному майні подружжя сторін для ОСОБА_1 повинна бути збільшена з відступленням від презумпції рівності часток подружжя до 2/3 частки при поділі спільного сумісного майна сторін. Таким чином частка ОСОБА_2 відповідно повинна зменшуватись до 1/3 частки при проведенні такого поділу.

Суд у цьому випадку врахував, що малолітній ОСОБА_3 мешкає разом із позивачкою, яка фактично не отримує аліменти на утримання дитини від ОСОБА_2, що свідчить про неналежне забезпечення розвитку дитини з боку батька. Також суд враховав, що розмір нарахованих до щомісячної сплати аліментів на утримання дитини є в будь-якому разі меншим від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином суд вважає встановленим доцільність відступлення від рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя сторін шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки вказаного майна, а за ОСОБА_2 відповідно шляхом визнання права власності на 1/3 частки спірного майна.

Відповідно до висновку про оцінку майна від 16 грудня 2014 року оцінювача ОСОБА_15 вбачається, що ринкова вартість: кондиціонеру «Дельфа» становить 2113 грн., кондиціонеру «ЕлДжі» становить 2357 грн. та комоду становить 1144 грн., що загалом складає - 5614 грн. (т. 2, а. с. 124-152).

Відповідно до оцінки визначення ринкової вартості майна від 21 січня 2014 року, проведеної оцінювачем ОСОБА_14, вбачається, що ринкова вартість об'єкта оцінки загалом з урахуванням зносу складає 18861 грн., з яких піч «булерян 00» - 883 грн., піч «булерян 04» - 2158 грн., торцева пила «De Walt (DW 713)» - 2184 грн., ламінатор - 4676 грн., плоттер - 4505 грн., піскоструминна камера - 4555 грн. (т. 1, а. с. 119-138).

Допитаний у судовому засіданні спеціаліст-оцінювач, ОСОБА_14, пояснив, що ним дійсно на замовлення ОСОБА_2 проводилось дослідження на предмет визначення ринкової вартості обладнання, яке знаходилось по АДРЕСА_5. Він безпосередньо проводив огляд обладнання та вивчав документацію на нього. Стверджував також, що вказане приміщення дійсно було як після пожежі, бо була присутня сажа місцями на стелях. Він оглянув усе майно, що визначено у його дослідженні. Також вивчав піскоструминний апарат, який був саморобний. Вартість майна визначалась ним з урахуванням амортизації. Вивчав також аналогічні вироби на ринку для надання об'єктивної оцінки майна. Стверджував, що на обладнанні були присутні печатки державного виконавця. Зазначав, що обладнання було у робочому стані, та додавав, що обстановка у приміщенні також була робочою, а усі оглянуті ним прилади були підключені до мережі живлення.

Натомість факт вартості спільного майна, що підлягає при проведення його поділу переданню ОСОБА_2, на загальну суму 108426,86 грн. позивачкою ОСОБА_1 не було доведено жодними доказами.

Таким чином при проведенні обрахунку розміру грошової компенсації за заявленими вимогами ОСОБА_1 суд керується вартістю спірного майна, встановленою при розгляді спору в суді належними доказами.

Суд також враховує наявну згоду сторін щодо проведення відповідного поділу в натурі вказаного майна, що відповідає положенням СК, тому вважає за необхідне провести поділ спільного майна подружжя шляхом залишення у власності ОСОБА_1 комоду, кондиціонеру «Дельфа» та кондиціонеру «ЕлДжі», вартість яких згідно до проведеного експертного дослідження складає на момент вирішення справи загалом 5614 грн.

В свою чергу суд вважає можливим виділити у власність ОСОБА_2 ламінатор для скла, ріжучий плоттер, булерян маленький, булерян великий, пилу торцеву настільну «De Walt (DW 713)», піскоструминний станок, загальна вартість яких згідно до проведеного дослідження складає загалом 18861 грн.

При цьому суд вважає, що оскільки визначити дійсну вартість на момент вирішення справи у суді зварювального апарату та пошкодженого ноутбуку немає можливості, а сторони не дійшли згоди щодо проведення поділу згаданого майна в натурі та отримання за нього відповідно грошової компенсації, то з урахуванням керівних роз'яснень Верховного Суду України, наданих ним у Постанові Пленуму від 21 грудня 2007 року, необхідним є визнати право спільної часткової власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за кожним з подружжя, на зварювальний апарат «ssva-180-p» та ноутбук «Packard Bell», відповідно за ОСОБА_1 на 2/3 частки вказаного майна, а за ОСОБА_2 в свою чергу на 1/3 частку вказаного майна.

Таким чином на підставі ст. 71 СК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсації різниці у вартості належної позивачці 2/3 частки спільного майна сторін, яка складає відповідно 10702,67 грн. ((5614 + 18861) / 3 х 2 - 5614 = 10702,67).

На підставі рішення суду від 24 вересня 2013 року, що набуло чинності, транспортний засіб «Тойота» н/з НОМЕР_1, 1991 року випуску, був також визнаний об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, із визнанням за кожним із подружжя права власності на 1/2 частку вказаного транспортного засобу (т. 1, а. с. 57-58).

Згідно до висновку спеціаліста № 891 від 9 серпня 2011 року ринкова вартість транспортного засобу «Тойота» н/з НОМЕР_1, 1991 року випуску, складає 22445 грн. (т. 1, а. с. 52, 53-55, 56).

Суд зазначає, що оскільки на підставі рішення суду об'єктом спільної часткової власності подружжя сторін був визнаний транспортний засіб «Тойота», в рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та сторони не заперечували проти передання вказаного автомобілю ОСОБА_2 з проведенням виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації, то суд вважає можливим задовольнити у цій частині вимоги позивачки.

Однак суд зазначає, що в судовому засіданні сторони визнали факт того, що фактична вартість спірного автомобіля «Тойота» складає 14000 грн., а не 22445 грн, як було визначено експертом-оцінювачем 9 серпня 2011 року, тому, враховуючи положення СК, саме з вказаного розміру вартості транспортного засобу необхідно вираховувати розмір грошової компенсації на користь ОСОБА_1 з боку відповідача, яка відповідно складатиме 7000 грн., що не заперечувалось й самою позивачкою.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя торгівельних вітрин, стелажів, скляного кубу та столу, розташованих за адресою ведення підприємницької діяльності матері ОСОБА_1, ОСОБА_4, то суд виходить з того, що ані ОСОБА_2, ані його представником не було доведено факт придбання вказаного майна подружжям сторін за час їх спільного проживання.

Так допитані у судовому засіданні свідки спростували вказані доводи ОСОБА_2 та його представника, зазначивши, що спірні торгові вітрини, стелажі, скляний куб та стіл належать ОСОБА_4, бо були придбані саме нею.

При цьому допитана у судовому засіданні ОСОБА_4, що було підтверджено показами ОСОБА_1, вказувала, що ОСОБА_2 приймав лише участь у встановленні переліченого майна у торговому приміщенні ОСОБА_4

Перебування ОСОБА_4 у трудових зносинах із ОСОБА_16 до 27 січня 2005 року підтверджується копіями трудових договорів між ними від 14 квітня 2004 року та від 20 липня 2001 року (т. 2, а. с. 24-25, 26-27).

За актом приймання обладнання від 27 січня 2005 року вбачається, що ОСОБА_16 стелаж, вітрина трапеція та стіл були передані у користування ОСОБА_4, які у подальшому за розпискою від 24 липня 2006 року були отримані безкоштовно ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 28, 29).

За розпискою від 24 липня 2006 року також вбачається, що ОСОБА_16 безкоштовно передав у власність ОСОБА_4 ще два стелажі та дві вітрини (т. 2, а. с. 29).

Факт придбання ОСОБА_4 18 лютого 2001 року двох вітрин та трапеції підтверджується також накладною № 245 (т. 2, а. с. 30).

Таким чином на підставі зібраних доказів суд відхиляє надані ОСОБА_2 копії квитанцій на підтвердження його доводів у цій частині, бо з них не вбачається, що саме ОСОБА_2 є набувачем цього спірного майна, або що за кошти відповідача це майно було придбано.

На підставі трьох договорів від 21 березня 2011 року між ТОВ «Алітон» та ОСОБА_2 сторони домовились про поставку металопластикових вікон на АДРЕСА_3 на суму 4856,48 грн. (договір № А1-5), на суму 2044,42 грн. (договір № А1-6) та на суму 1058,75 грн. (договір № А1-7) (т. 1, а. с. 147-148, 149-150, 151-152).

Належність на праві власності будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_4 підтверджується копією договору дарування від 22 березня 1972 року (т. 2, а. с. 33-36).

З урахуванням наведеного, суд також відхиляє посилання представника ОСОБА_2 на доведеність факту набуття за час шлюбу сторонами права спільної сумісної власності на металопластикові вікна, встановлені за адресою мешкання ОСОБА_4, матері позивачки, оскільки у судовому засіданні за свідченнями свідків було встановлено, що спірні вікна придбані були за кошти ОСОБА_4 та для проведення заміни старих вікон у належному їй на праві власності будинку АДРЕСА_3.

Крім того, суд встановив, що на момент придбання вказаних вікон ОСОБА_2, хоча й мешкав разом із ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 в м. Маріуполі, однак фактично був на утриманні матері позивачки, бо за письмовими доказами вбачається, що у ОСОБА_2 на той час був відсутній будь-який дохід на відміну від ОСОБА_4

Відсутність доходів ОСОБА_2 протягом третього та четвертого кварталу 2011 року від підприємницької діяльності шляхом виготовлення меблів та декорування дзеркал підтверджується звітом, поданим до Орджонікідзевського відділення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції (т. 2, а. с. 37, 38).

Натомість отримання доходу ОСОБА_4 від підприємницької діяльності шляхом продажу непродовольчих товарів протягом 4-го кварталу 2011 року підтверджується звітом, поданим до Орджонікідзевського відділення Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції (т. 2, а. с. 32).

При цьому факт наявності заборгованості у ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 в сумі 33913,28 грн. підтверджується копією постанови державного виконавця від 3 квітня 2014 року про відкриття виконавчого провадження з проведення примусового стягнення зазначеного боргу (т. 1, а. с. 24).

Таким чином вказівка у договорах від 21 березня 2011 року ОСОБА_2, як замовника металопластикових конструкцій, не доводить факту проведення сплати за вказані послуги відповідачем, або факту віднесення металопластикових вікон до спільного сумісного майна сторін, а, напроти, було спростовано, як свідченнями свідків, так й письмовими доказами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вбачається, що особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, вправі вимагати відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов'язок.

З огляду на перелічені норми суд вважає, що вимоги по відшкодування витрат ОСОБА_2 на участь у благоустрої будинку АДРЕСА_3 шляхом прийняття участі у встановленні металопластикових вікон повинні у будь-якому разі заявлятись відповідачем не до ОСОБА_1, а до ОСОБА_4, як власника вказаного будинку.

Натомість у судовому засіданні було підтверджено факт перебування у спільній сумісній власності подружжя за час шлюбу сторін шафи-касетниці, дверей купе з дзеркалами та профілями, що визнавалось сторонами.

Однак на момент припинення спільного ведення господарства між сторонами судом було встановлено наявність лише комплекту дверей профіль (бронза) заповнення дзеркало бронза з піскоструминним малюнком, профіль (срібло) заповнення дзеркало з забарвленим малюнком («метелики»), профіль (бронза) заповнення матове дзеркало з піскоструминним малюнком («японка»), факт перебування якого на теперішній час у торговому павільйоні ОСОБА_4 в користуванні позивачки визнавалось як ОСОБА_1, так й ОСОБА_2

При цьому місце знаходження іншого здобутого за час спільного проживання сторін майна, що складалось з шафи-касетниці, дверей купе з дзеркалами та профілями, судом не було встановлено на момент вирішення справи у суді, що робить неможливим визнання такого майна наявним на момент припинення спільних шлюбних відносин сторін, тому неможливо визнати його спільним майном подружжя з проведенням його поділу.

Суд при цьому відхиляє посилання ОСОБА_2 на копії квитанцій від 7 серпня 2009 року, від 25 травня 2009 року, від 17 липня 2009 року, від 20 травня 2009 року, від 10 вересня 2009 року, від 15 січня 2010 року, від 8 серпня 2009 року, від 18 лютого 2010 року, бо з вказаних квитанцій не вбачається відомостей, які б свідчили, що зазначене у квитанціях майно відноситься до спірного майна, яке ОСОБА_2 за зустрічним позовом просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (т. 1, а. с. 144, 145, 146).

Суд також зазначає, що оскільки сторони не дійшли згоди про проведення поділу комплекту дверей профіль заповнення дзеркало бронза з піскоструминним малюнком, профіль заповнення дзеркало з забарвленим малюнком, профіль заповнення матове дзеркало з піскоструминним малюнком та відповідно отримання грошової компенсації при проведення такого поділу, то необхідним є визнати право спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки, а також за ОСОБА_2 на 1/3 частки відповідно, на комплект дверей профіль (бронза) заповнення дзеркало бронза з піскоструминним малюнком, профіль (срібло) заповнення дзеркало з забарвленим малюнком («метелики»), профіль (бронза) заповнення матове дзеркало з піскоструминним малюнком («японка»).

З наданої відповідачем довідки від 9 грудня 2013 року вбачається, що ОСОБА_2 отримав позику в Маріупольському відділенні «Златобанк» на підставі договору від 19 грудня 2011 року в сумі 25000 грн., заборгованість за яким у позичальника станом на 9 грудня 2013 року складала 20000 грн. (т. 1, а. с. 153).

З довідки Маріупольського відділення ПАТ «Златобанк» від 10 лютого 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 за договором кредиту від 19 грудня 2011 року на суму 25000 грн., наданої відповідачу позики, станом на 10 лютого 2014 року заборгованості за вказаним договором перед банківською установою немає (т. 1, а. с. 154).

Натомість відповідно до довідки від 5 січня 2015 року, наданої представником ПАТ «Златобанк», Головний офіс ПАТ «Златобанк» повідомив, що у зазначеній банківській установі відсутні будь-які документи на підтвердження взаємин із ОСОБА_2, який клієнтом банку не рахувався (т. 2, а. с. 180).

Таким чином, вирішуючи питання врахування при проведенні поділу майна подружжя зобов'язань ОСОБА_2 у ПАТ «Златобанк», суд вважає, що у цій частині позовні вимоги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження, оскільки первинні довідки вказаного банку про нібито існування на момент розлучення сторін грошових зобов'язань ОСОБА_2 перед «Златобанк», були у подальшому спростовані відомостями з головного офісу ПАТ «Златобанк».

При цьому доказів укладення вказаного договору позики від 19 грудня 2011 року ані ОСОБА_2, ані його представником суду не було надано, оскільки відсутній сам договір кредитування, графіки проведення платежів, розрахункові документи на підтвердження проведення такої оплати ОСОБА_2 на користь банківської установи та інші будь-які інші докази.

Таким чином у цій частині заявлених позовних вимог ОСОБА_2, як непідтверджених під час вирішення справи, суд вважає необхідним відмовити.

За договором від 15 квітня 2010 року ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 сторони домовились про те, що ПП ОСОБА_8 поставить ОСОБА_2 дзеркала та скло з обробкою та без такої (товар) відповідно замовленням, за що ОСОБА_2 зобов'язується своєчасно сплатити грошові кошти. Розрахунки за товар проводяться у момент отримання товару та у розстрочку за згодою сторін (т. 1, а. с. 155-156).

За наданих представником ОСОБА_2 оригіналів товарних чеків від 5 червня 2010 року на суму 5792 грн., від 19 березня 2012 року на суму 7253 грн., від 17 листопада 2011 року на суму 3934 грн., від 11 червня 2011 року на суму 3872 грн., від 23 грудня 2010 року на суму 3941 грн., від 14 жовтня 2010 року на суму 6913 грн., від 8 лютого 2011 року на суму 6440 грн., від 30 березня 2011 року на суму 1296 грн. вбачається, що ПП ОСОБА_8 поставила товарів (дзеркал) на загальну суму 39441 грн. (т. 1, а. с. 170-171).

Свідок ОСОБА_17 в суді пояснював, що він співробітничав із ОСОБА_2, бо займався корпусними меблями протягом 2008-2009 років, а ОСОБА_2 в нього замовляв бруски меблів для своєї роботи, а саме: ДСП. Знає, що ОСОБА_2 займався виготовленням малюнків з використанням піскоструминного апарату. Він натомість у ОСОБА_2 замовляв дзеркала з малюками. Додавав, що його познайомила із ОСОБА_2 ПП ОСОБА_8 Знає, що ОСОБА_2 в ПП ОСОБА_8 неодноразово замовляв дзеркала та скло для обробки піскоструминним станком. Він дійсно виписував накладні ОСОБА_2 при замовленні останнім у нього матеріалів. Не заперечує, що у нього також стоять у магазині зразки робіт ОСОБА_2 Однак у теперішній час він не співпрацює із відповідачем.

Відповідно до претензії від 29 липня 2013 року вбачається, що за період з 5 червня 2010 року по 5 червня 2012 року на виконання умов договору від 15 квітня 2010 року ПП ОСОБА_8 поставила ОСОБА_2 товару на загальну суму 39441 грн. Натомість вказана сума відповідачем не була погашена на той момент (т. 1, а. с. 156).

За оригіналом актів від 15 вересня 2013 року, від 10 листопада 2013 року, від 13 лютого 2014 року, від 24 березня 2014 року та від 12 серпня 2013 року ОСОБА_2 на користь ПП ОСОБА_8 було проведено на виконання умов договору від 15 квітня 2010 року сплату боргу в сумі 5000 грн, 3500 грн., 12000 грн., 3941 грн. та 15000 грн. відповідно (т. 1, а. с. 172-174).

Також за актом від 24 березня 2014 року вбачається, що ОСОБА_2 на виконання претензії від 29 липня 2013 року сплатив у повному обсязі борг за договором від 15 квітня 2010 року на користь ПП ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 157).

Вирішуючи питання про проведення сплати відповідачу грошової компенсації боргів на договором від 15 квітня 2010 року щодо поставлення ПП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 дзеркал та скла, то суд вважає, що у цій частині вимоги ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження при вирішенні вказаної цивільної справи.

Так у судовому засіданні було перевірено з оригіналами надані суду копії платіжних документів на поставлення ОСОБА_2 з боку ПП ОСОБА_8 товарів на загальну суму 39441 грн., борг за які існував перед ПП ОСОБА_8 у відповідача до розлучення із ОСОБА_1, що підтверджено було відповідними актами.

Суд також встановив, що борг у сумі 39441 грн. був сплачений ОСОБА_2 на користь ПП ОСОБА_8 вже після припинення ним шлюбних відносин із ОСОБА_1

При цьому у встановленому законом порядку угода між ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 від 15 квітня 2010 року не була визнана недійсною.

За ст. 695 ЦК договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Натомість суд вважає, що договір від 15 квітня 2010 року був між сторонами, ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_2, був укладений із дотриманням усіх необхідних умов для поставки ОСОБА_2 товарів та з проведенням останнім оплати за такий товар одразу або із розстроченням платежу. При цьому ціна товару визначалась кожного разу при отриманні товарів ОСОБА_2, вартість яких він повинен був сплатити.

Суд зазначає, що сторони вільні у визначенні умов договору, тому підстав для визнання угоди від 15 квітня 2010 року неукладеною в суду немає. Крім того умови договору від 15 квітня 2010 року фактично були виконані сторонами, оскільки ПП ОСОБА_8 поставила товар ОСОБА_2, який за нього сплатив передбачену чеками суму грошей.

На підставі переліченого суд відхиляє доводи представника ОСОБА_1 на недійсність угоди від 15 квітня 2010 року в силу закону. Так само суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на підроблення товарних чеків, наданих суду представником ОСОБА_2, що в судовому засіданні не було підтверджено жодними доказами.

Таким чином зобовязання по поверненню вказаного боргу повинні були нести після припинення фактичних шлюбних відносин обидві сторони.

Факт реєстрації ОСОБА_1 приватним підприємцем 27 серпня 2002 року підтверджується свідоцтвами про державну реєстрацію від 27 серпня 2002 року (т. 2, а. с. 16, 17).

Факт отримання доходу ОСОБА_1 від підприємницької діяльності протягом 2008-2011 років підтверджується відомостями Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції від 8 липня 2014 року (т. 2, а. с. 18).

Заняття ОСОБА_1 продажом та декоруванням скла та дзеркал з 12 жовтня 2009 року підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного внеску (т. 2, а. с. 54).

Зайняття декоруванням дзеркал ОСОБА_2 також підтверджується копією договору оренди від 1 листопада 2011 року (т. 2, а. с. 40-42).

Факт припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 18 грудня 2013 року підтверджується відомостями реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області (т. 1, а. с. 116).

Суд таким також відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на те, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що договір від 15 квітня 2010 року був укладений в інтересах подружжя сторін, бо судом було встановлено, що сторони займались підприємницькою діяльністю щодо художньої обробки скла та дзеркал протягом часу перебування у шлюбних відносинах, отримуючи від такої діяльності прибуток, що саме свідчить про укладення угоди від 15 квітня 2010 року ОСОБА_2 в інтересах родини з метою розвитку спільного з ОСОБА_1 бізнесу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, який визначив, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї (постанова від 19 червня 2013 року по справі № 6-55цс13).

Таким чином суд розглядом справи встановив, що договір від 15 квітня 2010 року, укладений між ПП ОСОБА_8 та ОСОБА_2 був укладений на розвиток підприємницької діяльності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а отримані за ним товари були використані на забезпечення такої діяльності сторін, що свідчить про укладення угоди від 15 квітня 2010 року в інтересах подружжя сторін та для задоволення їх потреб.

З урахуванням викладеного угода від 15 квітня 2010 року створювала обов'язки для ОСОБА_1 після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами щодо повернення частки боргу на корись ПП ОСОБА_8

Враховуючи, що ОСОБА_2 сплатив самостійно усю суму боргу на користь ПП ОСОБА_8 вже після розірвання шлюбу із ОСОБА_1, то позивачка повинна сплатити на користь відповідача грошову компенсацію відповідно до визначених судом часток у спільному майні подружжя сторін в сумі 13147 грн. (39441 / 3 = 13147).

Таким чином в цій частині позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача грошової компенсації вартості 1/3 частки боргу за договором від 15 квітня 2010 року в розмірі 13147 грн.

Згідно матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 сплатила загалом судовий збір у розмірі 780,83 грн. (т. 1, а. с. 1, 2, 48).

При цьому відповідно до розміру заявлених позовних вимог ОСОБА_1 майнового характеру в кінцевій редакції вбачається, що позивачка просила суд визнати за нею майна та стягнути компенсацію за майно на загальну суму 87249,76 грн. (5614 + 70413,26 + 11222,50 = 87249,76).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 повинна була сплатити суду судовий збір загалом на суму 872,50 грн, тому з позивачки підлягає стягненню на користь держави недоплачений судовий збір при звернені до суду із позовом в розмірі 91,67 грн. (872,50 - 780,83 = 91,67).

Також позивачкою протягом розгляду справи в суді додатково було сплачено судовий збір на загальну суму 303,60 грн. (т. 1, а. с. 21, 101; т. 2, а. с. 51, 87, 91).

В свою чергу при поданні зустрічного позову до суду ОСОБА_2 сплатив судовий збір на суму 243,60 грн. (т. 1, а. с. 139).

Натомість відповідно до розміру заявлених позовних вимог ОСОБА_2 майнового характеру за зустрічним позовом вбачається, що відповідач просив суд стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію на загальну суму 40496,87 грн. (10776,37 + 10000 + 19720,50 = 40496,87).

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 повинен був сплатити суду судовий збір загалом на суму 404,97 грн, тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави недоплачений судовий збір при звернені до суду із зустрічним позовом в розмірі 161,37 грн. (404,97 - 243,60 = 161,37).

При цьому відповідачем протягом розгляду справи було також сплачено додатково судовий збір на суму 121,80 грн. (т. 1, а. с. 162).

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були задоволенні частково, то понесені сторонами судові витрати підлягають стягненню у відповідності до часток задоволених сторонам заявлених позовних вимог.

Таким чином ОСОБА_2 позивачкою необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору в розмірі 118,62 грн. (13147 / 40496,87 х (243,60 + 121,80) = 118,62).

В свою чергу ОСОБА_1 відповідачем необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору в розмірі 289,80 грн. ((5614 + 10702,67 + 7000) / 87249,76 х (780,83 + 303,60) = 289,80).

На підставі переліченого, враховуючи взаємозалік судових витрат сторін, вбачається, що за наслідком вирішення наявного спору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати позивачки на суму 171,18 грн. (289,80 - 118,62 = 171,18).

Витрати ОСОБА_2 на суму 2100 грн. для проведення незалежного оцінювання вартості спірного майна підтверджується копією квитанції від 21 січня 2014 року на виконання умов договору від 20 січня 2014 року між відповідачем та ПП «Азов-Експерт» та актом виконаних робіт від 21 січня 2014 року (т. 1, а. с. 117, 118).

Натомість вказані витрати ОСОБА_2 не можуть належати до судових витрат, бо оцінка спеціаліста ОСОБА_14 не є судовою експертизою в розумінні положень ст. ст. 79, 86 ЦПК України, а є лише письмовим доказом, тому витрати на проведення вказаного дослідження ОСОБА_2 не повинні відшкодовуватись.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Відступити від засади рівності часток подружжя, збільшивши частку ОСОБА_1 до 2/3 частки, при проведенні поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2: ламінатор для скла, ріжучий плоттер, булерян маленький, булерян великий, пилу торцеву настільну «De Walt (DW 713)», зварювальний апарат «ssva-180-p», піскоструминний станок, ноутбук «Packard Bell», кондиціонер «Дельфа», кондиціонер «ЕлДжі», комод.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на комод, кондиціонер «Дельфа», кондиціонер «ЕлДжі», загальна вартість яких складає 5614 грн.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ламінатор для скла, ріжучий плоттер, булерян маленький, булерян великий, пилу торцеву настільну «De Walt (DW 713)», піскоструминний станок, загальна вартість яких складає 18861 грн.

Визнати право спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки, а також за ОСОБА_2 на 1/3 частки на зварювальний апарат «ssva-180-p», ноутбук «Packard Bell».

Стягнути з ОСОБА_2, ІПН: НОМЕР_2, зареєстрованого в АДРЕСА_6, на користь ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_3, зареєстрованої в АДРЕСА_3, грошову компенсацію різниці вартості 2/3 частки спільного майна подружжя в сумі 10702 (десять тисяч сімсот дві) грн. 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля «Тойота» номерний знак НОМЕР_1 в сумі 7000 (сім тисяч) грн.

В задоволенні решті заявлених ОСОБА_1 вимог - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2: комплект дверей профіль (бронза) заповнення дзеркало бронза з піскоструминним малюнком, профіль (срібло) заповнення дзеркало з забарвленим малюнком («метелики»), профіль (бронза) заповнення матове дзеркало з піскоструминним малюнком («японка»).

Визнати право спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки, а також за ОСОБА_2 на 1/3 частки на комплект дверей профіль (бронза) заповнення дзеркало бронза з піскоструминним малюнком, профіль (срібло) заповнення дзеркало з забарвленим малюнком («метелики»), профіль (бронза) заповнення матове дзеркало з піскоструминним малюнком («японка»).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/3 частки боргу за договором від 15 квітня 2010 року в сумі 13147 (тринадцять тисяч сто сорок сім) грн.

В задоволенні решті заявлених ОСОБА_2 вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави недоплачену суму судового збору в розмірі 91,67 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачену суму судового збору в розмірі 161,37 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 171,18 грн.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя