Ухвала суду № 42709998, 11.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16727/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Петрика І.Й.,

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16 червня 2014 року № 82626552203, № 83226552209, № 83326552209 та від 03 вересня 2014 року № 123326552203

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено. повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 29 травня 2014 року складено акт № 463/26-55-22-09/02583780 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

На підставі акту перевірки, 16 червня 2014 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення:

№ 82626552203, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з екологічного податку у розмірі 27135,28 грн. за основним платежем та у розмірі 8313,82 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 83226552209, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 522415,00 грн. за основним платежем та у розмірі 84696,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 83326552209, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 482477,00 грн. за основним платежем та у розмірі 120619 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження оскаржувані рішення 82626552203, № 83226552209 та № 83326552209 залишені без змін.

Поряд з цим, позивачу збільшено екологічний податок за основним платежем у розмірі 1033,35 грн. та штрафну санкцію у розмірі 258,34 грн.

У зв'язку з викладеним, 03 вересня 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення

№ 123326552203, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з екологічного податку у розмірі 1033,35 грн. за основним платежем та у розмірі 258,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Даючи правову оцінку обставинам справи та діям відповідача в частині податкових повідомлень рішень від 16.06.2014 року № 82626552203 та від 03.09.2014 р. № 123326552203 з екологічного податку, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 ПК України, об'єктом та базою оподаткування є: обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання.

Згідно з п. 240.1 ст. 240 ПК України, платниками екологічного податку є, зокрема, суб'єкти господарювання, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Відповідно до пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розміщення відходів - це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до ст.ст. 1, 23 Закону України "Про відходи", розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища не віднесено питання надання вказаних дозволів.

Таким чином, як вірно зауважено судом першої інстанції, на цей час законодавством не передбачено отримання дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на зберігання побутових відходів у контейнерах чи на контейнерних майданчиках для побутових відходів.

Крім того, згідно з нормами Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності", такий документ не включено до переліку документів дозвільного характеру.

Відповідно до п. 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року № 1070, власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Тобто фактичного розміщення відходів власники та балансоутримувачі не здійснюють.

Основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що суб'єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, до їх передачі на утилізацію та захоронення не є платниками екологічного податку за умови наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів із суб'єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не розміщувала небезпечні відходи, а передавало їх на утилізацію спеціалізованій організації ТОВ «Екоцентр», що підтверджується відповідними договорами №250к/11 від 05.10.11р., №12/0184 від 30.03.2012 р., актами здачі - приймання робіт та відповідними платіжними дорученнями: № 1447 від 14.11.2011, № 639 від 18.05.2012 р., № 626 від 15.10.2012 р., які містяться в матеріалах справи.

Необґрунтованими є посилання апелянта в апеляційній скарзі на службову записку від 25.09.2013 щодо надання дозволу на списання матеріальних цінностей у тому числі люмінесцентних ламп у кількості 243 шт., що на думку відповідача є результатом заниження податкового зобов'язання по екологічному податку в сумі 27 135, 28 грн.

Так, службова записка - є документом інформаційного характеру і не може бути доказом списання та невикористання позивачем відповідних ламп.

В свою чергу, постійно діюча інвентаризаційна комісія, яка створена на підприємстві на підставі Наказу від 15.10.2012 року № 266 не приймала рішення та не надавала дозволу про списання люмінесцентних ламп, у зв'язку з чим акта на списання 243 відпрацьованих люмінесцентних ламп складено не було.

Натомість, вищевказані люмінесцентні лампи використовувались позивачем, на підтвердження чого позивачем надано суду довідку по рахунку «Малоцінні та швидкозношувані предмети» станом на 25.09.13 р.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та обставин, вбачається помилковість висновків відповідача та, як наслідок, необґрунтованість прийняття ним оскаржуваних рішень від 16.06.2014 р.№ 82626552203 та від 03.09.2014 р. № 123326552203 .

Щодо твердження апелянта про порушення ПрАТ Укрпрофоздоровниця» вимог п. 153.2 ст. 153, п.п.181.1 ст. 188 ПК України, п. 1.20 ст. 1 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств» , в результаті чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість та з податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів

Відповідно до абзацу 6 п. 188.1 ст. 188 ПК України, у разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 N 2755 (далі - Кодекс) звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до п. 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" ПК України, норми ПК України набрали чинності з 1 січня 2011 року, крім: - ст. 39 ПК України, яка набрала чинності з 1 січня 2013 року.

Звичайні ціни до 1 січня 2013 року визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а з січня 2013 року - за правилами, визначеними ст. 39 Податкового кодексу України.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом, не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також: ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Податковий кодекс містить доволі широкий перелік операцій, до яких застосовуються певні правила визначення звичайних цін.

Зокрема, при продажу товарів за прилюдним оголошенням (пп. 1.20.3 п. 1.20 ст. 1 Закону про прибуток) звичайною буде ціна, що міститься в такому оголошенні. До останнього, крім традиційних публічних договорів, можна віднести й інші способи поширення інформації про товар та умови його продажу, призначеної для широкого загалу, а саме: прайс-листи, каталоги, оголошення в друкованих ЗМІ, рекламні оголошення на телебаченні, в мережі Інтернет тощо.

Як вбачається, з газети «Атомник України» від 02.02.2012 року № 5 (583), ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» розміщувало відповідні оголошення щодо оренди приміщень неприбутковим організаціям за ціною від 25 грн. кв.м.

Відповідно до п.п.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону України № 334/94-ВР, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Отже, якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому законом.

Не погоджуючись з висновком податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, судом апеляційної інстанції звернуто увагу на наступне.

Перевіркою встановлено, що перевіряємому періоді позивач надавав в оренду відповідним неприбутковим організаціям нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі,39/41, яке належить товариству на правах власності.

Згідно наданими до перевірки договорами оренди та актами наданих послуг податковим органом встановлено, що рівень цін за 1 м.кв. орендованого приміщення складає від 25 грн. до 300 грн. на місяць, що стало підставою для висновку податкового органу про те, що ціни по оренді приміщень відрізняються по ідентичним послугам

Так, в Акті зазначено, що документальною перевіркою встановлено, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» у перевіряємому періоді надавало в оренду деяким неприбутковим організаціям нежитлові приміщення вартістю від 25 грн. за 1 кв. м. до 87,85 грн., однак податковим органом ані в Акті перевірки, ані в суді апеляційної інстанції, не зазначено яким саме деяким неприбутковим організаціям позивач здавав в оренду приміщення по заниженій ціні. Більше того, податковим органом в акті перевірки в якості прикладу, підтверджуючого, на думку податкового органу, факт, що ціни по оренді приміщень відрізняються по ідентичним послугам, взято ціну оренди нежитлового приміщення 1 м.кв. шостої групи для ТОВ «Укркурортсервіс», тобто ціни для організації, яка не є неприбутковою, а отже ціна оренди для такого підприємства не може братися при визначенні звичайної ціни за оренду для неприбуткових організацій.

Як вбачається з матеріалів справи, для визначення знижуючих або збільшуючих коефіцієнтів позивачем затверджено прайси пропозицій на оренду офісних приміщень по вул. Шота Руставелі,39-41 від 22.12.2008 року та від 16.11.2012 року.

Сума орендної плати залежить від технічної характеристики приміщень, умов використання приміщень, кількості працюючих, статусу орендаря. У залежності від вказаних критеріїв до суми орендної плати можуть застосовуватись знижуючі або збільшуючі коефіцієнти.

До суми орендної плати, як зазначено позивачем, застосовано знижуючі коефіцієнти, оскільки орендовані приміщення не мали належного ремонту, орендарі не користувались послугами прибиральниць та особисто здійснювали усі поточні і капітальні ремонти, однак відповідачем під час перевірки обставини щодо, зокрема, технічного стану офісних приміщень враховано не було.

Не підтверджуються матеріалами справи і твердження апелянта стосовно пов'язаних осіб керівників профспілок.

Так, пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють.

Вичерпний перелік ознак пов'язаності осіб визначений пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Натомість, апелянт не зазначає, які саме ознаки вказують на пов'язаність позивача з орендарями та якими доказами це підтверджується.

У свою чергу, згідно Додатку № 2 до Акту про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства від 29.05.2014 року, який міститься в матеріалах справи, встановлено перелік суб'єктів господарювання засновником (учасником) чи акціонером яких було ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Організації, вказані в акті як пов'язані особи, не входять до цього переліку, що виключає можливість впливу позивача на їх господарську діяльність чи навпаки.

Враховуючи викладене, посилання відповідача на норми пп.153.2.3, 153.2.1 і 153.2.2 ст.153 ПК України, є необґрунтованим, оскільки для застосування норм ст.153 необхідне наявність ознак пов'язаності осіб, між якими виникли господарські правовідносинами, які, як зазначалося вище, в даному випадку відсутні.

Інші доводи апелянта є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній постанові.

З урахуванням викладеного, із системного аналізу вище викладених норм та обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, як наслідок, необґрунтованість прийняття ним оскаржуваних рішень № 83226552209 та № 83326552209.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 16.02.2015 року.

Головуючий суддя: В.Ю. Ключкович

Судді: Л.П. Борисюк

І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.