Постанова № 42709729, 13.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа №922/4504/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

прокурор – Ногіна О.М., посвідчення №008307 від 09.10.2012

позивача – не з’явився

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ромалекс", м. Рубіжне Луганської області (вх. №264 Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2014 по справі №922/4504/14

за позовом Прокурора м. Рубіжне Луганської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №1" Рубіжанської міської ради Луганської області, м. Рубіжне Луганської області

до Приватного підприємства "Ромалекс", м. Рубіжне Луганської області

про стягнення 5045,31 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року прокурор міста Рубіжне Луганської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційної контори №1" Рубіжанської міської ради Луганської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Ромалекс" та просив стягнути з відповідача заборгованість по орендної плати у сумі 5045,31 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди рухомого майна №20 від 04.04.2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.12.2014 по справі №922/4504/14 позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Ромалекс" на користь Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційної контори - №1" Рубіжанської міської ради заборгованість з орендної плати у сумі 5045,31 грн., стягнуто з Приватного підприємства "Ромалекс" на користь державного бюджету України 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2014 по справі №922/4504/14 скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування викладених вимог посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки умовам договору оренди рухомого майна №20 від 04.04.2012 року, з якого вбачається, що обов’язковою умовою виникнення у ПП «Ромалекс» обов’язку по оплаті орендної плати є виставлення КП «ЖЕК №1» рахунків на оплату. У зв’язку з цим, скаржник вважає, що позивачем не було вчинено встановлених договором дій, без яких відповідач не мав можливості виконати свого обов’язку щодо сплати орендної плати. Також, скаржник вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписів ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014, у зв’язку з чим, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати. До того ж, скаржник зауважує на порушенні місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки вважає, що прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом не обґрунтував в чому саме полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 апеляційну скаргу ПП «Ромалекс» було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.02.2015 року.

06.02.2015 прокурор надав відзив на апеляційну скаргу в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права із правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також прокурором надані додаткові документи, які залучені до матеріалів справи .

10.02.2015 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2015 по справі №922/5573/14 за позовом ПП «Ромалекс» до КП «ЖЕК №1» Рубіжанської міської ради, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди рухомого майна № 20 від 04.04.2012 повністю задоволені. Як вважає відповідач, вказана справа є пов’язаною із справою №922/4504/14 (що розглядається) та предметом розгляду якої є обставини щодо наявності чи відсутності заборгованості за договором №20 від 04.04.2012, який рішенням від 21.01.2015 по справі №922/5573/14 визнано недійсним. На підтвердження своїх вимог надав суду апеляційної інстанції копію рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2015 по справі №922/5573/14.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів приходить до висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі.

Як зазначено в п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Колегія суддів зазначає, що згідно з приписами ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, враховуючи зміст орендних відносин, визнання договору оренди недійсним та його припинення відповідно відбувається на майбутнє, якщо майно за таким договором було передано орендарю в користування.

Крім того, правова позиція щодо визнання договорів оренди недійсними на майбутнє висловлена у постанові Верховного Суду України у справі №7/85/4/68-81 від 13.01.2004, та зазначено, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, позаяк використання майна – "річ" безповоротна і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, а тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Оскільки визнання договору оренди недійсним відбувається на майбутнє, то визнання його недійсним по справі №922/5573/14 не зможе вплинути на стягнення заборгованості по справі №922/4504/14 в разі встановлення факту наявності або відсутності такої заборгованості.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що набрання законної сили рішенням по справі №922/5573/14 від 21.01.2015 не впливатиме на встановлення фактів та оцінку доказів по справі, що розглядається.

У зв’язку з чим, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання ПП «Ромалекс» про зупинення провадження у справі.

Позивач та відповідач в судове засідання 11.02.2015 року не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення прокурора, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до проведеної прокуратурою міста Рубіжне перевірки встановлено, що 04.04.2012р. між КП «ЖЕК №1» (орендодавець, позивач у справі) та ПП «Ромалекс» (орендар, відповідач у справі) було укладено договір №20 оренди рухомого майна, що належить до комунальної власності.

Відповідно до п. 1.1 договору, позивач зобов’язався передати відповідачу в тимчасове платне володіння та користування Трактор МТЗ-82, Причіп ПСЕ-Ф- 12.5, Причіп 785А (далі - транспорт), а відповідач зобов’язався прийняти в тимчасове володіння та користування транспорт та сплачувати позивачу орендну плату.

За умовами п. 3.2. договору, передача транспорту в оренду здійснюється за актом приймання – передачі.

Згідно з п.4.1 договору, строк оренди становить 2 роки 11 місяців, а саме до 04.03.2015 року.

Розділом 5 договору сторони встановили розмір орендної плати та порядок здійснення розрахунків.

За умовами п. 9.1. договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов’язання виконав належним чином та передав відповідачу в оренду майно (транспорт), про що сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 04.04.2012 року, що міститься в матеріалах справи.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що відповідач взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати за договором №20 від 04.04.2012 належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, яка за період листопад-грудень 2013 року, січень-серпень 2014 року склала 5045,31 грн.

Визнавши встановленим факт порушення відповідачем умов договору оренди №20 від 04.04.2012 в частині сплати орендних платежів, враховуючи, що сума боргу в розмірі 5045,31 грн. відповідачем не спростована, останній належних доказів погашення суми боргу не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 5045,31 грн. заборгованості з орендної плати за договором №20 від 04.04.2012 за період листопад-грудень 2013 року, січень-серпень 2014 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року “Про судове рішення” рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняте судом першої інстанції рішення цим вимогам у повному обсязі не відповідає, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним відносинам колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога Комунального підприємства «ЖЕК №1» про стягнення з ПП «Ромалекс» заборгованості по орендній платі за користування індивідуально визначеним рухомим майном, що належить до комунальної власності.

До даних правовідносин сторін застосовуються як загальні норми Цивільного та Господарського кодексів України, так і спеціальні норми - Закону України „Про оренду державного та комунального майна".

В силу п.1 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Так, на виконання умов п 3.2. договору оренди №20 від 04.04.2012 позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне володіння та користування Трактор МТЗ-82, Причіп ПСЕ-Ф- 12.5, Причіп 785А (транспорт), про що свідчить складений та підписаний сторонами акт прийому-передачі від 04.04.2012 року.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

В укладеному договорі сторони встановили, що, за перший місяць орендна плата становить 485,56 грн.( п. 5.4 договору)

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. (п. 5.3)

Орендна плата вноситься в строк не пізніше 15 числа місяця наступного за попереднім, шляхом перерахування грошових коштів згідно виставлених рахунків орендодавцем (пункт 5.5).

За умовами п. 6.2.1. орендар зобов’язався своєчасно сплачувати орендні платежі.

Як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення п. 5.5. договору, несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював орендні платежі, чим допустив порушення своїх зобов'язань за укладеним договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка за період листопад-грудень 2013 року, січень-серпень 2014 року склала 5045,31 грн.

Відповідач проти факту користування орендованим майном та наявності заборгованості не заперечував, проте, виникнення заборгованості пояснював порушенням позивачем умов п. 5.5. договору, відповідно до якого сплата орендної плати здійснюється відповідачем на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату. Відсутність вказаних рахунків, за твердженням відповідача, призвело до порушення ним виконання обов’язку щодо здійснення орендних платежів.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Ані умовами договору, ані нормами діючого законодавства не передбачено, що не виставлення орендодавцем рахунку на оплату звільняє орендаря від сплати орендної плати. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звертатись до позивача з питання отримання рахунків, проте, доказів такого звернення та того, що позивач відмовляв йому в видачі відповідних рахунків, відповідачем не надано, а матеріали справи таких доказів не містять.

До того ж, колегія суддів вважає, що встановлений п. 6.2.1. договору обов’язок орендаря своєчасно сплачувати орендну плату не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності рахунків на оплату.

Розмір щомісячної орендної плати було визначено сторонами у п. 5.4. договору, а розмір індексу інфляції є загальнодоступною інформацією.

Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості самостійно здійснювати орендні платежі навіть за відсутністю рахунків на їх оплату.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що факт порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної та в повному обсязі здійснення розрахунків за користування орендованим рухомим майном є доведеним, відповідачем належним чином не спростований, колегія суддів вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним договором оренди №20 від 04.04.2012 правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 (далі Закон), що призвело до порушення визначення судом строку заборгованості по орендній платі.

Так, відповідно до преамбули, вказаний Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення анти терористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення анти терористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Статтею 7 вказаного Закону, зокрема, передбачено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 1 Закону, період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилась анти терористична операція.

Розпорядженням КМУ «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» від 30.10.2014 р. № 1053-р. місто Рубіжне включено до переліку таких населених пунктів.

Згідно ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

З аналізу наведених норм вбачається, що нарахування орендної плати за користування комунальним майном скасовується починаючи з 14 квітня 2014 року та нараховується по спливу шести місяців після дня завершення антитерористичної операції.

Враховуючи, що позивач та відповідач здійснюють свою діяльність на території м. Рубіжного, що є територією проведення антитерористичної операції, а предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості орендної плати за користування комунальним майном, колегія суддів приходить до висновку, що орендна плата за користування комунальним майном починаючи з 14.04.2014 не може нараховуватись, оскільки є такою, що скасована.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення орендної плати за договором оренди №20 від 04.04.2012 за період з 14.04.2014 по 31.08.2014 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості по орендній платі з урахуванням моменту виникнення заборгованості та часу, з якого таке нарахування припиняється, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по орендній платі за період з 01.11.2013 року по 13.04.2014 року в розмірі 2632,82 грн. та скасування рішення в частині стягнення 2412,49 грн. заборгованості з орендної плати за період з 14.04.2014 по 31.08.2014 і прийняття в цій частині нового рішення про відмову у позові. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу позивача в цій частині колегія суддів вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Серед інших доводів апеляційної скарги, скаржник наголошував на тому, що прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом не обґрунтував в чому саме полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту.

У зв’язку цим, колегія суддів зазначає наступне.

В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 р. N 3-рп/99 зазначається, що для вирішення справи суттєвим вбачається з'ясування поняття "інтереси держави". У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого

самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Так, відповідно до Статуту, Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора №1» є комунальним підприємством, засновником якого є Рубіжанська міська рада. Майно підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Рубіжне і закріплене за ним Засновником на праві господарського відання.

Одним із напрямків діяльності Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контори - № 1» Рубіжанської міської ради є, між іншого, здавання в оренду комунального майна, яке знаходиться у відповідача на праві господарського відання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що, не надходження коштів за оренду комунального майна є прямим порушенням інтересів держави, що виражається у відсутності можливості з боку позивача реалізувати поставлені державою в особі Рубіжанської міської ради завдання та не сприяє своєчасному надходженню податків в місцевий бюджет.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи надано належну оцінку правовим підставам звернення прокурора з даним позовом, а тому приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та позбавленими правового та фактичного обґрунтування.

Задовольняючи частково вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне покласти на позивача судові витрати за розгляд апеляційної скарги пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ромалекс", м. Рубіжне Луганської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2014 по справі №922/4504/14 в частині стягнення 2412,49 грн. заборгованості з орендної плати скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 2412,49 грн. відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 10.12.2014 по справі №922/4504/14 залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №1" Рубіжанської міської ради Луганської області, м. Рубіжне Луганської області (93000, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Мира, 46, п/р 26006000108743 в ПАТ "Укрсоцбанк АКБ "Укрсоцбанк", МФО: 300023, код:13395715) на користь Приватного підприємства "Ромалекс" (93000, Луганська область, м. Рубіжне, вул. 30 років перемоги, буд. 14, і.к. 35283016) 436,56 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 13.02.2015 року.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Істоміна О.А.