Рішення № 42708567, 12.02.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2015 р. Справа № 5002-19/3405-2011

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо1) Виконавчого комітету Ялтинської міської ради 2) Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Федерації професійних спілок України; 2) Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинське міське бюро технічної інвентаризації» 3) Приватного акціонерного товариства «Санаторій «Золотий пляж»провизнання недійсними рішення та спонукання до виконання певних дій,за участю представників:прокуратури:Галась О.М., посвідчення №007165;позивача: Федоровський В.Г., довіреність № 243 від 17.09.2014 року;відповідача 1:не з'явилися;відповідача 2:Счастливенко Ю.Г., Довіреність №26-12/2 від 26.12.2014 року;третьої особи 1:Хоменко А.В., довіреність №11/01-42/1589 від 26.12.2014;третьої особи 2:не з'явилися;третьої особи 3:Терещук О.О., довіреність №б/н від 29.12.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Ялта (прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федерації професійних спілок України (третя особа 1), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (15) від 12.10.2001р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж»; визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м; зобов'язати Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниц» повернути Фонду державного майна України об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (15) від 12.10.2001р., яким вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та видати свідоцтва про право власності, не відповідає вимогам законодавства України та є таким, що порушує права держави в особі Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.08.2011 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Ялтинське міське бюро технічної інвентаризації» (третя особа 2).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р. у справі №5002-19/3405-2011 (суддя Мокрушин В.І.) позов Заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Санаторій «Золотий пляж» (третя особа 3).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. (колегія суддів у складі головуючого судді: Антонової І.В., суддів: Євдокімова І.В., Градової О.Г.) апеляційні скарги приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та приватного акціонерного товариства «Санаторій «Золотий пляж» задоволено, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2014р. апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р. у справі №5002-19/3405-2011 скасовано, справу №5002-19/3405-2011 передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2014р. у справі №5002-19/3405-2011 (суддя Черногуз А.Ф) позовну заяву заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р. у справі №5002-19/3405-2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Самсіна Р.І., суддів Гончарова С.А., Скрипки І.М.) апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2014р. у справі №5002-19/3405-2011 про залишення позовної заяви без розгляду - залишено без задоволення, ухвалу господарського суду - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. у справі №5002-19/3405-2011 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014р. та ухвалу господарського суду Київської області від 12.08.2014р. у справі №5002-19/3405-2011 та скеровано справу для нового розгляду до господарського суду Київської області.

У вказаній постанові Вищий господарський суд України наголосив на тому, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення учасників судового провадження у справі, зокрема, прокурора, відповідача-1, третьої особи-2 про направлення, вручення ухвал про призначення та відкладення розгляду справи та/або повернення до суду вказаних поштових відправлень з будь-яких причин.

Відповідно до абз. абз. 1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд: господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ у господарському суді Київської області справу передано на новий розгляд судді Лилаку Т.Д.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.12.2014 року прийнято справу №5002-19/3405-2011 до провадження суддею Лилаком Т.Д., розгляд справи призначено на 18.12.2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2014 року розгляд справи було відкладено на 22.01.2015 року, сторони вимоги ухвали від 08.12.2014 року не виконали.

25.12.2014 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від третьої особи 3 надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій просить суд відмовити в задоволенні позову.

22.01.2015 року прокурором до канцелярії господарського суду Київської області було подано заперечення на заяву третьої особи 3 про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.01.2015 року розгляд справи було відкладено на 29.01.2015 року.

29.01.2015 року відповідачем 2 до канцелярії господарського суду Київської області було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить суд відмовити в задоволенні позову.

Через відділ діловодства господарського суду Київської області 29.01.2015 року від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення щодо строку позовної давності, в якій третя особа 1 підтримала заяву третьої особи 3 про застосування строків позовної давності та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 29.01.2015 року представниками сторін заявлено клопотання про продовження строку вирішення спору, яке судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.01.2015 року суд продовжив строк вирішення спору та відклав розгляд справи на 12.02.2015 року.

Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи 2 в судове засідання 12.02.2015 року не з'явилися, відповідач 1 відзив на позов не надав.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року №01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги викладене, а також те, що копії ухвали господарського суду Київської області від 08.12.2014 року направлено на адреси учасників судового процесу та складено відповідні доповідні записки щодо неможливості направлення копій ухвали учасникам судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, суд дійшов висновку, що учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача, відповідача 1 та третьої особи 2 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників позивача, відповідача 1 та третьої особи 2, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача 2, третьої особи 1 та третьої особи 3, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Перевіркою. дотримання вимог законодавства прокурором було встановлено порушення положень Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України», Постанови Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року №606, Постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 року №2268-ХІІ, Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 №3943-ХІІ, Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 № 506.

На виконання п. 1 Постанови Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року №606, усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я було зобов'язані передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Пунктом 2 Постанови Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року №606 визначено, що передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Відповідно до ст. 5 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 року, соціалістична власність в Українській РСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Згідно ст. 52 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки 1922 року, затвердженого постановою ЦВК Української Радянської Соціалістичної Республіки від 16.12.1922 року, розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Отже, чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Таким чином, відсутність у постанові Ради Міністрів УРСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року №606 прямої вказівки про передачу майна у власність вказує на відсутність наміру власника такого майна, яким на момент передачі у відання майна була Українська Радянська Соціалістична Республіка в особі Ради Міністрів УРСР, відчужувати санаторії, будинки відпочинку та інші підприємства і організації з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками та передавати їх у власність Українській республіканській раді профспілок.

Згідно Постанови Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29.11.1990 року № 506, до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.91 року №1452-XII та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991р. №1540-XII, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України постановою «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 року № 2268-XII, тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

Статтею 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року №2558-XII визначено, що Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Тому, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Належність професійних спілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх статутом.

Відповідно до статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987 року, професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої, у тому числі, було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Розділами другим, третім, сьомим статуту професійних спілок СРСР визначено, що організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради. Вищим органом професійних спілок був з'їзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних союзів, яка діяла у період між з'їздами. Майно профспілок, яке необхідне їм для здійснення статутних задач, є соціалістичною власністю.

Згідно Декларації про заснування Федерації професійних спілок України, правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва №1971 від 23.12.1991 року зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

Аналогічної правової позиції дотримуються Верховний Суд України у постанові від 25.09.2007 року у справі №3-2767к07 та Вищий господарський суд України у постанові від 24.07.2014 року у справі №48/340.

Частиною 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не могло набути право власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України, оскільки ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» не доведено наявність саме у Федерації профспілок України права власності на спірне майно та законні підстави на розпорядження ним.

Разом з тим, рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації незалежних профспілок України, Фонду соціального страхування та АТ «Укрпрофоздоровниця», не підтверджено факту належності відповідачу 2 спірного майна на праві власності, оскільки предметом вказаної справи були позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця» і питання про визнання права власності на спірне майно судом не досліджувалося і не встановлювалося.

Отже, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відбулося всупереч волі власника - держави України, від імені якого виступає саме Фонд майна України та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.10.2001 року №382 (15) вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та видати свідоцтва про право власності, не відповідає вимогам законодавства України.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Абзацом 1 п. 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання недійсними актів державних чи інших органів» визначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, враховуючи те, що спірне майно є державною власністю і повноваження щодо управління таким майном, з урахуванням приписів ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року №2558-XII, було покладено саме на Фонд державного майна України, суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.10.2001 року №382 (15) прийнято з порушенням охоронюваних законом інтересів держави як власника майна в особі Фонду державного майна України та спрямоване на протиправне позбавлення держави в особі Фонду державного майна України права власності на об'єкти нерухомості, а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м., у зв'язку з чим, рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12.10.2001 року №382 (15) підлягає визнанню недійсним як незаконне.

Згідно ч. 1 ст. 16, п. 1 ч. 1 ст. 17 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами 1, 2 ст. 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Цивільним кодексом України у ст. 387 визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 400 Цивільного кодексу України визначено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, враховуючи те, що прокурором подано позов про визнання недійсним рішення, визнання права власності та спонукання до повернення майна саме до Виконавчого комітету Ялтинської міської ради та приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» та зобов'язання закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» повернути Фонду державного майна України об'єкти нерухомого майна а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м.

Разом з тим, третя особа 3, третя особа 2 та відповідач 2 у заявах від 25.12.2014 року, 29.01.2015 року вказують, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України в редакції від 05.07.2011 року, чинній на момент звернення прокурора з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим, позовна давність не поширюється: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином, враховуючи положення п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України в редакції від 05.07.2011 року, прокурором при зверненні з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим не порушено строку позовної давності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Враховуючи те, що позовні вимоги про визнання права власності та витребування майна є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення, суд дійшов висновку про те, що право держави в особі Фонду державного майна України підлягає захисту.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги прокурора про визнання недійсним рішення виконкому Ялтинської міської ради від 12.10.2001 року №382 (15), яким за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомості; визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м.; зобов'язання закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» повернути Фонду державного майна України об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідачів судові витрати у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та державного мита пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» від 12.10.2001 року №382 (15).

Визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код 00032945) на об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м., що розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 2.

Зобов'язати приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, код 02583780) повернути Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/9, код 00032945) об'єкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію (літ. З) площею 177,9 кв.м; склад (літ. Ж, К, Н); майстерню (літ. М); літній кінозал (літ. І) площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус (літ. Е) площею 320,1 кв.м; пляжний корпус (літ. Д) площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні (літ. В) площею 1 728,3 кв.м; пляжний корпус №4 (літ. Г) площею 5 663,3 кв.м., що розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 2.

Стягнути з Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (98600, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, пл. Радянська, буд. 1, код 04055765) в доход державного бюджету України 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, код 02583780) в доход державного бюджету України 272 (двісті сімдесят дві) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено: 14.02.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак