Ухвала суду № 42706200, 02.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 р. Справа № 876/4679/14 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.,

з участю представника позивача: Шпак В.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року у справі № 813/624/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів» звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000551721 від 06.05.2011 року та № 0001212321, № 0001222321 від 11.05.2011 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначає що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ «Лаванда-Континент» є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та розміру валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Також позивач зазначає, що вартість авіаквитків, оплачених позивачем для фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не є доходом вказаних осіб, а лише виконанням умов договорів про надання посередницьких послуг, що були укладені 01.10.2009 року. Щодо коштів, витрачених на купівлю авіаквитків для фізичної особи ОСОБА_8 позивач зазначає, що вказана фізична особа є працівником позивача, а придбання авіаквитків мало місце у заявку із службовими відрядженнями останнього.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року позовні вимоги ТзОВ «Геос-Львів» задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000551721 від 06.05.2011 року, № 0001212321 від 11.05.2011 року та № 0001222321 від 11.05.2011 року.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав з посиланням на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ТзОВ «Геос-Львів» відмовити.

Апелянт будучи повідомленим про час та місце розгляду справи явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі.

Позивач в письмовому запереченні на апеляційну скаргу вважає оскаржувану постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, прийнятою за повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи та просить залишити її без змін.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в запереченні на апеляційну скаргу, просив залишити таку без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в період з 24.03.2011 року по 13.04.2011 року проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Геос-Львів».

За результатами перевірки ревізорами складено відповідний акт № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року, про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року.

У вказаному акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 5.1., п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3., п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало в занижені податку на прибуток на загальну суму 2434883 грн. та завищено від'ємне значення за 2009 рік на суму 3419475 грн.; п. 1.3., п. 1.7., п. 1.8., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало в заниженні податку на додану вартість на загальну суму 1506450 грн.; п. п. «ї» п. 1.3. ст. 1, п. 3.2. ст. 3, п. 4.2.1., абз. «г» п. п. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1., п. 7.3. ст. 7, п. 8.1.1., п. п. 8.1.2., п. п. 8.1.8. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягало в не перерахуванні податку з доходів фізичних осіб в сумі 50742,23 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем 06.05.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0000551721, яким ТзОВ «Геос-Львів» збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 63427,79 грн., у тому числі основний платіж 50742,23 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 12685,56 грн.

Також 11.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001212321, яким ТзОВ «Геос-Львів» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1975021,25 грн., у тому числі основний платіж 1580017 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 395004,25 грн.

Крім цього, 11.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 770/23-2/30539282 від 20.04.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001222321, яким ТзОВ «Геос-Львів» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1883063 грн., у тому числі основний платіж 1506450 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 376613 грн.

Відповідно до п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і9 цього Закону.

Відповідно до п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 цього ж Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також згідно з п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього ж Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи між ТзОВ «Геос-Львів», надалі покупець та ТзОВ «Лаванда-Континент» надалі продавець, укладено договір від 01.06.2009 року №0106-1, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, передбачених в даному договорі. Відповідно до п.1.2. розділу 1 договору «Предмет договору», продажу підлягають шкіри ВРХ мокросоленого консервування, контуровані, боєнського походження. Відповідно до п.1.3. даного договору, асортимент, кількість, сортність та ціна товару визначається сторонами в товаросупровідних накладних.

Згідно з пунктом 3.1. розділу 3 договору «Умови передачі товару» передача товару здійснюється по накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін. А згідно з п.4.2., п. 4.3. розділу 4 договору «Умови розрахунків» оплата за доставлений товар здійснюється покупцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. При згоді сторін допускається оплата товару у формах, інакших від грошових, у тому числі шляхом видачі (передачі) векселів.

Крім цього, між ТзОВ «Геос-Львів» надалі Покупець, та ТзОВ «Лаванда-Континент» надалі продавець, укладено договір від 01.06.2009 року №0106-2, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, передбачених в даному договорі. Умовами договору передбачено, що продажу підлягають хімматеріали, асортимент, кількість та ціна яких визначаються сторонами в товаросупровідних накладних. Передача товару здійснюється по накладним, підписаними уповноваженими представниками сторін, відповідно до п.3.1. розділу 3 договору «Умови передачі товару». Оплата за доставлений товар, згідно з п. 4.2., п. 4.3. розділу 4 договору «Умови розрахунків», здійснюється покупцем у грошовій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. При згоді сторін допускається оплата товару у формах, інакших від грошових, у тому числі шляхом видачі (передачі) векселів.

Судом встановлено, шо ТзОВ «Лаванда-Континент» протягом 2009-2010 років на користь ТзОВ «Геос-Львів», на підставі договорів від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2 здійснювалась відповідна поставка товару, про що видані видаткові накладні та відповідні їм податкові накладні.

Як вірно встановлено судом, в акті перевірки податковим органом помилково зазначено, що на підставі накладної № 0510/1 від 05.10.2009 року та накладної №2112/1 від 21.12.2009 року підприємство отримало шкірсировину ВРХ. В дійсності на підставі вказаної накладної підприємством отримано напівфабрикат «Вет-блу» сорт С>2,6 вагою 6287 кг та вартістю 123,07 грн./кг, а на підставі накладної № 2112/1 від 21.12.2009 року - напівфабрикат «Вет-блу» сорт А-В>2,6 вагою 7450 кг та вартістю 132,10 грн./кг. Зазначений напівфабрикат до моменту придбання ТзОВ «Геос-Львів» зберігався на складських площах ТзОВ «Геос-Львів» на підставі договору оренди б/н від 03.01.2008 року та відповідно не потребував транспортування покупцю.

З матеріалів справи вбачається, що поставка товару, згідно вищевказаних договорів виконана, розрахунки за договорами проведено. Отриманий товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується накладними на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, документів на списання ТМЦ у виробництво, видатковими накладними, що підтверджують подальший продаж товариством шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», виготовленого із сировини, що поставлена ТзОВ «Лаванда-Континент».

Як вірно встановлено судом першої інстанції основними видами діяльності ТзОВ «Геос-Львів» на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.06.2009 року та довідки з ЄДРПОУ було: 19.10.0 виробництво шкіри (основний); 51.24.0 оптова торгівля шкурами та шкірою; 19.20.0 виробництво галантерейних та дорожніх виробів зі шкіри та інших матеріалів.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що в обревізований період, позивач здійснював господарську діяльність з придбання та переробки шкірсировини, придбання та продажу шкіряного напівфабрикату ВЕТ-Блу, передачі в оренду нерухомого майна та транспортних засобів, що перебувають у власності товариства.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення господарської операції контрагент позивача ТзОВ «Лаванда-Континент» у встановленому законодавством порядку був зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом платника ПДВ №17973684 від 25.01.2005 року та даними офіційного сайту Міністерства доходів і зборів України.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що продавець мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам законодавства, чинного на момент видачі таких накладних, щодо їх оформлення.

Щодо з'ясування руху активів, у процесі здійснення господарської операції судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи у власності позивача знаходяться завод з переробки шкірсировини (виробничі площі, обладнання, транспортні засоби, спеціалізований транспорт, тощо) та складські приміщення за адресою м. Львів вул. Городницька, 54.

Судом встановлено, що вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються актом контрольної перевірки інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів, станом на 28.01.2010 року, який надавався на запит ДПІ у Сихівському районі м. Львова №838/24-020 від 25.01.2010 року в межах проведення планової перевірки товариства також штат товариства укомплектований працівниками необхідної кваліфікації (на час проведення перевірки 54 особи).

Разом з тим на момент виникнення спірних правовідносин продавець - ТзОВ «Лаванда-Континент» за інформацією про види діяльності, мало право здійснювати оптову торгівлю, в тому числі шкірсировиною, згідно з КВЕД 51.90.0 - Інші види оптової торгівлі. Вказаний вид діяльності не потребував отримання ліцензії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі договору оренди б/н від 03.01.2008 року ТзОВ «Лаванда-Континент» орендувало офісне приміщення за адресою м. Львів, вул. Природня, 5 та частину складського приміщення за адресою м. Львів, вул. Городницька, 54 (належать ТзОВ «Геос-Львів), за які сплачувало орендну плату. У орендованих складських приміщення товариство зберігало шкірсировину, хімматеріали та шкіряний напівфабрикат ВЕТ-Блу.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що з акта податкової перевірки №504/23-2/31805375 від 24.03.2011року «Про результати документальної позапланової перевірки ТзОВ «Лаванда-Континент» з питань правових відносин з ТзОВ «Геос-Львів» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року», ТзОВ «Лаванда-Континент» здійснювало продаж шкірсировини ВРХ та хімматеріалів для її обробки ТзОВ «Геос-Львів», в тому числі відповідно до договорів від 01.06.2009 року №0106-1 та від 01.06.2009 року №0106-2.

Згідно висновків зазначеного акта, перевіркою не встановлено порушень законодавства при здійснені господарських операцій між ТзОВ «Лаванда-Континент» та позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи передача товару здійснювалася за адресою м. Львів, вул. Городницька 54 (складські приміщення у власності ТзОВ «Геос-Львів» та користуванні ТзОВ «Лаванда Континент») та оформлено підписанням сторонами накладних на передачу товару та передачею продавцем покупцю податкових накладних. Приймання товару здійснювалось покупцем на склад ТзОВ «Геос-Львів», де останній зберігався до передачі у виробництво. Отримання товару на склад покупця, подальша передача товару у виробництво та отримання готової продукції підтверджуються також складськими документами, а саме : Звітами про рух матеріальних цінностей по складу хімматеріалів, шкірсировини та готової продукції відповідно, за жовтень 2009 року - лютий 2010 року.

Крім цього судом встановлено, що розвантаження, завантаження та транспортування придбаного товару (який розміщується на спеціальних дерев'яних піддонах) в просторі: склад-склад, склад-виробництво, та результату переробки - шкіряного напівфабрикату: виробництво-склад, та склад-покупець здійснювалось спецтехнікою (автонавантажувачі), яка перебували у власності ТзОВ «Геос-Львів».

Факт приймання-передачі товарів у даному випадку підтверджено видатковими та податковими накладними, якими і зафіксована відповідна операція, що відповідає ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім цього транспортування товару ТзОВ «Лаванда Континент» на територію складу по вул. Городницька, 54 від постачальників вказаного товариства здійснювалась перевізниками, з якими ТзОВ «Лаванда Континент» укладено відповідні договори; транспортування товару оформлено товарно-транспортними накладними.

Судом встановлено, що на підтвердження використання у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у контрагента ТзОВ «Лаванда Континент», позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів а саме: накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, документи на списання ТМЦ у виробництво, що підтверджує рух товару з моменту передачі зі складу у виробництво до отримання на склад результату переробки - шкіряного напівфабрикату «Вет- блу»; договори на реалізацію шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», видаткові накладні, що підтверджують подальший продаж товариством шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», виготовленого із сировини та з використанням хімматеріалів, які придбано у ТзОВ «Лаванда Континент» та докази отримання коштів за реалізований товар.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані докази в сукупності свідчать про використання позивачем у своїй господарській діяльності товарів, придбаних у контрагента ТзОВ «Лаванда Континент».

Оскільки позивачем представлено всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів, а тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі вказують на відсутність порушень позивачем вимог п. 5.1., п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3., п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.3., п. 1.7., п. 1.8., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТзОВ «Лаванда Континент» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що такий висновок є помилковим.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом у акті податкової перевірки від 20.04.2011 року.

В пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Разом з тим під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з ТзОВ «Лаванда Континент» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами, навпаки документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів.

Крім цього податковим органом не надано суду жодних доказів, що вказані вище договори були визнані в судовому порядку недійсними, неукладеними чи розірваними.

Відтак колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Лаванда Континент», а також висновки про заниження податку на прибуток на суму 1580017 грн. та завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 1506450 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім цього, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 зазначив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Також, згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

За таких обставини суд першої інстанції правильно визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова № 0001212321 та № 0001222321 від 11.05.2011 року.

Також проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. п. «ї» п 1.3. ст. 1, п. 3.2. ст. 3, п. п. 4.2.1. п 4.2. ст. 4, п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з неутриманням та не перерахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 33290,58 грн.

В акті перевірки зазначено, що дане порушення виникло у зв'язку з оплатою ТзОВ «Геос-Львів» на користь ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень» вартості авіаквитків, за якими здійснювали авіаперельоти фізичні особи - нерезиденти, які не є працівниками підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємством укладено цивільно-правові угоди - Договори про надання посередницьких послуг від 01.10.2009р., з фізичними особами нерезидентами, які не є працівниками підприємства, а саме з : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Відповідно до умов вказаних договорів виконавець за завданням замовника зобов'язується надавати посередницькі послуги, визначені у договорі, а замовник зобов'язується оплатити підтверджені послуги виконавця, у розмірі, в порядку та в строки, визначені в договорі. У відповідності до п 2.2. цих договорів, замовник бере на себе зобов'язання оплатити авіаперельоти, які здійснюються виконавцем для виконання договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції ТзОВ «Геос-Львів» на підставі рахунків фактур ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень», платником по яких є позивач, придбано авіа квитки на загальну суму 110 968,6грн. Оплату проведено шляхом переказу коштів з поточного рахунку ТзОВ «Геос-Львів» на рахунок ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень», що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками АТ «ОТП Банк» по рахунку позивача. В подальшому, по придбаних авіа квитках здійснювали перельоти фізичні особи нерезиденти, виконавці згідно цивільно-правових договорів від 01.10.2009р.

Відповідно до пп. "ї" п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Колегія суддів вважає, що доходи фізичних осіб - нерезидентів, одержувані за договорами цивільно-правового характеру, зокрема від надання незалежних посередницьких послуг, включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу таких платників податку і повинні оподатковуватися податковим агентом при їх нарахуванні (пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону).

Відповідно до пункту 1.2 ст. 1 вказаного Закону дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Для визначення доходу з джерелом його походження з України, останній окрім кваліфікації як дохід, повинен одержуватись платником податку або бути нарахованим на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України або якщо джерело виплати (нарахування) якого знаходиться на території України.

Разом з тим, умовою набуття юридичною особою статусу податкового агента нерезидента фізичної особи, є виплата чи нарахування доходу такій особі.

Як вбачається з умов договорів від 01.10.2009р., а саме розділу 4 «Підстави для розрахунку і порядок оплати», підставою для проведення розрахунку за надані послуги є укладений Виконавцем від імені Замовника Договір поставки сировини. Замовник проводить розрахунок з Виконавцем після надання Виконавцем довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою 30%.

Винагорода за вказаними договорами виплачується виключно у вигляді відсотку від вартості поставленої сировини, за укладеними Виконавцем, в порядку виконання умов цього договору, Договорами поставки сировини (п.4.3 договорів). Саме дана виплата є доходом виконавців за вказаними договорами та підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, про що зазначено і безпосередньо в договорі (п.4.4.).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що грошові кошти у розмірі 33 290,58 грн. позивачем на користь фізичних осіб не нараховувались, у власність цих фізичних осіб не передавались, придбані позивачем авіаквитки фізичні особи у власність не отримували, оскільки не могли розпорядитись ними (відчужити, замінити, передати чи використати інакше, як на виконання умов договору укладеного з позивачем) без участі позивача як покупця квитка, а тому сплачені позивачем юридичній особі грошові кошти не підпадають під визначення об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, не є доходом в розумінні п. 1.2. Закону та не можуть вважатися виплатою чи винагородою за цивільно-правовим договором.

Також, на підставі проведеної роботи вказаними особами надано головному консультанту ТзОВ «Геос-Львів» ОСОБА_8. детальний звіт про виконану роботу, а саме «Отчет группы специалистов по итогам исследования рынка поставщиков необработанной кожи Мозамбіка. Мапуту, Мозамбик, ноябрь 2009- апрель 2010г», який, однак, за умовами договорів, не є підставою для оплати наданих послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції в матеріалах справи містяться звіт про закордонне службове відрядження від 21.01.2010 року, протокол ТзОВ «Геос-Львів» №0205/11-1 від 02.05.2011р., листи від 15.05.2011р та від 10.06.2011р., наказ №2514-1 від 25.01.2014року та копія електронного авіа-квитка від 25.03.2014року, які свідчать про триваючий стан переговорів щодо співпраці з питань імпорту сировини з республіки Мозамбік.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що наведені обставини в сукупності підтверджують реальність операцій, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, витрати на придбання авіа квитків не є доходом в розумінні п. 1.2. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" оскільки позивачем на користь фізичних осіб не нараховувались, кошти та авіа квитки у власність цих фізичних осіб не передавались, а відтак не є і доходом з джерелом його походження з України в розумінні пп. "ї" п. 1.3 ст. 1 , пп. 4.2.1 п 4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки не є виплатою чи винагородою за цивільно-правовим договором, а підприємство позбавлене можливості утримати податок з доходів фізичних осіб при придбанні авіа квитків.

Як вбачається з матеріалів справи, ревізором встановлено порушення абзацу «г» п. п. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1. ст. 7, п. п. 8.1.1., п. п. 8.1.2., п. п. 8.1.8. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та порушення п. п. 1.3., п. п. 1.12. п. 1 розділу І, п. п. 1.5. п. 1 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон у зв'язку з неутриманням та неперерахуванням податку з доходів фізичних осіб в розмірі 17451,65 грн.

В акті перевірки зазначено, що дане порушення виникло у зв'язку з оплатою ТзОВ «Геос-Львів» на користь ЗАТ «Універсальне агентство з продажу авіаперевезень» грошових коштів за придбані квитки, за якими здійснював авіаперельоти у службові відрядження працівник підприємства ОСОБА_8.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем до перевірки надано наказ на відрядження ОСОБА_8, посвідчення про його відрядження та копію закордонного паспорту з відмітками про перетин кордону і візою країни відрядження.

Згідно п.п. 5.4.8. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат платника податку - підприємства, установи, організації включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, в тому числі витрати на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Відповідно до п. 6 розділу II Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Компенсаційні виплати (відшкодування), що здійснюються працедавцем, зокрема виплати відповідно до встановлених законодавством гарантій і компенсацій при службових відрядженнях, включаючи працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, не є доходом чи додатковим благом таких працівників у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. п. 4.3.3. п. 4.3. ст. 4 Закону).

Судом вірно встановлено, що витрати на авіапереліт до місця відрядження є реальними витратами підприємства для виконання працівником службового завдання, які підтверджені відповідними документами, і з яких у подальшому працівник не зможе отримати додаткового блага (для використання в особистих цілях тощо). Тобто, витрати на авіапереліт працівників підприємства під час службового відрядження не розглядаються як доходи їх одержувачів (працівників), що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Крім цього, в матеріалах справи наявний результат досягнення мети службового відрядження ОСОБА_8, який знайшов відображення у звіті групи спеціалістів за наслідками вивчення ринку постачальників необробленої шкіри Мозамбіка за листопад 2009р. - квітень 2010 р. та листопад 2010 року - січень 2011 року, Мапуту, Мозамбік, який підтверджує взаємозв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства - виробництво і обробка шкіри.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000551721 від 06.05.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги податкового органу суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ДПІ в Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160 ч.3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів в Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 813/624/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І.Довга

А.М.Ліщинський

Повний текст ухвали складений 06.02.2015 року.