Ухвала суду № 42705084, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/1645/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Промстройсервіс»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року

у справі № 2-а-2924/10/2070

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Промстройсервіс»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

18 березня 2010 року Приватне виробничо-комерційне підприємство «Промстройсервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова (далі - відповідач) про: визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04 березня 2010 року № 0000402302/0; визнання недійсною першої податкової вимоги від 26 березня 2010 року № 1/226 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 13 травня 2010 року).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року позов був задоволений повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 04 березня 2010 року № 0000402302/0. Визнано недійсною першу податкову вимогу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 06 березня 2010 року № 1/226. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПВКП «Промстройсервіс» судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року було скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000402302/0 від 04 березня 2010 року і в цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ПВКП «Промстройсервіс», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова провела планову виїзну перевірку ПВКП «Промстройсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 615/23-212/25184691 від 22 лютого 2010 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 60750,00 грн., в тому числі: за 4 квартал 2008 року в сумі 12500,00 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 12000, за 2 квартал 2009 року в сумі 30250,00 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 6000,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що: позивач неправомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість послуг по розробці бізнес-плану будівництва автозаправного комплексу в сумі 85000,00 грн. (без податку на додану вартість), наданих йому ТОВ «ВС-Лугспецстрой» на підставі договору № 2010-1 від 20 жовтня 2008 року, а також вартість юридичних послуг у загальній сумі 158000,00 грн., наданих йому фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 згідно договору на надання юридичних послуг № 7 від 22 травня 2008 року та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 згідно договору на надання юридичних послуг № 1 від 08 листопада 2004 року, оскільки доказів, які б підтверджували зв'язок вказаних послуг із господарською діяльністю підприємства, а також економічною доцільністю понесених витрат, позивачем надано не було.

04 березня 2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000402302/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПВКП «Промстройсервіс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 82075,00 грн., в тому числі: 60750,00 грн. - за основним платежем, 21325,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

26 березня 2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова була сформована та надіслана позивачу перша податкова вимога № 1/226, якою повідомлено ПВКП «Промстройсервіс», що станом на 26 березня 2010 року сума податкового боргу підприємства за узгодженими податковими зобов'язаннями становить 82075,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: положення Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не розповсюджується на бізнес-план, оскільки він не є товаром, а є фінансовим документом, з огляду на що позивач правомірно включив до складу валових витрат вартість послуг на розробку бізнес-плану; витрати позивача на оплату вартості юридичних послуг підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а факт надання таких послуг - актами здачі-прийому виконаних робіт, з огляду на що позивач правомірно включив до складу валових витрат вартість юридичних послуг; на дату винесення податковим органом першої податкової вимоги податкові зобов'язання, визначені позивачу оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, не були узгодженими.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами зв'язку послуг на розробку бізнес-плату та юридичних послуг із господарською діяльністю підприємства, а також економічної доцільності понесених витрат. В решті суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до Методики складання бізнес-планів, затвердженої наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 квітня 1997 року № 56 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бізнес-план - це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг. План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинен також дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПВКП «Промстройсервіс» (замовником) та ТОВ «ВС-Лугспецстрой» (виконавцем) був укладений договір від 20 жовтня 2008 року №2010-1, відповідно до умов якого виконавець зобов'язаний розробити замовнику бізнес-план будівництва автозаправочного комплексу, а замовник зобов'язується надати виконавцю усі необхідні документи та інформацію для виконання робіт, прийняти у виконавця виконані послуги по акту та оплатити послуги в сумі 102000,00 грн., в тому числі податку на додану вартість в сумі 17000,00 грн. (арк. справи 56).

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що в зазначеному договорі не вказано, за яких умов повинен був бути складений та розроблений бізнес-план, вимоги до нього з боку замовника не конкретизовано та не вказано, які саме документи та яка саме інформація повинна бути надана виконавцю. Тобто, відсутні будь-які специфічні риси замовленого бізнес-плану, а саме: не зазначено фірму виробника, місце будівництва АЗС, період, в межах якого повинен бути розроблений бізнес-план, та інші риси, які б підтверджували факт виконання зазначеного договору після виготовлення бізнес-плану.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту виконання робіт за вказаним договором позивачем був наданий сам бізнес-план інвестиційного проекту «Будівництво автозаправочного комплексу» (арк. справи 59-67), акт приймання-передачі від 10 листопада 2008 року № 1 (арк. справи 57), проте його зміст не дає можливості встановити факт розробки саме бізнес-плану, передбаченого договором № 2010-1 від 20 жовтня 2008 року. Також, судом апеляційної інстанції було встановлено, що в бізнес-плані зазначено метою проекту є будівництво АЗС в сел. Пісочин на в'їзді у м. Харків, хоча про таке розташування об'єкту в договорі про розробку бізнес-плану не вказано.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що надані позивачем докази не дають можливості достовірно підтвердити факт того, що витрати, понесені позивачем з оплатою вартості послуг за договором від 20 жовтня 2008 року № 2010-1, укладеним з ТОВ «ВС-Лугспецстрой», були пов'язані з отриманням позивачем саме вказаного бізнес плану, оскільки ні в договорі, ні в акті приймання-передачі не вказані вихідні дані для розробки бізнес-плану та дотримання при його розробці вимог замовника.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2008 року між позивачем (замовником) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (виконавцем) був укладений договір на надання юридичних послуг № 7, відповідно до умов якого виконавець здійснює юридичні послуги з супроводження господарської справи про визнання недійсним договору № 27/105-08, яка знаходиться у Господарському суді Харківської області, та здійснює юридично значимі дії, пов'язані з вище вказаною справою відповідно до нормативно-правових актів України (пункту 1.1 статті 1 договору); виконавець зобов'язаний здійснити підготовку відзиву на позовну заяву згідно нормативно-правових актів України та документів, які знаходяться у замовника; супроводжувати господарську справу до винесення рішення за даною справою весь час її тривання (пункти 2.1, 2.2 статті 2 договору) (арк. справи 68).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту виконання робіт за вказаним договором позивачем був наданий акт приймання-передачі виконаних робіт від 01 жовтня 2008 року про те, що виконавець виконав, а замовним отримав юридичні послуги по справі №27/105-08 у Господарському суді Харківської області на суму 50000,00 грн. (арк. справи 69), проте його зміст не дає можливості встановити які саме послуги надав виконавець. Крім іншого, доказів, які б підтверджували факт підготовки виконавцем відзиву, як-то: копія такого відзиву, а також доказів супроводження справи №27/105-08 протягом усього часу її розгляду, як-то: копія довіреності, виписаної на ім'я ОСОБА_1, копій процесуальних документів із зазначенням в них ОСОБА_1 як представника ПВКП «Промстройсервіс», позивачем надано не було.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що надані позивачем докази не дають можливості достовірно підтвердити факт того, що витрати, понесені позивачем з оплатою вартості юридичних послуг за договором від 22 травня 2008 року № 7, укладеним з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, були пов'язані з отриманням позивачем юридичних послуг саме за таким договором та відносяться до господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 листопада 2004 року між ПВКП «Промстройсервіс» (замовником) та з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір на надання юридичних послуг № 1, відповідно до відповідно до умов якого (в редакції додаткових угод від 30 грудня 2005 року, від 30 липня 2008 року та від 05 жовтня 2009 року) виконавець здійснює абонементне юридичне обслуговування господарської діяльності замовника на платній основі (пункту 1.1 статті 1 договору); під абонементним обслуговуванням господарської діяльності сторони розуміють платне систематичне надання виконавцем замовникові юридичних послуг та юридичних робіт, перелік яких наведено у пункті 1.2 статті 1 договору (пункт 1.2 статті 1 договору) (арк.. справи 74-80).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту виконання робіт за вказаним договором позивачем були надані акти здачі-приймання виконаних робіт від 30 червня 2009 року, від 31 травня 2009 року, від 30 квітня 2009 року, від 31 березня 2009 року, від 28 лютого 2009 року, від 31 січня 2009 року, від 31 грудня 2008 року, від 30 листопада 2008 року,від 31 жовтня 2008 року, (арк. справи 81-89), проте їх зміст не дає можливості встановити які саме послуги надавав виконавець, оскільки вказані акти не містять переліку робіт або послуг, розрахунку використаного на це часу, переліку документів, які оформлювались або складались, з урахуванням переліку робіт та послуг, наведеного у пункті 1.2 статті 1 договору.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що надані позивачем докази не дають можливості достовірно підтвердити факт того, що витрати, понесені позивачем з оплатою вартості юридичних послуг за договором від 08 листопада 2004 року № 1, укладеним з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, були пов'язані з отриманням позивачем юридичних послуг саме за таким договором та відносяться до господарської діяльності підприємства.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про скасування першої податкової вимоги № 1/226 від 26 березня 2010 року, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ПВКП «Промстройсервіс» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Промстройсервіс» залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна