Ухвала суду № 42705001, 29.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2015 р. м. Київ К/9991/28194/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Насіння-Агрохім»

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року

у справі № 2а-4558/10/2570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Насіння-Агрохім»

до Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Насіння-Агрохім» (далі - ТОВ «Насіння-Агрохім»; позивач) звернулось до суду з позовом до Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (далі - Варвинська МДПІ Чернігівської області; відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000062300/0 від 11 червня 2010 року, № 0000092300/0 від 23 червня 2010 року та № 0000102300/1 від 06 серпня 2010 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Насіння-Агрохім», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про визнання недійсними оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено: позапланову виїзну перевірку ТОВ «Насіння-Агрохім» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за лютий та березень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 грудня 2009 року по 28 лютого 2010 року, за результатами якої складено акт № 268/2300/32517909 від 28 травня 2010 року; невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за січень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у періодах з 01 лютого 2009 року по 28 лютого 2009 року, з 01 квітня 2009 року по 30 квітня 2009 року, з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 312/2300/32517909 від 18 червня 2010 року; позапланову виїзну перевірку товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за квітень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у періодах з 01 жовтня 2009 року по 31 жовтня 2009 року, з 01 грудня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 лютого 2010 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 321/2300/32517909 від 29 червня 2010 року.

На підставі зазначених актів перевірок та за наслідками адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062300/0 від 11 червня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 152 525,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000092300/0 від 23 червня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 119 482,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000102300/1 від 06 серпня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 203 788,00 грн.

Перевірками встановлено порушення товариством підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» в ціні придбаної кукурудзи, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від звичайної ціни контрагента на кукурудзу непов'язаним особам.

Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність прийняття контролюючим органом оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи судових інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. В свою чергу, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Відтак у даному випадку з метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі, судам слід було витребувати у податкового органу на обґрунтування його правової позиції інформацію щодо рівня звичайних цін на кукурудзу в грудні 2009 року, надану уповноваженим державним органом.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Насіння-Агрохім» задовольнити частково.

Скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Юрченко В.П.