Постанова № 42704708, 14.02.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2015 року 12:45м. ПолтаваСправа № 816/3533/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області - Пластун Л.В., Тарасовського С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області, Відділу освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

05 вересня 2014 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Карлівська районна державна адміністрація Полтавської області (надалі - відповідач - 1, Карлівська РДА) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 29 серпня 2014 року № 54-к "Про звільнення ОСОБА_1.", поновлення на посаді начальника відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2014 року по 14 лютого 2015 року включно в розмірі 18774,98 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн та моральну шкоду у розмірі 50000 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.02.2015 та заяви про збільшення позовних вимог від 14.02.2015 /т. 2 а.с. 34-35/).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29 серпня 2014 року головою Карлівської РДА було видано розпорядження про звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків. Вказане розпорядження позивач вважає незаконним, оскільки відповідачем-1 не наведено конкретних фактів допущеного позивачем невиконання покладених обов'язків, не зазначено коли саме вказане порушення мало місце і в чому саме порушення вбачається, до того ж не отримано згоди профспілкового органу на звільнення працівника. Зазначала, що в день звільнення перебувала у службовому відрядженні та в порушення вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України відповідачем не ознайомлено ОСОБА_1 з розпорядженням про її звільнення, не видано трудової книжки і копії розпорядження про звільнення та не вирішено питання про проведення повного розрахунку в день її звільнення.

В ході судового розгляду справи позивач та його представник підтримали вимоги позовної заяви, просили суд їх задовольнити із підстав, викладених в позовній заяві та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Представники Карлівської РДА в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити в його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на перевищення начальником відділу освіти Карлівської РДА ОСОБА_1 повноважень, яке полягало у підписанні останньою, у період тимчасової непрацездатності (перебуванні на лікуванні), наказу від 07.07.2014 №49-к про покладення обов'язків керівника структурного підрозділу райдержадміністрації на методиста районного методичного кабінету відділу освіти ОСОБА_5, яка не є державним службовцем, посада не визначена структурою та штатним розписом райдержадміністрації. Крім того, до позивача раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани згідно розпорядження голови Карлівської РДА від 08.08.2014 №06-к "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1.". Зазначали, що Полтавською ОДА та Департаментом освіти Полтавської ОДА погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти Карлівської РДА. Пояснювали, що поновлення позивача на посаді начальника відділу освіти Карлівської РДА неможливо, оскільки відділ освіти Карлівської РДА перейменовано на відділ освіти, молоді та спорту Карлівської РДА, а вказана посада скорочена.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Відділ освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області (надалі - відповідач-2).

Відповідач - Відділ освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області у судове засідання уповноважених представників не направив, надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представників, заперечень на адміністративний позов не надав.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача-1, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначена на посаду начальника відділу освіти Карлівської РДА розпорядженням в.о. голови Карлівської РДА № 672 від 09.10.2002 "Про призначення ОСОБА_1." з 10.10.2002 (а.с. 6, т.1).

В трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 зроблено запис від 08.09.2000 про прийняття присяги державного службовця (а.с. 237, т.1).

Наказом начальника відділу освіти Кралівської РДА від 07.07.2014 року № 49 - к "Про покладення обов'язків на ОСОБА_6", на час відсутності начальника відділу освіти райдержадміністрації ОСОБА_1 через хворобу, виконання обов'язків начальника відділу освіти покладено на ОСОБА_5, методиста районного методичного кабінету відділу освіти Карлівської РДА, яка не є державним службовцем.

08.08.2014 головою Карлівської РДА видано розпорядження № 06-к "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1.", яким оголошено догану ОСОБА_1, начальнику відділу освіти Карлівської РДА, за неналежне виконання посадових обов'язків, що полягало в не забезпеченні належного контролю за повнотою розрахунків по договорам про спільну діяльність.

20 серпня 2014 року першим заступником голови райдержадміністрації Тарасовським С.М. було запропоновано начальнику відділу освіти райдержадміністрації ОСОБА_1 надати письмове пояснення щодо перевищення повноважень начальника відділу освіти, яка у період тимчасової непрацездатності (перебування на лікуванні) підписує накази і вручено доповідну записку першого заступника голови райдержадміністрації з даного питання.

21 серпня 2014 року ОСОБА_1 відмовилася надати письмові пояснення, про що складено акт фіксації відмови від надання пояснень від 21.08.2014 (а.с. 86, 97 т. 1).

Листами - погодженнями Департаментом освіти і науки Полтавської ОДА від 28.08.2014 №03-05-20/1400/1 та Полтавською ОДА від 28.08.2014 №06-48/604 надано дозвіл на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти Карлівської РДА.

Розпорядженням від 29.08.2014 №54-к ОСОБА_1, начальника відділу освіти Карлівської РДА звільнено з посади на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків з 29 серпня 2014 року (а.с. 12 т.1).

Згідно пояснень представників відповідача-1 та пояснень позивача, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що підставою для прийняття вказаного розпорядження стали розпорядження голови Карлівської РДА про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1, начальнику відділу освіти Карлівської РДА, у вигляді догани № 06-к від 08.08.2014 за неналежне виконання посадових обов'язків, що полягало в не забезпеченні належного контролю за повнотою розрахунків по договорам про спільну діяльність, а також перевищення начальником відділу освіти Карлівської РДА ОСОБА_1 повноважень, яке полягало у підписанні останньою, у період тимчасової непрацездатності (перебуванні на лікуванні), наказу від 07.07.2014 № 49-к про покладення обов'язків керівника структурного підрозділу райдержадміністрації на методиста районного методичного кабінету відділу освіти ОСОБА_5, яка не є державним службовцем, посада не визначена структурою та штатним розписом райдержадміністрації.

Позивач не погоджується з діями відповідачів та вважає, що оскаржуване розпорядження прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді та стягненням на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.

Як було встановлено в судовому засіданні, звільнення ОСОБА_1 із займаної посади розпорядженням голови Карлівської РДА від 29.08.2014 №54-к здійснено з підстав, визначених пунктом 3 статті 40 КЗпП України, а саме: за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків.

Спірні відносини, що є предметом спору, хоча й належать до сфери трудових відносин та регулюються законодавством про працю в Україні, але мають свої особливості, оскільки стосуються праці окремої категорії працівників - державних службовців.

Статтею 10 Закону України "Про державну службу" визначено, що основними обов'язками державних службовців є, зокрема, безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про державну службу", яка визначає особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Дана стаття визначає, що до службовців застосовуються дисциплінарні стягнення, що передбачені вказаним Законом та чинним законодавством про працю України, зокрема статтею 147 КЗпП України передбачене таке дисциплінарне стягнення, як догана.

Відповідно до положень ст. ст. 140, 147 КЗпП України, дисциплінарні стягнення до працівника застосовуються за порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежного виконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до статті 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Законодавчо-визначеним підґрунтям для звільнення ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 3 статті 40 КЗпП України слугували дисциплінарне стягнення - догана, що була накладена на позивача розпорядженням відповідача-1 №06-к від 08.08.2014, лист - погодження Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА від 28.08.2014 №03-05-20/1400/1, лист - погодження Полтавської ОДА від 28.08.2014 №06-48/604.

Згідно вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов'язків, що полягало в не забезпеченні належного контролю за повнотою розрахунків по договорам про спільну діяльність.

Статтею 150 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Відповідно до приписів статті 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Карлівської РДА про визнання протиправним та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації від 08.08.2014 року № 06-к "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1."; стягнення з Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 30000 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 по справі №816/3400/14 адміністративний позов ОСОБА_1 до Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Карлівської районної державної адміністрації № 06-к від 08.08.2014 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1.". В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 205-208 т.1).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 апеляційну скаргу Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області залишено без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 - без змін (а.с. 56-61 т.2).

Таким чином, вказаною постановою надано оцінку розпорядженню голови Карлівської районної державної адміністрації № 06-к від 08.08.2014 "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1.", як такому, що винесено з порушенням вимог Кодексу законів про працю України та статті 14 Закону України "Про державну службу".

З огляду на викладене, розпорядження голови Карлівської РДА, яке було підставою для звільнення позивача з посади, скасовано в судовому порядку.

Таким чином, відсутні розпорядження, які підтверджують про систематичність невиконання позивачем без поважних причин обов'язків покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку протягом одного року до винесення відповідачем-1 оскаржуваного розпорядження.

В ході судового розгляду справи представники відповідача-1 вказували на перевищення повноважень начальником відділу освіти Карлівської РДА ОСОБА_1, яке полягало у підписанні останньою наказу від 07.07.2014 №49-к про покладення обов'язків керівника структурного підрозділу райдержадміністрації на методиста районного методичного кабінету відділу освіти ОСОБА_5, яка не є державним службовцем, посада не визначена структурою та штатним розписок райдержадміністрації.

Так, відповідно до листка непрацездатності серія АГР № 626152 ОСОБА_1 на підставі висновку лікаря була звільнена від роботи в період з 03.07.2014 по 11.07.2014 (а.с. 112 т.1), що не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 1.7. посадової інструкції начальника відділу освіти, на час відсутності начальника відділу освіти з поважних причин (через відпустку, хворобу тощо) його обов'язки виконує головний спеціаліст відділу освіти (а.с.109-111 т.1).

Таким чином, у позивача в період тимчасової непрацездатності, а саме 07.07.2014 не було достатніх повноважень для прийняття наказу від 07.07.2014 № 49-к "Про покладення обов'язків на ОСОБА_5".

Однак, суд зазначає, що підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення та звільнення з посади відповідачем визначено в оскаржуваному розпорядженні, а саме: п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків, а не за перевищення посадових обов'язків, як це зазначає в запереченні на позов відповідач-1.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуване розпорядження від 29.08.2014 №54-к не містить у собі посилання на конкретні факти порушення ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, визначених Положенням про відділ освіти Карлівської РДА, Посадовою Інструкцією начальника відділу освіти або порушення законодавства, та із змісту цього розпорядження не вбачається, які саме посадові обов'язки без поважних причин не виконав позивач.

Поняття систематичного невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", пункт 23 якої визначає, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Виходячи з цього, при звільненні працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України Карлівська РДА повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов'язків, зазначити коли саме вони мали місце, коли та які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

У даному випадку при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення відповідач обмежився загальним посиланням на систематичне невиконання позивачем своїх обов'язків, не врахував положень статті 149 КЗпП України, відповідно до якої при обранні виду дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини за яких вчинено проступок.

Представниками відповідача-1 було надано пояснення, що останнім при прийнятті оскаржуваного розпорядження не досліджувалося питання "поважності причин" невиконання працівником обов'язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, в тому числі за п.3 ст. 40 КЗпП України, судам необхідно з'ясувати, крім іншого, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода.

Згідно пояснень представників відповідача-1, позивачем внаслідок прийняття останньою Наказу від 07.07.2014 № 49 під час перебування на лікарняному, не було заподіяно шкоду.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Із пояснень представників відповідача-1 вбачається, що 28 серпня 2014 року Карлівською РДА направлено лист (вих. №01-29/1641) голові первинної профспілкової організації відділу освіти з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 (а.с. 94 т. 1).

Однак, 12 вересня 2014 року первинною профспілковою організацією відділу освіти повідомлено відповідача-1 про відмову у наданні згоди на звільнення начальника відділу освіти Карлівської РДА, що також підтверджується протоколом засідання профкому первинної профспілкової організації відділу освіти №13 від 11.09.2014 (а.с. 138-141 т. 1).

Згідно пункту 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що розпорядження голови Карлівської районної державної адміністрації № 54-к від 29.08.2014 "Про звільнення ОСОБА_1." не ґрунтується на вимогах законодавства, прийняте без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 звільнено без законних підстав, то відновлення її порушених прав повинно бути здійснено шляхом поновлення на попередній роботі. Втім, Законом України "Про державну службу", який є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не врегульована процедуру поновлення державного службовця на службі, у разі незаконного звільнення останнього.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 за № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача-1 на те, що поновлення позивача на посаді не можливо, оскільки розпорядженням голови Карлівської райдержадміністрації від 10.07.2014 № 41-к "Про упорядкування структури районної державної адміністрації" (зі змінами внесеним розпорядженням від 31.07.2014 № 44-к) відділ освіти Карлівської районної державної адміністрації перейменовано на відділ освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації, виходячи з наступного. Вказаним вище розпорядженням фактично було лише перейменовано структурний підрозділ де працювала позивач до її звільнено, а не було ліквідовано такий структурний підрозділ. Також, підставою для звільнення позивача зазначено: систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.3 ст. 40 КЗпП України), а не: ліквідація установи, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України). Крім того, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за новоствореним відділом освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації зазначено той самий ідентифікаційний код юридичної особи, що і за відділом освіти Карлівської районної державної адміністрації - 02145518, також в графі: "дата державної реєстрації" у згаданій виписці зазначено дату - 12.05.1992, що також свідчить про перейменування установи де працювала позивач до її звільнення, а не ліквідація та створення нової установи (а.с. 151 т.1).

Втім, оскільки норми ст. 235 КЗпП України є нормами прямої дії, вони зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередню роботу, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.

Також, вимогою позивача є поновлення його на посаді з дня звільнення, тобто з 29.08.2014, стосовно чого суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 241 1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 30.08.2014. Однак, з урахуванням того, що 30 - 31 серпня 2014 є вихідними днями, ОСОБА_1 має бути поновлена на попередній посаді з 01.09.2014.

Відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації з 01 вересня 2014 року.

Також, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці згідно довідки відповідача-2 (додаток № 1 до листа № 186 від 11.02.2015) становила на день звільнення ОСОБА_1 2289,36 грн у червні 2014 року та 2088,29 у липні 2014 року.

Середньоденна заробітна плата позивача за період з 01.06.2014 по 31.07.2014 відповідачем-2 визначена в розмірі 90,97 грн, виходячи із 5 відпрацьованих днів у червні 2014 та 7 - у липні 2014 року (додаток 2 до листа № 186 від 11.02.2015).

У зв'язку із цим, відповідач-2 вказує про середній заробіток ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 29.08.2014 року по 14.02.2015 року у розмірі 10734,46 грн.

Представником позивача надано розрахунок, згідно якого розмір середньоденної заробітної плати вирахувано виходячи із фактичної нарахованої заробітної плати, а не виплачено виплаченої за фактично відпрацьовані дні, та визначено в розмірі: 159,11 грн.

У зв'язку із цим, представник позивач вказує про середній заробіток ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 29.08.2014 року по 14.02.2015 року (118 робочих днів) у розмірі 18774,98 грн.

Суд погоджується із позивачем та відповідачем-2 в частині визначення кількості робочих днів, які необхідно брати до уваги при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, однак, суд не може погодитися із позивачем та відповідачем-2 із, зазначеними останніми, розміром суми такого середнього заробітку, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Суд не погоджується із розрахунком представника позивача із мотивацій того, що він зроблений на підставі неналежних доказів, оскільки він зроблений на підставі інформації про нараховану заробітну плату та у зв'язку із тим, що у представника позивача не було іншої, крім зазначеної інформації, про що погоджується сам представник позивача та позивач.

Також, суд не погоджується із розрахунком відповідача-2 із мотивацій того, що він здійснений не у відповідності до фактичних матеріалів справи. Зокрема, у розрахунку відповідача-2 зазначено, що позивачем фактично відпрацьовано у червні 2014 - 5 днів, а в липні 2014 - 7 днів.

Однак, згідно матеріалів справи, зокрема табелів обліку робочого часу за червень та липень 2014 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 у червні 2014 фактично відпрацювала - 8 робочих днів (а.с. 119 т.1), а липні 2014 - 9 робочих днів (а.с. 117 т.1).

Згідно з довідкою відповідача-2 (додаток № 1 до листа № 186 від 11.02.2015) середньомісячна заробітна плата позивача становила 2289,36 грн у червні 2014 року та 2088,29 у липні 2014 року.

Суд встановив, що фактично у червні 2014 року було 19 робочих днів, у липні 2014 року було 23 робочих дні.

З наведених даних судом проведено наступні розрахунки:

1) середньомісячна заробітна плата з розрахунку за останні 2 календарні місяці роботи - 2200,17 грн. (104,77*21);

2) середньоденна заробітна плата, виходячи із розміру середньомісячна заробітна плата з розрахунку за останні 2 календарні місяці роботи, поділеної на кількість відпрацьованих робочих днів за червень та липень 2014 року складає, день = 104,77 грн: 963,92грн(2289,36/19*8) + 816,17грн(2088,29/23*9)/(8+9).

3) середньомісячне число робочих днів, розраховане діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці - 42 день (19 робочих днів червня 2014 року + 23 робочих дні липня 2014 року) = 21 день;

4) кількість днів вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2014 року по 14 лютого 2015 року складає 118 робочих днів;

5) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу складає: 104,77 грн. (середньоденна заробітна плата) * 118 (робочі дні за час вимушеного прогулу) = 12362,86 грн.

Таким чином, з відповідача-2 належить стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 12362,86 грн, відповідно, позовні вимоги у частині стягнення на користь позивача з Відділу освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2014 року по 14 лютого 2015 року підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., суд дійшов наступних висновків.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків /пункт 3 Постанови/.

Як зазначав у позовній заяві позивач, моральна шкода полягає у постійних моральних та душевних стражданнях, переживаннях та нервових стресах, які ОСОБА_1 зазнала протягом останніх шести місяців, зокрема в період часу з моменту звільнення та до розгляду справи про поновлення.

Внаслідок допущення протиправної діяльності відповідача підірвано авторитет позивача як жінки-керівника, яка забезпечувала стабільну роботу освітньої галузі та неодноразово заохочувалася відзнаками в тому числі Міністерсвом освіти і науки України. Позивач до звільнення працювала на вказаній керівній посаді понад 12 років.

Позивачу довелося неодноразово відвідувати судові засідання під час оскарження двох розпоряджень відповідача-1 щодо застосування дисциплінарних стягнень відносно неї.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що порушення законних прав позивача, яке полягало у неправомірній видачі Карлівською РДА розпоряджень, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим суд вважає завищеними вимоги позивача щодо розміру такої шкоди, яку ОСОБА_1 оцінила у 50 000 грн.

Виходячи з принципу розумності та достатності, а також відсутності документального підтвердження понесених моральних страждань, суд вважає за необхідне стягнути з Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

На підтвердження здійснення позивачем витрат на правову допомогу до суду надано договір про надання юридичних послуг № 4 від 01.09.2014 року, розрахунок витрат, акти приймання-передачі наданих послуг від 02.09.2014 року та від 14.02.2014 року, корінець квитанції №4 від 02.09.2014 (а.с. 28, 29, 33, 34 т.1).

На підтвердження факту сплати коштів в сумі 2000 грн. позивачем надано до суду корінець квитанції на оплату юридичних послуг №4 від 02.09.2014 (а.с. 29 т.1).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Форма і зміст розрахункових документів, які повинні видаватися при здійсненні розрахунків суб'єктами господарювання для підтвердження факту продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, крім розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти визначені Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2.1 Положення установлені в даному Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Згідно пункту 5.1, 5.2 Положення розрахункова квитанція - це розрахунковий документ, бланк якого виготовлений друкарським способом, а окремі реквізити заповнюються від руки або шляхом проштамповування при реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги) або при видачі коштів покупцеві у разі повернення товару, рекомпенсації послуги, прийняття цінностей під заставу та в інших випадках. Форма № РК-1 розрахункової квитанції наведена в додатку 3.

Розрахункова квитанція складається з двох частин - корінця та відривної частини.

Пунктом 5.4 Положення встановлено, що корінець розрахункової квитанції повинен містити обов'язкові реквізити: серію та номер, які нанесені при виготовленні бланка квитанції та збігаються з серією та номером відривної частини; напис "Сума розрахунку (грн., коп.), всього" та загальну суму отриманих за товар або послугу (виданих покупцеві) коштів; напис "у т. ч. за ставкою ПДВ 20 %", суму коштів, отриманих за товари чи послуги, продаж яких оподатковується ПДВ за ставкою 20 %, або суму виданих покупцеві коштів, якщо видана сума зменшує податкові зобов'язання платника ПДВ; рядки для записування даних про товари (послуги), а в разі продажу алкогольних напоїв або тютюнових виробів - найменування товару та його вартість; дату (день, місяць, рік) проведення розрахунків.

Однак, наданий до матеріалів справи корінець квитанції на оплату юридичних послуг не містить обов'язкових реквізитів, а саме серії та номера, які нанесені при виготовленні бланка квитанції та збігаються з серією та номером відривної частини, а відтак, за приписами пункту 2.1 цього Порядку вказаний документ не є розрахунковим та не може бути доказом фактичного здійснення позивачем витрат на правову допомогу.

З огляду на відсутність документального підтвердження фактичного здійснення позивачем витрат на правову допомогу, відсутні підстави для присудження позивачу судових витрат відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Полтавського окружного адміністративного суду, Карлівською районною державною адміністрацією Полтавської області не доведено правомірності звільнення ОСОБА_1 з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області, Відділу освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Карлівської районної державної адміністрації № 54-к від 29 серпня 2014 року "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області з 01 вересня 2014 року.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2014 року по 14 лютого 2015 року в розмірі 12362,86 грн (дванадцять тисяч триста шістдесят дві гривні 86 коп.).

Стягнути з Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області з 01 вересня 2014 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2015 року.

Суддя І.Г. Ясиновський