Рішення № 42701507, 09.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015Справа №910/283/15-гСуддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт»доПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»простягнення 370626 грн. 48 коп.Представники сторін:

від позивача: Сидоренко В.А. - представник за довіреністю б/н від 23.10.2014;

від відповідача: Лазаренко Ю.Г. - представник за довіреністю № 554 від 31.12.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.01.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 370626 грн. 48 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та укладеного між сторонами Договору №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 не здійснив оплату за надані позивачем послуги з розподілу електропостачання фонтанів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 370626 грн. 48 коп.

30.01.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивач не виставляв йому рахунки на оплату, а тому обов'язок з оплати за надані послуги не настав. Крім того, у відзиві відповідач просив суд застосувати позовну давність в частині стягнення заборгованості за період з 01.01.2010 по 31.01.2012.

У судовому засіданні 30.01.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 06.02.2015.

03.02.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, відповідно до яких позивач уточнив, за якими актами просить стягнути заборгованість.

У судовому засіданні 06.02.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 09.02.2015.

09.02.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про фіксацію судового процесу за допомогою технічних звукозаписувальних засобів.

09.02.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач, зокрема, зазначив про часткову сплату заборгованості та повторно заявив про застосування позовної давності.

У судовому засіданні 09.02.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2015 подав додаткові докази по справі; підтримав заяву про застосування позовної давності, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 09.02.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт» (сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», (сторона-2) укладено Договір №ЕЛ/01/01/2010, відповідно до умов якого сторона-1 надає стороні-2 послуги щодо розподілу електропостачання фонтанів, що належать стороні-2 та знаходяться за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП-1, сектор В, ТВК «Глобус», а сторона-2 приймає надані послуги та оплачує їх, згідно умов цього Договору, з метою забезпечення функціонування належної стороні-2 інфраструктури.

Відповідно до п. 2.1 Договору, строк його дії - 12 місяців.

Якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не направить іншій стороні письмового повідомлення щодо розірвання цього Договору, цей Договір вважатиметься продовжений на той самий строк, на тих самих умовах на кожні наступні 12 місяців (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору, оплата наданих послуг здійснюється згідно актів та відповідних рахунків, протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку стороні-2.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що на виконання вимог Договору №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 за період з травня 2010 року по жовтень 2013 року позивачем були надані відповідачу послуги з розподілу електропостачання фонтанів на загальну суму 370626 грн. 48 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів, а саме: акт від 31.05.2010 на суму 16571 грн. 53 коп., акт від 30.06.2010 на суму 16684 грн. 34 коп., акт від 31.07.2010 на суму 16044 грн. 39 коп., акт від 31.08.2010 на суму 18035 грн. 82 коп., акт від 30.09.2010 на суму 15234 грн. 82 коп., акт від 31.10.2010 на суму 16834 грн. 57 коп., акт від 31.05.2011 на суму 20849 грн. 05 коп.., акт від 30.06.2011 на суму 16250 грн. 06 коп., акт від 31.07.2011 на суму 13204 грн. 83 коп., акт від 31.08.2011 на суму 15246 грн. 36 коп., акт від 30.09.2011 на суму 16708 грн. 32 коп., акт від 31.10.2011 на суму 15185 грн. 19 коп., акт від 30.11.2011 на суму 2923 грн. 56 коп., акт від 31.05.2012 на суму 10329 грн. 22 коп., акт від 30.06.2012 на суму 13585 грн. 90 коп., акт від 31.07.2012 на суму 13740 грн. 42 коп., акт від 31.08.2012 на суму 13997 грн. 15 коп., акт від 30.09.2012 на суму 16452 грн. 12 коп., акт від 31.10.2012 на суму 13894 грн. 90 коп., акт від 31.05.2013 на суму 16703 грн. 73 коп., акт від 30.06.2013 на суму 13007 грн. 58 коп., акт від 31.07.2013 на суму 14480 грн. 93 коп., акт від 31.08.2013 на суму 14579 грн. 16 коп., акт від 30.09.2013 на суму 16272 грн. 71 коп., акт від 31.10.2013 на суму 13809 грн. 82 коп.

Всі акти підписані та скріплені печатками уповноваженими представниками сторін.

При цьому, зважаючи на те що, згідно з п. 3.1 Договору, розмір оплати за надані послуги (відшкодування витрат за спожиту електроенергію стороною-2) визначається згідно показників лічильників № 3938, № 3989, № 3060, згідно тарифів «Київенерго», та беручи до уваги, що позивач не є виробником електроенергії, а споживає її від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на підставі Договору на користування електричною енергією № 30-21776, розподіляє її відповідачу та оплачує її, позивачем були надані суду Договір на користування електричною енергією № 30-21776, укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Київенерго», акти прийняття-передавання товарної продукції, платіжні доручення та банківські виписки по рахунку № 26006200526007, що підтверджують факт оплати позивачем отриманої активної електричної енергії.

Як встановлено судом, свій обов'язок з оплати за надані позивачем послуги з розподілу електропостачання фонтанів відповідач не здійснив, що також не було спростовано відповідачем, зокрема не надано суду доказів сплати грошових коштів в розмірі 370626 грн. 48 коп. за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача, що ним була здійснена часткова оплата боргу за Договором № ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010, оскільки з наданої відповідачем картки рахунку 634 вбачається, що оплати відповідач здійснював за іншим договором, зокрема за Договором № ДГ-0002064, а доказів сплати будь-яких грошових коштів за спірним договором відповідачем суду не надано.

Як вбачається з п. 3.2 Договору, оплата наданих послуг здійснюється відповідачем згідно актів та відповідних рахунків, протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не виставляв йому рахунки на оплату, а тому обов'язок з оплати за надані послуги не настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зазначає, що умова договору про оплату протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку, по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо обов'язку відповідача здійснити оплату протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Так само, виставлення рахунку позивачем не може розглядатись як подія, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони не досягли згоди щодо строку оплати за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), та у зв'язку з чим на думку відповідача сторони досягли згоди щодо строку оплати за договором.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що вказівка у договорі щодо виникнення обов'язку з оплати протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку не є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов'язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов'язання між сторонами, тобто права і обов'язки у обох сторін.

Суд зазначає, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Як встановлено судом, 27.12.2014 позивач надіслав відповідачу рахунки на оплату за витрати за спожиту електроенергію за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 за спірний період заборгованості, що підтверджується належним чином засвідченими копіями опису вкладення у цінний лист № 0206808292812 (з детальним переліком рахунків на оплату) та фіскальним чеком поштового відділення № 9378.

Судом встановлено, що вказані рахунки на оплату відповідач отримав 13.01.2015, про що свідчить відмітка про вручення на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0206808292812.

За таких обставин, враховуючи положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був оплатити отримані від позивача рахунки на оплату за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 за спірний період в загальному розмірі 370626 грн. 48 коп. в строк до 20.01.2015 (включно).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Ділайт» за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 в розмірі 370626 грн. 48 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів в розмірі 370626 грн. 48 коп.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях відповідач просив суд застосувати позовну давність в частині стягнення заборгованості за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 у розмірі 199772 грн. 84 коп.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача пред'явити вимогу про виконання відповідачем свого обов'язку з оплати за послуги з розподілу електропостачання фонтанів за Договором №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 виникає з дня, наступного за днем підписання сторонами відповідних актів наданих послуг (окремо щодо кожного акту).

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про переривання перебігу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, враховуючи те, що позивач звернувся до суду 12.01.2015 (про що свідчить вхідний відтиск штампу Господарського суду міста Києва на позовній заяві) та беручи до уваги, що частина актів до Договору №ЕЛ/01/01/2010 від 01.01.2010 була підписана сторонами у період до 12.01.2012 (та право вимоги з оплати за ними так само виникло до 12.01.2012), суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 199772 грн. 84 коп. (за актами, підписаними у період до 12.01.2012) не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» до Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 370626 грн. 48 коп. підлягають частковому задоволенню в розмірі 170853 грн. 64 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що з даним позовом позивач звернувся до суду 12.01.2015, тобто до настання строку виконання обов'язку з оплати відповідачем (20.01.2015) та порушення прав позивача відповідачем виникло вже на момент судового розгляду справи, суд приходить до висновку щодо необхідності покладення судового збору на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 2 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» (01001, м. Київ, майдан Незалежності, підземний торговий простір (ПТП) № 1, сектор В; ідентифікаційний код: 31352431) грошові кошти у розмірі 170853 (сто сімдесят тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 64 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 14.02.2015

Суддя І.М. Отрош