Вирок № 42695768, 13.02.2015, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

.

1 із 8 Справа №297/2214/14-к

Провадження №1-КП/303/95/15

Номер рядка стат. звіту-22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2015 року м.Мукачево

Колегія суддів Мукачівського міськрайоного суду Закарпатської області

в складі: головуючої Маргитич О.І.

суддів Камінського С.Е.

Кость В.В.

при секретарі Уста Е.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево кримінальне провадження відносно обвинуваченої

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та мешканки АДРЕСА_2, працюючої провідним спеціалістом відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства ДІСГ в Закарпатській області, з вищою освітою, вдови, маючої на утриманні малолітню дитину, раніше не судимої, громадянки України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора Костур Р.В.

потерпілої ОСОБА_3

представника потерпілої ОСОБА_4

обвинуваченої ОСОБА_2

захисника ОСОБА_5

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. При цьому, органом досудового розслідування встановлено, що 28 лютого 2008 року Берегівським районним судом винесено ухвалу про забезпечення позову в цивільній справі № 2-200/08 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу та процентів за договором позики, в якій суд наклав арешт на все майно ОСОБА_7, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1.

13 березня 2008 року на виконання зазначеної ухвали суду державним виконавцем складено акт опису й арешту квартири.

Незважаючи на те, що на вищевказане майно накладений арешт та заборону на відчуження, у невстановлений слідством час, 25 квітня 2008 року, в м.Берегово, Закарпатської області, ОСОБА_2 за попередньою змовою із своїм чоловіком ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, з метою незаконного збагачення та уникнення можливої майбутньої майнової відповідальності її чоловіка ОСОБА_7 перед його кредиторами, усвідомлюючи протиправність зазначених дій, умисно, скориставшись відсутністю заборони в реєстрі прав власності на нерухоме майно, діючи шляхом обману повідомила покупцю ОСОБА_3 неправдиві дані про те, що вказана квартира під забороною (арештом) не перебуває, і відносно квартири відсутні судові спори, а також щодо квартири відсутні будь-які обтяження, реалізувала дану квартиру за 354 005 гривень.

2 із 8

Дане підтверджується договором купівлі-продажу від 25 квітня 2008 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-1698, де ОСОБА_2 приховала факт накладення арешту на дану квартиру та наявність судового спору, а саме в 4 пункті, 6 підпункті договору вказано: «- квартира під забороною (арештом) та в заставі, податковій заставі не перебуває. Факт відсутності заборони відчуження квартири підтверджується довідками, виданими Берегівською державною нотаріальною конторою 25 квітня 2008 року;» та в підпункті 8 даного договору вказано: «-щодо квартири відсутні судові спори;».

Крім цього, ОСОБА_2 з метою доведення свого умислу до кінця, надала нотаріусу довідку від 20 квітня 2008 року, видану комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора» Берегівської міської ради, про повний склад своєї сім'ї, згідно якої в останньої на утриманні дітей не має, хоча згідно Ухвали Берегівського районного суду від 14 травня 2008 року, якою в задоволенні заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про виключення майна з під опису, зняття з під арешту, відмовлено, суд посилався на свідоцтво про народження ОСОБА_8, видане 17 жовтня 2001 року НОМЕР_1.

У подальшому, рішенням Берегівського районного суду від 08 червня 2010 року договір купівлі-продажу жилої квартири АДРЕСА_1 укладеного 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрованого в реєстрі за № 1-1698. та договір іпотеки цієї ж квартири від 25 квітня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 - визнаний недійсним, у результаті чого заподіяла потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 354 005 гривень.

Дії обвинуваченої ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.4 ст.190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману(шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, вчинене в особливо великих розмірах.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 не визнала вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, свої доводи мотивувала тим, що дійсно у її власності перебувала квартира АДРЕСА_1. Дана квартира перебувала під іпотекою відповідно до іпотечного договору укладеного між нею та ПАТ «ПриватБанк». Квартира була придбана під час шлюбу з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. За декілька років до смерті у її чоловіка виникли борги, які потягли за собою довготривалі судові процеси, в результаті чого було винесено ряд судових рішень про стягнення з нього заборгованостей. З метою погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, вони разом вирішили продати квартиру АДРЕСА_1 і погасити заборгованість. Продажем квартири займався чоловік, який повідомив їй коли і куди необхідно з'явитись для підписання договору купівлі-продажу. При підписанні договору купівлі-продажу в присутності представників банку, який на той момент був іпотекодержателем даної квартири, та в присутності покупця, нотаріусом було перевірено реєстр нерухомого майна, будь-яких заборон на відчуження не було, тому квартира була продана.

Крім того, обвинувачена ствердила, що ніяких коштів від покупця вона не отримувала, оскільки реалізація квартири здійснювалася за участі представників банку, в якому потерпіла ОСОБА_3 оформила кредитний та іпотечний договори, за якими отримала кредит на придбання даної квартири і передала її під іпотеку, а Банк відповідно списав наявну заборгованість за кредитним договором обвинуваченої.

Вже після смерті чоловіка обвинуваченої їй стало відомо про наявну заборону на відчуження даної квартири. У подальшому, 08 червня 2010 року рішенням Берегівського районного суду договір купівлі-продажу, укладений 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано недійсним.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3, суду пояснила, що в квітні 2008 року виявила бажання придбати квартиру в місті Берегове, щоб покращити умови проживання батьків. Організацією питання придбання квартири займався її брат, який домовившись з чоловіком обвинуваченої про придбання квартири дав йому завдаток в розмірі 100000 гривень. 25 квітня 2008 року, після укладення договору купівлі-продажу та іпотечного договору, за яким дану 3 із 4

квартиру повторно було передано під іпотеку, потерпілій було надано позику в банку. При цьому, частина суми була відрахована за погашення заборгованості за кредитним договором обвинуваченої, а другу частину коштів (яку саме не пам'ятає) потерпіла передала ОСОБА_2

У подальшому, 08 червня 2010 року рішенням Берегівського районного суду договір купівлі-продажу, укладений 25 квітня 2008 року між нею та ОСОБА_2 визнано недійсним. Придбана нею квартира реалізована працівниками виконавчої служби на погашення боргів чоловіка обвинуваченої. Таким чином, її позбавлено права власності на квартиру, а заборгованість по кредитному зобов'язанню зростає щодня.

Шкоду, заподіяну обвинуваченою в результаті обману, потерпіла оцінює в розмірі 1466115 грн. 60 коп., яка складається з 1366115 грн. 60 коп. матеріальної шкоди(збитків) та 100000 грн. моральної шкоди.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що чоловік обвинуваченої позичив у нього кошти, які не повернув, тому на початку 2008 року він змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення боргу та відсотків за користування позикою. 28 лютого 2008 року Берегівським районним судом було накладено арешт на все майно боржника, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_1, про що було повідомлено боржника і його дружину. В той же день між ним та ОСОБА_7 було укладено мирову угоду, однак заходи забезпечення позову не скасовані.

Згодом свідок довідався, що обвинувачена, разом зі своїм чоловіком, реалізувала квартиру, при цьому ввівши в оману покупця і державного нотаріуса, який реєстрував договір купівлі-продажу. За таких обстави, він змушений був звернутися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Рішенням Берегівського районного суду договір купівлі-продажу, укладений 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано недійсним. У подальшому, квартира реалізована працівниками виконавчої служби на погашення боргів чоловіка обвинуваченої. На теперішній час борг за позикою ОСОБА_7 йому не повернуто, оскільки обвинувачена відмовилась приймати спадщину за померлим чоловіком.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що є працівником Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки в місті Берегове. В квітні 2008 року до них звернулася ОСОБА_2, яка повідомила, що має намір продати квартиру АДРЕСА_1. За декілька днів до звернення ОСОБА_2, громадянин ОСОБА_6 повідомив їм, що по даній квартирі існує спір. Оскільки, офіційно ніяких процесуальних документів про заборону відчуження даної квартири не надходило, обвинуваченій було роз'яснено про необхідність встановлення наявності заборон на дану квартиру, на що остання повідомила, що спір вирішено, а заборони не накладалися. Згодом вони довідалися , що квартира була продана.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила, що дійсно у квітні 2008 року, працюючи на посаді нотаріуса Берегівської державної нотаріальної контори посвідчила договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2. Покупцем даної квартири була ОСОБА_3. При укладенні даного договору купівлі-продажу були присутні представники банку, в якому під іпотекою перебувала квартира, що продавалася. У процесі укладення даного договору, в першу чергу здійснено перевірку наявності обтяжень щодо нерухомого майна, що реалізовувалось, отримано згоду чоловіка та перевірено наявність зареєстрованих за даною адресою неповнолітніх дітей.

Крім того, свідок повідомила, що у зв'язку зі скаргами, які поступали від стягувачів чоловіка обвинуваченої, було здійснено ряд перевірок, в тому числі і обласним управлінням юстиції. За результатами даної перевірки, будь-яких порушень з боку нотаріуса при посвідченні договору купівлі-продажу не встановлено. Рішення, яким визнано недійним договір купівлі -продажу вважає незаконним, однак, позбавлена була можливості його оскаржити.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засідання пояснила, що працюючи державним виконавцем у відділі ДВС Берегівського районного управління юстиції в Закарпатській області у 2008 році

4 із 8

здійснювала опис майна боржника відповідно до ухвали суду. Оскільки, відносно ОСОБА_7 було декілька виконавчих проваджень їх було об'єднано в одне провадження, яке знаходилась на виконанні у ОСОБА_12

Також, свідок повідомила, у зв'язку з великою завантаженістю, до проведення виконавчих дій були залучені інші державні виконавці, в тому числі і вона. Нею безпосередньо здійснювався опис квартири АДРЕСА_1. При здійсненні опису, був присутній чоловік обвинуваченої ОСОБА_7, якому вони передали на зберігання описану квартиру. Тай факт, що квартира належить його дружині їх не цікавило, оскільки в ухвалі суду було вказано, на яке саме нерухоме майно накласти арешт.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показав, що в 2008 році працював у відділі ДВС Берегівського районного управління юстиції, у нього на виконанні перебувало зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_7 боргів за судовими рішеннями. Ухвалами Берегівського районного суду було накладено арешт на все майно боржника, у зв'язку з чим ним, як державним виконавцем, було надіслано у відповідні установи відомості про забезпечення позову. Крім того, в провадженні Берегівського районного суду знаходилась скарга ОСОБА_6, про визнання дій державного виконавця неправомірними, за результатами розгляду якої, визнано правомірними дії державного виконавця при виконанні рішення суду.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні ствердив, що впровадженні Берегівського районного суду знаходилась справа за його позовом до ОСОБА_7, про стягнення суми боргу. У судове засідання чоловік обвинуваченої приходив без неї. За результатами розгляду, позовні вимоги були задоволені, виконавчий лист надіслано на виконання ДВС Берегівського районного управління юстиції в Закарпатській області. У подальшому виконавчі листи по борговим зобов'язанням ОСОБА_7 були об'єднані в одне провадження. На даний час борг йому не повернуто, незважаючи на те, що у ОСОБА_7 за життя було нерухоме майно, яке згідно актів опису та арешту майна від 13 березня 2008 року описане та накладено арешт на все його майно.

Крім того, сторона обвинувачення, наполягаючи на доведеності вини ОСОБА_2, посилається на наявність судового спору між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за результатами якого 28 лютого 2008 року сторонами було укладено мирову угоду. При цьому, матеріали цивільної справи суду не надані.

Відповідно до наданої суду копії ухвали суду ОСОБА_7 зобов'язався сплатити ОСОБА_6 борг до 26 квітня 2008 року. При цьому, ОСОБА_2 участі в розгляді даної справи не брала, як сторона до справи не залучалася, її позиція з приводу предмету спору та з приводу забезпечення позову судом не встановлювалася.

Наданою суду ухвалою про забезпечення позову від 28 лютого 2008 року підтверджується, що під час розгляду справи накладено арешт на майно боржника, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1, власником якої на той момент була обвинувачена.

У процесі здійснення виконання ухвали суду про накладення арешту на майно проведено опис майна, що підтверджується наданим суду актом про опис та арешт майна від 13 березня 2008 року, відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 описана та передана на зберігання ОСОБА_7 та попереджено його про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну вказаного майна. При цьому, до акту внесено зауваження ОСОБА_7 про те, що вказана квартира належить на праві власності його дружині, ОСОБА_2.

13 березня 2008 року, згідно наданої суду постанови, начальником відділу ДВС Берегівського районного управління юстиції ОСОБА_13 закінчено виконавче провадження №6810171 з примусового виконання ухвали суду, підставою для закінчення виконавчого провадження стало накладення арешту на майно боржника ОСОБА_7 згідно актів опису та арешту майна.

5 із 8

Дані обставини підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах виконавчого провадження, з яких також вбачається, що постанова про накладення арешту на АДРЕСА_1, як окремий процесуальний документ, державною виконавчою службою не виносилася, ДВС Берегівського районного управління юстиції при виконанні ухвали Берегівського районного суду по справі №2-200/08 обмежилися процесуальною дією опису майна, без його подальшого обтяження.

Також, стороною обвинувачення суду надано матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби про виключення майна з-під арешту, зокрема і зазначеної вище квартири. З яких вбачається, що сторони звернулися до суду 18 березня 2008 року, ухвалою суду від 14 травня 2008 року в задоволенні заяви відмовлено. При цьому, обвинувачена ствердила, що не зверталася до суду з таким позовом. Крім того, підтверджень того, що підпис на позовній заяві здійснено саме обвинуваченою суду не надано. У свою чергу, з протоколу судового засідання від 14 травня 2008 року вбачається, що судовий розгляд здійснювався в присутності сторін, в тому числі і ОСОБА_2

Наданими суду матеріалами, які були наявні при укладенні між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу вказаної вище квартири, підтверджується, що перед посвідченням договору, нотаріусом встановлено, що власником квартири на момент продажу була обвинувачена. Будь-яких обмежень, які б стосувалися даної квартири нотаріусом не встановлено, що підтверджується наданими суду витягами з реєстру. Наданими суду довідками ЖРЕП від 20 та 22 квітня 2008 року підтверджується, що в квартирі АДРЕСА_1 неповнолітні діти не зареєстровані, а обвинувачена та її чоловік на момент укладення договору купівлі-продажу були зареєстровані по АДРЕСА_3.

Крім того, державним нотаріусом посвідчено підпис ОСОБА_7, який 25 квітня 2008 року надав згоду своїй дружині на реалізацію квартири та передачу її під іпотеку на відомих йому умовах.

У подальшому, у зв'язку з невиконанням умов мирової угоди 08 травня 2008 року Берегівським районним судом видано виконавчий лист з виконання ухвали в Берегівського районного суду від 28 лютого 2008 року про затвердження та визнання мирової угоди по справі №2-200/08, на підставі якого відкрито виконавче провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, про що в Книзі реєстрації смертей 24 квітня 2009 року зроблено відповідний актовий запис за № 146, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_2, виданим 24 квітня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Берегівського районного управління юстиції Закарпатської області.

Наполягаючи на доведеності вини ОСОБА_2 сторона обвинувачення зазначає, що рішенням Берегівського районного суду від 08 червня 2010 року договір купівлі-продажу жилої квартири АДРЕСА_1 укладений 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та договір іпотеки цієї ж квартири від 25 квітня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 - визнані недійсними, однак копія даного судового рішення суду не надана.

Наданими суду доказами підтверджується, що обвинувачена ОСОБА_2 за місце проживання і роботи характеризується позитивно, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває. Обвинувачена, отримавши вищу освіту, постійно працює, після смерті чоловіка самостійно виховує малолітню дитину, раніше до кримінальної відповідальності не притягалася.

Дослідивши кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст.62 Конституції України, з урахуванням позицій викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Згідно вимог ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у

6 із 8

вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Статтею 91 КПК України визначено, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна. Однак, якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство.

Із суб'єктивної сторони, злочин, передбачений ч.4 ст.190 КК України, характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони шахрайства є корисливий мотив, який полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже майно на свою користь. Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, полягає у протиправному корисливому заволодінні чужим майном (або правом на майно), яке характеризується протиправним корисливим оберненням на свою користь чужого майна, при цьому заподіює пряму шкоду власнику майна.

Відповідно до наданих суду матеріалів цивільної справи, виконавчого провадження, показань потерпілої та свідків на момент укладення договору купівлі-продажу між обвинуваченою та потерпілою ОСОБА_3 відомості про наявну заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесені не були.

Отримання майна(коштів) з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. У сувою чергу, ОСОБА_2 виконано зобов'язання з відчуження квартири, яка була предметом договору та не вчинялося жодної дії з приводу повернення вказаного майна у власне розпорядження.

Крім того, вказана вище квартира перебувала під іпотекою, реалізація її відбувалася в присутності представників банку, з урахуванням виниклої у обвинуваченої заборгованості. Так, за вимогами ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також, колегія суддів враховує, що як обвинувачена, так і потерпіла в судовому засіданні ствердили, що значна частина суми вказаної в договорі купівлі-продажу, як вартість квартири перерахована на погашення заборгованості за іпотечним договором, а залишок суми отримав чоловік обвинуваченої ОСОБА_7

При цьому, потерпіла втратила своє право на вказану вище квартиру на підставі рішення Берегівського районного суду, за яким визнано договір купівлі -продажу недійсним. За результатами цього рішення наступають правові наслідки передбачені ст.ст.215,216 ЦПК України. Однак, квартира АДРЕСА_1 була примусово реалізована державною виконавчою службою у виконавчому провадженні щодо судових рішень відносно боргових зобов'язань ОСОБА_7 Крім того, як зазначила обвинувачена, після смерті чоловіка у 2009 році вона звернулася до Берегівської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, яка залишилася після його смерті. Згодом державним виконавцем закінчено виконавче провадження з підстав смерті боржника ОСОБА_7 та відсутності правонаступників.

7 із 8

Таким чином, на думку колегії суддів, у ОСОБА_2 відсутній умисел у приховуванні факту накладення арешту та наявності спору щодо квартири, з метою заволодіння грошовими коштами потерпілої, що є обов'язковою передумовою даного злочину, тобто в її діях відсутня об'єктивна та суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України, оскільки обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є обман - повідомлення неправдивих відомостей, які мають бути повідомлені, тобто бездіяльність особи, з метою заволодіння чужим майном, обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони даного злочину є прямий умисел особи, який полягає в передбаченні суспільно небезпечних наслідків діяння та бажання настання даних наслідків, корисливі мотиви і мета, а саме бажання особи досягти визначеного і бажаного для неї наслідку.

Як вбачається з вище викладених обставин, обвинувачена, достовірно знаючи та будучи впевненою у тому, що спірна квартира є іпотечним майном і вигодоодержувачем є безпосередньо Банк, реалізувала спірну квартиру за згоди іпотекодерджателя, з метою погашення заборгованості по кредитному зобов'язанню.

На підтвердження наявності в обвинуваченої корисливого мотиву та мети вчинення кримінального правопорушення, викладеного в обвинуваченні, стороною обвинувачення не надано жодного доказу.

Відповідно до вимог ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України - заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах не знайшла свого підтвердження, в її діях відсутній склад вказаного кримінального правопорушення.

За таких підстав суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, тому вона має бути виправданою з урахуванням вимог п.3 ч.1 ст.373 КПК України відповідно до якої виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно ч.3 ст.129 КПК України в разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду. За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 слід залишити без розгляду у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_2

Крім того, у відповідності до ст.216 ЦК України правовим наслідком недійсності правочинів є реституція, тому саме такий спосіб захисту майнових прав підлягає до застосування з метою забезпечення інтересів ОСОБА_16. Таким чином, даний спір підлягає до вирішення в межах цивільного судочинства, оскільки між сторонами мають місце цивільно-правові відносини. У свою чергу ОСОБА_3, на початку 2013 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Берегівської державної нотаріальної контори, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_10, про відшкодування збитків та моральної шкоди, який залишено без розгляду у зв'язку з неявкою позивача.

Судові витрати відсутні, запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_2 не обирався.

Долю речових доказів вирішити на підставі ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.373,374,376 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

ОСОБА_2 визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, у зв'язку з відсутністю в її діях складу даного кримінального правопорушення та виправдати.

Речові докази: матеріали цивільної справи №2-282/08; матеріали виконавчого провадження по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, документи, що були підставною укладення договору купівлі -продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, вилучені в Берегівській державній нотаріальній конторі - зберігати при матеріалах кримінального провадження.

8 із 8

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана через Мукачівський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченій та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуюча О.І.Маргитич

Судді С.Е.Камінський

В.В.Кость