Рішення № 42695684, 10.02.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/222/2015(м)

263/6938/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Папаценко П.І.

Доповідач Попова С. А.

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Кочегарової Л.М., Ігнатоля Т.Г.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Маріупольського міського центру зайнятості, ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, посилаючись на наступне. Позивачка в період з 05.02.2011р. по 30.01.2012р. перебувала на обліку в Маріупольському міському центрі зайнятості, отримувала допомогу по безробіттю, за направленням центру проходила навчання за професією «оператор комп'ютерної верстки». Шукаючи самостійно роботу, 20.05.2011р. вона уклала із ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» договір про співробітництво, за умовами якого мала отримувати комісійну винагороду за послуги консультанта з часу виплати страховими компаніями комісійних контрагенту ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД»; фактично отримала комісійну винагороду лише 07.02.2012р., тобто поза межами періоду перебування її на обліку в центру зайнятості як отримувача соціальної допомоги. Маріупольським центром зайнятості їй спричинена шкода, що полягає у направленні її на навчання на здобуття професії, що не користується попитом на ринку праці, що призвело до зайво витраченого часу, а також стягненні з неї за постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013р. сум виплаченої допомоги за нібито укриття відомостей про отримуваний дохід за угодою із ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД». В цьому позивачка вбачає обов'язок і ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» прийняти участь у відшкодуванні їй матеріальної шкоди. Керуючись положеннями ст. 1166 ЦК України, просила стягнути з відповідачів на її користь у відшкодування матеріальної і моральної шкоди 21000грн., що є результат множення незаконно стягнених з неї за рішенням суду 17500грн. помножених на 20%, як визначену нею міру покарання.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості, ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1, яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника Маріупольського міського центру зайнятості - Чанаях В.В., розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи представника ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД», дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, за таких підстав.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 20.01.2011р., маючи статус безробітної, перебувала на обліку в Маріупольському міському центрі зайнятості по 30.01.2012р. За період з травня 2011 року по січень 2012 року позивачка отримала допомогу в сумі 15291,17грн., сума витрат на навчання позивачки по професії «Оператор комп'ютерної верстки» за направленням центру склала 2246,45грн.

20.05.2011р. ОСОБА_1 уклала із ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» договір про співробітництво № 831710, за умовами якого отримала винагороду 07.02.2012р. в сумі 811,88грн., з якої відраховані податки і обов'язкові платежі.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013р., якою скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2013р., встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості як безробітна, умисно не виконала свої обов'язки щодо надання відомостей про укладення цивільно-правового договору із ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД», тобто приховала факт роботи на іншому підприємстві, що втілено у акті № 253 від 03.10.2012р., і є порушенням, передбаченим ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» N 1533-III (з подальшими змінами), та стало підґрунтям для стягнення з неї за частиною 3 наведеної норми закону безпідставно отриманої допомоги: допомоги по безробіттю - 5693,44 грн., матеріальної допомоги у період професійного навчання - 9597,73грн., коштів на професійне навчання - 2246,45 грн., всього 17537,62 грн. (а.с.56-57).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2014р. постанова суду апеляційної інстанції від 15.03.2013 залишена без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведення факту спричинення позивачці шкоди діями Маріупольського міського центру зайнятості і ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» та вини відповідачів.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою вмотивовано позов ОСОБА_1, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За частиною 2 наведеної норми закону: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд врахував зібрані у даній справі докази, в тому числі матеріали центру зайнятості щодо перебування позивачки на обліку, виражене в її заяві від 01.06.2011р. бажання про направлення на навчання за обраною професією «оператор комп'ютерної верстки», заяву позивачки із зобов'язанням надавати правдиві відомості про отримання будь-якого доходу і зайняття трудовою діяльністю в період перебування на обліку в службі зайнятості, матеріали за договором про співробітництво із ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» від 20.05.2011р. і його виконання тощо. Також суд взяв до уваги постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013р., за адміністративним спором між тими самими сторонами, в якій встановлюється преюдиційний факт порушення ОСОБА_1 вимог Закону N 1533-III і її обо'вязок сплатити безпідставно отримані суми сплаченої допомоги.

Доводи апеляційної скарги позивачки, які зводяться до намагання ревізувати чинне рішення суду адміністративної юрисдикції, а саме про те, що протягом 6 місяців дії цивільно-правового договору із ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД» ніяких комісійних винагород вона не отримувала, а комісійні їй були сплачені за межами періоду отримання нею допомоги по безробіттю - вже були предметом перевірки в ході розгляду адміністративного позову Маріупольського міського центру зайнятості. Такі доводи не спростовують висновків суду в оскаржуваному рішенні щодо відсутності ознак спричинення відповідачами позивачці матеріальної шкоди.

Є юридично неспроможними доводи апеляційної скарги позивачки про неправосудність постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2013р., оскільки це рішення у встановленому законом порядку було підвергнуто перевірці касаційним судом, за наслідками чого касаційна скарга ОСОБА_1 була відхилена. І перебування цього рішення на даному етапі в площині примусового виконання органами державної виконавчої служби, про що зазначає позивачка, не можна вважати незаконним.

Частиною 3 статті 10 та статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим, як погоджується колегія суддів із висновками суду першої інстанції, позивачкою не доведено будь-якими даними факту спричинення їй майнової шкоди чи втрат нематеріального характеру відповідачами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення факту спричинення шкоди позивачці діями Маріупольського міського центру зайнятості і ТОВ «ЄВРОЛАЙФ Україна ЛТД», що є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди за рахунок відповідачів.

В цій частині доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, тому рішення суду за наслідками вирішення позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, рішення суду в частині стягнення з позивачки судового збору за подання позову майнового і немайнового характеру сумарно в розмірі 487,20грн. прийнято без врахування вимог п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову), за якими особа звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, позову про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу.

На ці вимоги закону звертав увагу суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі по даній справі від 04.11.2014р. (а.с. 47-48) щодо ухвали суду першої інстанції від 08.08.2014р. (а.с. 24), якою поданий позов було повернуто позивачці.

Відтак, вбачаючи обґрунтованість апеляційної скарги позивачки в даній частині, враховуючи звільнення її від сплати судового збору і віднесення цих витрат на рахунок держави за правилами ст. 88 ЦПК України, рішення в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 січня 2015 року скасувати в частині стягнення зі ОСОБА_1 в дохід держави судового збору в сумі 487,20грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді