Постанова № 42684850, 05.02.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа № 914/3458/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк", за № 80-01-2559 від 09.12.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2014 року

у справі № 914/3458/13

за позовом: ПАТ "Мегабанк", м. Харків

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Львів

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТзОВ „Львівська лізингова компанія", м. Львів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, м. Львів

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, м. Львів

про стягнення 26513,87 євро та 119978,78 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави

за участю представників:

від позивача: Заставний Р.А. - представник

від відповідача: ОСОБА_6 - представник

від третіх осіб: не з'явились

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/3458/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.14 у склад колегії для розгляду справи № 914/3458/13 Господарського суду Львівської області введено суддів - Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.14 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 15.01.15.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду Львівської області від 15.01.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.02.15.

Під час повторного розгляду справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.14 у справі №914/3458/13 (головуючий суддя Щигельська О.І., судді Петрашко М.М. та Сухович Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Мегабанк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 5 628,40грн. судового збору.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, фінансовий лізинг визначено одним із видів господарської діяльності ТзОВ «Львівська лізингова компанія».

Спірне майно, яке є предметом застави відчужено заставодавцем в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з передачі рухомого майна в лізинг, а відтак місцевий господарський суд прийшов до висновку, що в силу ч.3 ст.9 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зареєстроване обтяження транспортних засобів втратило силу.

Крім того, місцевим господарським судом зроблено висновок, що в силу п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому норми вказаного закону є спеціальними відносно Закону України "Про заставу" (постанова Верховного Суду України від 09.07.14 у справі № 6-89цс14).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.14 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому, апелянт зазначає, що рішенням місцевого господарського суду від 22.12.11 у справі № №5015/6592/11 підтверджено право застави ПАТ «Мегабанк». Дані факти мають преюдиційне значення та не потребують доказування у відповідності до ст..35 ГПК України.

Предметом застави є річ з індивідуально визначеними ознаками, а не родовими ознаками, а тому ТзОВ «Лізингова компанія» не може здійснювати систематичні операції з відчуження саме цього майна.

Положеннями ч.3 ст.9 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено відчуження майна, а не передачу у лізинг, як зазначив суд у рішенні. А виходячи з аналізу ст..1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» укладення договору фінансового лізингу не є способом відчуження, оскільки, на думку скаржника, лізингоодержувач набуває право володіння, користування, але не набуває права розпорядження.

Також, судов колегія зазначає, що скасовуючи рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції у даній справі та передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області ВГС України у постанові від 16.07.14 зазначено, що судами попередніх інстанцій передчасно зроблено висновок про задоволення вимог про передачу автомобіля в управління публічного акціонерного товариства "Мегабанк" у зв'язку з невиконанням відповідачем п. 3.1.3 договору застави № 53/2008-з від 06.05.2008 року щодо страхування майна, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не був стороною вказаного правочину, а тому не несе обов'язку щодо його виконання за приписами ст. 629 ЦК України.

Також, вказано на те, що передчасним є відхилення судами попередніх інстанцій доводів відповідача щодо застосування п. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України від 18.11.2003 року № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Крім того, зазначено, що апеляційний господарський суд не звернув уваги на те, що згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому норми вказаного закону є спеціальними відносно Закону України "Про заставу" (зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.07.2014 року у справі № 6-89цс14).

Також, вказано на те, що невірними є висновки судів щодо не зазначення (визначення) початкової ціни предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації з огляду на вимогу позивача про реалізацію предмета застави в порядку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки ч. 2 ст. 25 вказаного Закону містить вимоги, які повинні зазначатись у судовому рішенні не обмежуючись при цьому тільки одним із них.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

13 січня 2015 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін з підстав, його законності та обґрунтованості.

5 лютого 2015 року ліквідатором ТОВ «Львівська лізингова компанія» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому також зазначено про законність прийнятого рішення, а тому просить залишити його без змін. Також у поданому відзиві, зазначена особа просить розглядати справу без її участі.

Треті особи 2 та 3 участі своїх уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні присутні представники сторін навели свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

6 травня 2008 року між ВАТ "Мегабанк" (правонаступником якого є ПАТ "Мегабанк" - позивач по справі, кредитодавець за договором) та ТОВ "Львівська лізингова компанія" (третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, позичальник за договором) укладено кредитний договір № 74/2008 (Т.1, а.с.16-18) за яким кредитодавець надав грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі 36000,00 євро з конвертуванням кредитних коштів в національну валюту на строк з 06.05.08 до 05.05.11 на придбання рухомого майна, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 13,5% річних, на умовах передбачених договором (п.1.1).

Згідно п. 3.1 кредитного договору, виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується заставою рухомого майна та майнових прав згідно з договорами застави та порукою фізичної особи згідно з договором поруки.

Між ТзОВ "Львівська лізингова компанія" (заставодавець за договором) та ВАТ "Мегабанк" (заставодержатель за договором), укладено договір застави рухомого майна №53/2008-з від 06.05.08 (Т.1, а.с.20-21) який забезпечує виконання заставодавцем зобов'язання за кредитним договором №74/2008 від 06.05.2008 року та за будь-якими додатковими угодами до нього (основне зобов'язання), укладеним між заставодержателем та заставодавцем, згідно з умовами якого заставодержателем було надано заставодавцю кредит у розмірі 36000,00 євро строком з 06.05.08 до 05.05.11 з виплатою 13,5% річних.

Предметом застави, відповідно до п.1.2 договору, є вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску. Предмет застави належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується: свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданим 15.04.2008р. Львівським ВРЕР ДАІ.

На виконання п.1.5 цього договору, обтяження предмета застави зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна Львівською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 14.05.2008р. за №1853.

Також з матеріалів справи вбачається,що транспортний засіб, переданий в заставу згідно вказаного договору застави є також предметом договору фінансового лізингу №01005 від 18.03.08, укладеного між ТзОВ "Львівська лізингова компанія" (лізингодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач по справі, лізингоодержувач за договором), за яким лізингодавець зобов'язався придбати у власність у продавця майно (об'єкт лізингу) та передати його у платне користування лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу, що визначається цим договором та законодавством України (п.1.1).

У п.3.1 договору фінансового лізингу, сторони погодили, що лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем згідно графіку сплати лізингових платежів, що наведені в додатку 2 до даного договору, який є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.2.2. договору фінансового лізингу, загальна вартість об'єкта лізингу на момент укладення договору складає 330000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

У п.9.7 вказаного договору заначено, що лізингоодержувач погоджується на передачу в заставу відкритому акціонерному товариству "Мегабанк" об'єкта лізингу, що є предметом даного договору.

Пунктом 9.4 договору фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку лізингу право власності на об'єкт лізингу переходить до лізингоодержувача. Лізингодавець зобов'язаний сприяти лізингоодержувачу в оформленні усіх передбачених законодавством документів. Сторонами у п.5.1 договору встановлено термін його дії - до 31.03.2011 року.

Матеріалами справи підтверджується та встановлено місцевим господарським судом, що ФО-П ОСОБА_2 виконано взяте на себе за договором фінансового лізингу зобов'язання із оплати ТзОВ "Львівська лізингова компанія" лізингових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Львівської області від 03.11.10 у справі №31/168-2010 ТзОВ "Львівська лізингова компанія" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. На момент введення ліквідаційної процедури за ФО-П ОСОБА_2 обліковувалась дебіторська заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 102657,38грн., з яких 78207,55грн. відшкодування вартості предмета лізингу та 24449,83грн. винагороди. У подальшому відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості об'єкта лізингу перед товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська лізингова компанія" виконав у повному обсязі, що стверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 07.06.11.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.11 у справі №5015/6592/11, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.12., за фізичною особою-підприємцем ФО-П ОСОБА_2 визнано право власності на вказаний вище автомобіль - об'єкт лізингу. Право власності на спірний автомобіль зареєстровано за відповідачем 22.06.2012р. згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого ВРЕР ДАІ з обслуговування м.Львова та Пустомитівського району.

Відтак, як вірно зазначено місцевим господарським, внаслідок виконання договору фінансового лізингу відбулась заміна власника рухомого майна, що є предметом договору застави №53/2008-з від 06.05.08.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит у повному обсязі до 16 год. 00 хв. 05.05.11 згідно з графіком повернення кредиту (п.4.2.1). Позивач зазначає, що внаслідок наналежного виконання ТзОВ „Львівська лізингова компанія" зобов'язань, взятих на себе за кредитним договором, у нього утворилась заборгованість в розмірі 26513,87 євро (279891,02грн. згідно курсу НБУ станом на 04.09.13).

За невиконання обов'язків, передбачених п.4.2.1 позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у розмірі 25% від суми отриманого кредиту (п.7.1.1). Згідно п.7.1.3 кредитного договору за користування частиною кредиту понад строк, встановлений графіком повернення кредиту згідно п.2.4 та 4.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно сплаченої частини кредиту (п.7.1.3).

З матеріалів справи вбачається, що позивач стверджує, що оскільки ТзОВ „Львівська лізингова компанія" належним чином не виконано зобов'язання за кредитним договором, банком на підставі пунктів 7.1.1, 7.1.3 кредитного договору, нараховано штраф на загальну суму 119978,78грн.

Також, згідно п.1.3 договору застави, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, що буде визначений на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, комісійної винагороди, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, а також відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет застави, інших витрат у разі їх виникнення. Максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням за основним зобов'язанням, складає 275000,00грн.

Пунктом 4.1 договору застави визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем основного зобов'язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави на підставі рішення суду або в позасудовому порядку згідно із законодавством України.

Місцевим господарським судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.10.10 порушено провадження у справі №31/168-2010 про банкрутство ТзОВ "Львівська лізингова компанія" та введено мораторій на задоволення вимог кредитора. Постановою господарського суду від 03.11.10 по вказаній справ,і ТзОВ "Львівська лізингова компанія" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Матеріалами справи підтверджується, що факт переходу права власності на вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску позивач не заперечує та не оспорює, однак вважає, що перехід права власності на предмет застави від заставодавця до іншої особи не тягне за собою припинення заставного зобов'язання, а навпаки застава зберігає чинність, оскільки нормами чинного законодавства України встановлено пріоритет права заставодержателя на предмет застави перед особами, у яких виникло право власності на це майно після укладення відповідного договору застави.

Зазначена обставина стала підставою для звернення позивача до суду із позовом до ФО-П ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафів за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави.

Розглянувши матеріали справи та докази у справі, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для його скасування зважаючи на наступне:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договору.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Як зазначено вище, згідно укладеного між ВАТ "Мегабанк", правонаступником якого є ПАТ „Мегабанк" та ТзОВ „Львівська лізингова компанія" кредитного договору №74/2008 від 06.05.08, ТОВ «Лізингова компанія» надано кредит на загальну суму 36000,00 євро із кінцевим терміном його повернення до 05.05.11.

На забезпечення виконання ТОВ „Львівська лізингова компанія" зобов'язань перед позивачем за вищевказаним кредитним договором між ВАТ „Мегабанк" та ТзОВ „Львівська лізингова компанія" укладено договір застави рухомого майна №53/2008-з від 06.05.08 на підставі якого у заставу передано вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується: свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, виданим 15.04.08 Львівським ВРЕР ДАІ.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про заставу" та ст.572 ЦК України, застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частинами 1 та 2 ст.20 ЗУ «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи зазначені норми Закону України "Про заставу" та Цивільного кодексу України застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Статтею 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Відповідно до ст.12 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предмет застави за договором застави рухомого майна №53/2008-з від 06.05.08 перейшов у власність ФО-П ОСОБА_2 на підставі договору фінансового лізингу №01005 від 18.03.08 укладеного між ТзОВ "Львівська лізингова компанія" та ФО-П ОСОБА_2

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.11 у справі №5015/6592/11 за позовом ФО-П ОСОБА_2 до ТзОВ "Львівська лізингова компанія" та до ПАТ "Мегабанк" про визнання права власності та припинення права застави, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.12 визнано право власності відповідача на спірне рухоме майно - вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, у зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізингу та сплатою усієї суми лізингових платежів.

Судова колегія зазначає, що оскільки, рішення господарського суду набрало законної сили, встановлені в ньому обставини в силу ст. 35 ГПК України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. З цього приводу місцевий господарський суд дійшов вірного висновку.

Так, відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно положень ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним, оскільки поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. За умовами такого правочину фактично відбувається відчуження майна від лізингодавця до лізингоодержувача (постанова Верховного суду України від 01.10.13 у справі №11/5005/2290/2012), що спростовує твердження апелянта про те, що фінансовий лізинг не є способом відчуження, а лізингоодержувач набуває права володіння і користування.

Як встановлено місцевим господарським судом, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фінансовий лізинг визначено одним із видів господарської діяльності ТзОВ "Львівська лізингова компанія".

Оцінивши наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що спірне майно як предмет застави відчужено заставодавцем в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з передачі рухомого майна в лізинг, а відтак, з огляду на приписи ч.3 ст.9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" зареєстроване обтяження транспортних засобів втратило силу.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає про правомірність відхилення місцевим господарським судом посилань позивача на ст.27 Закону України "Про заставу, оскільки згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому норми вказаного закону є спеціальними відносно Закону України "Про заставу" (постанова Верховного Суду України від 09.07.14 у справі № 6-89цс14).

Зважаючи на наведене, місцевий господарський господарський суд дійшов вірного висновку стосовно того, що позовні вимоги про звернення стягнення на майно, яке є власністю відповідача та зареєстроване обтяження якого втратило силу є необґрунтованими, а відтак у задоволенні позову правомірно відмовлено.

Щодо посилання скаржника на те, що предметом застави є річ з індивідуально визначеними ознаками, а не родовими, а тому ТзОВ «Лізингова компанія» не може здійснювати систематичні операції з відчуження саме цього майна, апеляційна інстанція відзначає, що предмет застави: вантажний автомобіль марки МАЗ модель 544008-060-031, тип транспортного засобу сідловий - тягач - Е відноситься до виду майна - транспортний засіб, який може бути замінено таким же транспортним засобом (однак з іншим номером кузова), в той час як речі які визначені індивідуальними ознаками є незамінними (ч.1 ст.184 ЦК України).

Щодо посилання апелянта на встанвлення місцевим господарським судом у справі № 5015/6592/11 юридичного факту про те, що право застави банку не втрачено, апеляційна інстанція вважає необґрунтованим, оскільки відмова ФОП ОСОБА_2 у задоволенні його вимоги до банку у справі № 5015/6592/11 про припинення у банку застави на предмет застави свідчить про недоведеність ОСОБА_2 такої обставини, як втрата предмету застави, а відтак про наявність у банку саме з цієї, а не з іншої підстави права застави.

Стосовно посилань скаржника на безпідставність застосування місцевим господарським судом норм Податкового кодексу України, оскільки на момент виникнення правовідносин за договором фінансового лізингу, даний нормативний акт ще не був прийнятий, судова колегія зазначає, що зазначення спірних норм Податкового кодексу не вплинуло на правову кваліфікацію даних правовідносин та правильність вирішення даного спору, а відтак не може бути підставою для скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для її задоволення та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.14 у даній справі.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст. 49,105 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.14 у справі № 914/3458/13 залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.02.15

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.