Ухвала суду № 42684491, 29.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 р.Справа № 818/3196/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2014р. по справі № 818/3196/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська насосна техніка"

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумська насосна техніка" (далі - ТОВ "Сумська насосна техніка"), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010471502 від 31 жовтня 2014 року, яким зменшено розмір залишку від`ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2014 року на 2833 грн.; № 0010511502/57962 від 04 листопада 2014 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2014 року на 2833 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1417 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2014р. по справі № 818/3196/14 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 29.01.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ "Сумська насосна техніка" зареєстрований юридичною особою, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ в м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ДПІ в м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом № 4067/18-19-15-02/37283133 від 13.10.2014 року (а.с. 42-78).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за липень 2014 року у розмірі 2833 грн.

Позивачем були подані заперечення до акту перевірки (а.с. 79-81), за результатами розгляду яких податковим органом, заперечення залишені без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін (а.с. 82-88).

На підставі висновків акту перевірки № 4067/18-19-15-02/37283133 від 13.10.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2014 року № 0010471502/57412, яким зменшено розмір залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2014 року на 2833 грн. (а.с. 89).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугував висновок про неправомірність формування податкового кредиту за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з ТОВ "Надра Газ", котрі реально не відбулись, а отже не спричиняють настання правових наслідків. При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Надра Газ" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

Окрім того, з матеріалів справи слідує, що ДПІ в м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ ТОВ "Сумська насосна техніка" щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту щодо суми бюджетного відшкодування за серпень 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом від 13.10.2014 року за № 4055/18-19-15-02/37283133 (а.с. 91-96).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за липень 2014 року у розмірі 2833 грн.

Позивачем були подані заперечення до акту перевірки (а.с. 97-98), за результатами розгляду яких податковим органом, заперечення залишені без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін (а.с. 99-100).

На підставі висновків акту перевірки від 13.10.2014 року за № 4055/18-19-15-02/37283133 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2014 року № 0010511502/57962, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 2833 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1417 грн. (а.с. 101).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугував висновок про неправомірність формування податкового кредиту за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з ТОВ "Надра Газ", котрі реально не відбулись, а отже не спричиняють настання правових наслідків. При цьому, контролюючим органом у акті перевірки відображено, що контрагентом позивача порушено порядок реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а позивачем не подано до декларації відповідну заяву із скаргою (додаток 8).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ "Сумська насосна техніка" (Покупець) та ТОВ "Надра Газ" (Продавець) укладено договір купівлі - продажу у спрощений спосіб шляхом оплати, виставленого ТОВ "Надра Газ" рахунку-фактури № 12/2907 від 29.07.2014 року (а.с. 104).

Згідно вказаного рахунку - фактури позивачу запропоновано здійснити оплату за тельфер в/п, h-12, Болгарія, вартістю 17000 грн., в тому числі, ПДВ - 2833,33 грн.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Надра Газ" поставило ТОВ "Сумська насосна техніка" вищезазначений товар, що підтверджується видатковою накладною № 3003 від 01.08.2014 року (а.с. 106).

Перелік найменування, кількість та вартість товару за вказаною накладною відповідає відповідним показникам, визначеним сторонами у рахунку-фактурі.

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Надра Газ" податкову накладну, виписану контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за (а.с. 103).

Надане позивачем платіжне доручення № 2773 від 30.07.2014 року (а.с. 105), засвідчує факт виконання ТОВ "Сумська насосна техніка" зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Щодо факту транспортування товару суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ "Сумська насосна техніка" (Замовник) і ТОВ «Транспортна компанія «САТ» (Виконавець) укладено договір перевезення, виконання якого підтверджується актом здачі-приймання робіт від 06.08.2014 року (а.с. 107), накладною на вантаж № МЛ2010755 від 01.08.2014 року (а.с. 108).

Згідно вказаних документів товарно-матеріальні цінності поставлені від ТОВ "Надра Газ" на склад ТОВ «Транспортна компанія «САТ», а зі складу перевізника на склад позивача власним автотранспортом ГАЗель, держ.номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_1.

Окрім того, позивачем до матеріалів справи надано паспорт якості електротельфера (а.с. 109-123).

З приводу доводів контролюючого органу, викладених у акті камеральної перевірки, з приводу порушень контрагентом позивача правил реєстрації податкової накладної, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Крім того, абзацом 8 п.п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України закріплено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.11 підрозділу 2 розділу XX Кодексу реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - 3 1 січня 2012 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що податкова накладна № 3003 виписана ТОВ "Надра Газ" на адресу ТОВ "Сумська насосна техніка" 30.07.2014 р., тобто після 01.01.2012 р., і сума податку на додану вартість за цією накладною складає 2833,33 грн., що не перевищує 10 тисяч гривень Тобто, дана податкова накладна не мала бути зареєстрована Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням наведеного, оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарської операції між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту про неможливість проведення зустрічної звірки.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.11.2014р. по справі № 818/3196/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Подобайло З.Г. Старостін В.В.