Рішення № 42679603, 28.01.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/357/15 Головуючий у 1 інстанції: Петров В.В.

Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Еталон" на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Еталон" про захист прав споживачів (визнання недійсним договору, стягнення майнової та моральної шкоди та плати за безпідставне користування майном),

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що в липні 2014 року з реклами в мережі Інтернет позивач дізналась про можливість придбання автомобілю в розстрочку автосалоні "Автомобілі півдня", який розташований в м. Миколаїв по вул. Преображенській. 26 липня 2014 року вона з чоловіком ОСОБА_4 та знайомим ОСОБА_5 поїхали до зазначеного автосалону в м. Миколаїв. По приїзду до місця, виявилось, що там не автосалон, а офіс компанії, там був працівник ОСОБА_6, з яким вони почались спілкуватись з приводу придбання автомобілю. ОСОБА_6 запевнила їх в тому, що залишилось два автомобіля, показала їх в мережі Інтернет та повідомила, що якщо вони заплатять 10 відсотків від його вартості, то вони почнуть процедуру транспортування автомобіля до ближчого дилерського центру за місцем проживання та після збігу 7 днів після оплати. Роз'яснила, що після отримання автомобілю вони можуть заплатити будь-яку суму на оплату, а потім можна періодичними платежами у розстрочку. Позивач попросила надати для ознайомлення договір, але працівник видала квитанцію на оплату першого внеску, повідомила, що договір вона зробить, після того як вони заплатять аванс. Позивач пішла до банківської установи та здійснила проплату 15 390 грн., як вона вважала авансу. Після чого ОСОБА_6 надала підписати договір фінансового лізингу, з яким вона навіть не надала можливості ознайомитись, запевнивши, що автомобіль буде через 7 днів в салоні в м. Енергодар. Оскільки ОСОБА_3 була надана неповна та неправдива інформація, вона підписала з відповідачем договір фінансового лізингу № 000902 від 26.07.2014 року про придбання автомобілю Chevrolet Crure. Ніякі додатки до договору не видавались. Працівник компанії повідомив, що через сім днів позивачеві передзвонять та повідомлять щодо отримання автомобілю, але в обумовлені строки їй не передзвонили. Позивач сама зв'язалась з відповідачем за контактним телефоном компанії, та їй було повідомлено, що автомобіль у лізинг буде передаватися після сплати інших чергових платежів в розмірі 50 відсотків від вартості договору, що було зазначено в додатку № 1 та № 2 до договору, які вона навіть не бачила. 14.08.2014 року позивач звернулась до відповідача із заявою з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, оскільки автомобіль не був їй переданий, а також просила надати копії додатків до договору, які вона не отримувала та встановлення відсотків за безпідставне користування її коштами в розмірі 1 % процента за кожен день неповернення. В вересні 2014 року позивач отримала відповідь відповідача, якою їй було відмовлено в повернені коштів, заперечень щодо встановлення плати за безпідставне користування її коштами не надійшло, як і не надійшло копій додатків до договору. Таким чином, її законні права та інтереси були порушені, у зв'язку з чим вимушена звернутись до суду за захистом. Також вона була введена відповідачем в оману щодо істотних умов договору, які викладені в пункті 5.1 вказаного договору, в якому зазначено, що предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 (дев'яносто) робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Як виявилось розмір авансового платежу, визначений в додатку № 2, складає 50% від вартості предмета лізингу в сумі 76950 гривень, комісія за передачу складає 3%, так як представник відповідача замовчував, вказані в пункті 5.1. істотні умови договору, своєчасно не надав можливості ознайомитися з ними, а в усній формі пояснив, що позивач повинна спочатку сплатити перший лізинговий платіж (передплата за автомобіль) в сумі 15390 гривень і після сплати цього платежу на протязі семи днів відповідач передасть їй в користування предмет лізингу (автомобіль). Заподіяну матеріальну шкоду позивач оцінює в сумі 15390 грн. Окрім цього, нею відповідачу було пред'явлено вимогу щодо повернення безпідставно отриманих коштів внаслідок застосування нечесної підприємницької практики, при цьому нею була встановлена плата за безпідставне користування її коштами в розмірі 1 процента за кожен день не повернення. Відповідач не надав заперечень щодо розміру плати та кошти не повернув. Відповідно до вимоги відповідач повинен був повернути кошти протягом трьох днів з часу її отримання. ТОВ "Лізингова компанія" згідно поштового повідомлення отримала вимогу 19.08.2014 року. Кошти позивача вони повинні були повернути 22.08.2014 року, тобто з 23.08.2014 року нараховується проценти за безпідставне користування. Станом на 25 вересня 2014 року пройшло 32 дні. Розмір боргу 15390 грн., - 1 відсоток складає 153,9 грн. 32 дні х 153,9 грн. = 4924,8 грн. Також діями відповідача їй була заподіяна моральна шкода. Тобто, їй були заподіяні душевні страждання внаслідок порушення прав, вона сильно хвилювалась, оскільки була ошукана відповідачем, втратила сон та апетит, вимушена тратити свій час на захист своїх прав та інтересів, тобто їй були заподіяні значні незручності та страждання, яких би не було, якщо поведінка відповідача була правомірною. Розмір компенсації виходячи з глибини та тривалості страждань вона оцінює в сумі 1000,0 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд, визнати недійсним договір №000902 фінансового лізингу від 26.07.2014 року, укладеного між сторонами, стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в сумі 15390 грн., стягнути з відповідача на користь позивача 4924 грн. 80 коп. в якості плати за безпідставне користування чужими коштами, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір №000902 фінансового лізингу від 26.07.2014 року укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_3.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_3, майнову шкоду в сумі 15390 грн.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_3, кошти в сумі 4924 грн. 80 коп. в якості плати за безпідставне користування чужими коштами.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_3, моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ТОВ "Лізінгова компанія "Еталон" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріалами справи підтверджується, що сторони уклали та підписали договір фінансового лізингу, предметом лізингу є автомашина.

В заяві позивача від 26 липня 2014 року зазначено, що вона уважно прочитала та зрозуміла умови договору фінансового лізингу №000902, в повному обсязі отримала інформацію від менеджера-консультанта та примірник договору з додатками (а.с.31).

За умовами договору (пункти 2.1, 8.2.1, додаток №1 до договору) перший платіж складається з комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, та визначено його в розмірі 10% від вартості предмета лізингу.

Квитанцією підтверджується, що по угоді №000902 від 26 липня 2014 року позивач сплатила на банківський рахунок відповідача обумовлену договором грошову суму.

Щомісячні платежі на погашення вартості предмета лізингу, передбачені графіком позивачем не сплачувалися.

14 серпня 2014 року позивач надіслав відповідачу заяву про розірвання договору та повернення йому сплачених коштів.

На підставі заяви позивача договір фінансового лізингу було розірвано, в поверненні коштів, сплачених як комісія за організацію, відмовлено на підставі п.12.11 укладеного між сторонами договору, яким передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач був введений в оману щодо істотних умов договору, п. 8.2.1 договору лізингу є несправедливим, порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка в розумінні ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору, крім того, умова п.12.11 договору про неповернення цього платежу у випадку розірвання договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, що спричинило позивачу шкоду у вигляді неповернення сплачених грошових коштів у розмірі 15390грн., тому договір відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є недійсним з моменту його укладення.

Проте погодитись із таким висновком не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В спірних правовідносинах положення Закону України "Про захист прав споживачів" повинні застосовуватися у системному зв'язку з нормами ЦК України та Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним.

Право лізингоодержувача відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку передбачено ч.1 ст.7 та п.3 ч.1 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг". Зокрема, лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Отже, законодавством про фінансовий лізинг чітко визначено порядок, умови та наслідки розірвання цього договору лізингоодержувачами в односторонньому порядку. І воно може мати місце лише у разі затримки передачі товару в користування, в інших випадках сторони мають обов'язково керуватись умовами договору.

Відповідно до п. 12.11 договору лізингу у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Як на підставу для визнання п.12.11 договору несправедливим та таким, що порушує права споживача, позивач посилався на ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Проте суд, застосувавши положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановив у чому саме полягає несправедливість окремого положення договору фінансового лізингу, оскільки сам договір містить 16 самостійних статей, які регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки як відповідача, так і позивача.

У ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Договір фінансового лізингу № 000902 від 26 липня 2014 року між сторонами укладений із дотриманням передбачених чинним законодавством вимог, підписаний сторонами, а висновок суду про те, що позивач був ведений в оману, договір містить несправедливі умови, порушує права позивача як споживача, не відповідає вимогам матеріального права та не ґрунтується на доказах.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

На порушення зазначених вимог закону, суд не врахував письмову заяву позивача про отримання повної інформації та ознайомлення з умовами договору (а.с.31).

Крім того, позивач не заперечувала, що кожна сторінка договору та додатки до нього підписані нею особисто, тому, підписуючи договір, вона мала реальну можливість ознайомитися з його умовами, зокрема, з п.8.2.1 договору про сплату комісії за організацію та п. 12.11 договору про те, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачу не повертається комісія за організацію договору.

Жодних доказів на підтвердження того що існували перешкоди для ознайомлення з текстом договору, додатками до нього та для з'ясування змісту договору ? позивач не надала.

Згідно ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлене законом.

Статтею 3 ЦК України закріплено одну із загальних засад цивільного законодавства - свободу договору.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, положення даної статті надають учасникам цивільного обороту право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати а також вільно вибрати майбутнього контрагента у договірних відносинах.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Тому посилання позивачки на те, що договір укладений на умовах, які нею розцінені як несправедливі та порушують її права є безпідставним. Жодного примусу до укладення договору з боку лізингодавця не встановлено.

Посилання позивачки на те, що вона не мала можливості встановити призначення платежу при внесені грошових коштів та повірила представнику компанії спростовуються матеріалами справи, позаяк жодних обставин, які перешкоджали б з'ясувати призначення платежу позивачка не зазначила.

Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Тому посилання позивачки на те, що вона не з'ясовувала зміст договору, не отримувала його текст не є переконливим та не є підставою для визнання правочину недійсним.

Оскільки вирішуючи спір, суд неправильно застосував норми матеріального права, обставини, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими, є недоведеними, тому відповідно до п. 2 і п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" задовольнити.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Еталон" про захист прав споживачів (визнання недійсним договору, стягнення майнової та моральної шкоди та плати за безпідставне користування майном) - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: