Ухвала суду № 42679600, 28.01.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/204/15 Головуючий у 1 інстанції: Мавроді Р.Ф.

Суддя-доповідач: Крилова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - нотаріус Другої Добропільської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним, в обґрунтування якого зазначала, що після смерті чоловіка, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року, вона залишилася проживати одна. Скоро їй виповниться 75 років, вона часто хворіє і потребує стороннього догляду. Зараз у АДРЕСА_1 проживає її син ОСОБА_4 На початку вересня 2007 року він запропонував їй свої послуги по забезпеченню її доглядом, харчуванням, утриманням її житлового будинку і присадибної ділянки в належному стані. Замість цього він попросив відписати йому належний їй будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, який є єдиним для неї житлом.

Вона погодилась і 28 вересня 2007 року уклала з ним у Другої Добропільської державної нотаріальної конторі Донецької області договір, тексту якого не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які вони домовилися.

Після укладення договору дарування її син деякий час ще якось допомагав їй, але потім він не тільки перестав допомагати, але і вигнав її з власного будинку. Сам він з родиною у весняний і літній час проживає в АДРЕСА_1 у своєї тещі, а восені та взимку він живе в її будинку в АДРЕСА_2. Він і раніше виганяв її з дому, а в жовтні 2011 року відповідач остаточно вигнав її з будинку і з тих пір вона змушена жити у літній кухні на подвір'ї. На двері будинку він повісив замок і взагалі перестав її туди пускати навіть тоді, коли сам не живе.

Вважає укладений з відповідачем договір удаваним правочином, тобто таким, що укладений з метою приховати інший правочин.

Крім того, зазначила, що в договорі дарування вказані відомості, які не відповідають дійсності, а саме зазначено , що ключі і документацію від житлового будинку прийняв ОСОБА_5, а не відповідач.

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд, визнати договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_2, укладений 28 вересня 2007 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Другої Добропільської державної нотаріальної конторі Донецької області Гусєвою О.В. за реєстровим №2951 недійсним та стягнути на свою користь судові витрати.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 28.09.2007 року подарувала відповідачеві житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами.

Сторони договору, як зазначено у тексті договору, діяли добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір ( зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).

Договір передбачав, що право власності на житловий будинок виникає у обдарованого з моменту прийняття у власність дарунка а правочин не носить характеру уявного та удаваного правочину;

Договір підписаний особисто сторонами у присутності нотаріуса.

Посилаючись на недійсність договору, позивач одночасно зазначає дві обставини, які є взаємовиключними.

Так, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що вона домовилася з відповідачем, який є її сином, на укладення договору довічного утримання, позаяк він обіцяв забезпечити її доглядом та утриманням в обмін на "відписання" йому будинку, а в нотаріальній конторі вона договір не читала, підписала його вважаючи, що син забезпечуватиме її доглядом.

Одночасно в апеляційній скарзі позивач посилається на удаваність оспорюваного правочину, зміст якої передбачає, що обидві сторони обізнані про те, що вони укладають правочин, який не відповідає їх справжнім намірам, та діють лише з метою приховати інший правочин.

Дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір дарування був укладений добровільно, вони перебували у добрих стосунках та протягом семи років з дня укладення договору не порушувалися питання його недійсності, хоча будинок було фактично передано обдарованому.

Вирішуючи спір, судом правильно були враховані положення ст. ст. 717, 722 ЦК та зроблений висновок, що позивач безоплатно передала будинок у власність свого сина - відповідача в справі без зазначення будь-яких застережень.

Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Тому посилання позивачки на те, що вона не з'ясовувала зміст договору, сподіваючись на те, що в ньому передбачені всі заздалегідь узгоджені умови, не є переконливим та не є підставою для визнання правочину недійсним.

Натомість за ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Технічна помилка у договорі щодо зазначення іншого П.І.Б. особи, яка отримала технічну документацію та ключі від дарунку також не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки виправлення помилки здійснюється іншим шляхом, який може бути реалізований за ініціативою будь-якої сторони правочину.

З огляду на викладене. судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст. ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: