Постанова № 42670093, 05.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13131/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві питання щодо необхідності витребування доказів у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання недійсним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

5 вересня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.08.2014 року № 120026552209.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року у задоволені позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено колегією суддів, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, на підставі наказу від 06.08.2014 № 2363 та на підставі направлення від 06.08.2014 № 1657/26-55-22-09 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження», з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Рамбутан», ТОВ БК «Мегаполіс Буд Інвест», ТОВ «Евентис» за період березень 2014 року, в результаті чого складено акт від 11.08.2014 № 750/26-55-22-09/35141676.

Зазначеним актом встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК України).

Не погодившись з висновками акту перевірки, 22.08.2014 року ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» подало заперечення, проте, листом ДНІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.08.2014 року № 42129/10/25-55-22-09-10 надано позивачу відповідь, якою акт перевірки від 11.08.2014 року № 750/26-55-22-09/35141676 залишено без змін.

Керуючись висновками акту перевірки. 28 серпня 2014 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 120026552209.

Вважаючи свої права порушеними контролюючим органом та з метою їх відновлення TOB «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом доведений факт не підтвердження документально реальності господарських операцій за участю позивача та TOB «Рамбутан», TOB БК «Мегаполіс Буд Інвест», TOB «Евентис», а отже, обгрунтованості прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 28.08.2014 року № 120026552209.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); г) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в редакції чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем пояснень на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, при проведенні перевірки, складанні акту перевірки та прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не здійснював аналіз первинних документів по взаємовідносинах позивача з TOB «Рамбутан», TOB БК «Мегаполіс Буд Інвест», TOB «Евентис», у зв'язку з відсутністю зазначених документів у позивача.

Позивач, листом від 07.08.2014 № 852, повідомив перевіряючого про те, що оригінали первинних документів, необхідних для огляду, були передані слідчому з ОВС першого ВКР слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно запиту від 18.07.2014 № 3521/10/26-15-09-0210. Позивач надав відповідачеві копію зазначеного запиту, копію супровідного листа від 21.07.2014 № 770 та описів № 1, № 2, № 3 від 21.07.2014, які підтверджували факт передачі оригіналів документів слідчому.

Відповідач, з посиланням на пп. 44.3., 44.4, 44.6 ст. ПК України, зважаючи на ненадання позивачем копії протоколу обшуку, виїмки та відповідної ухвали слідчого судді, зробив висновок про безпідставність ненадання документів, необхідних для перевірки.

Згідно п. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно абз. 3 п. 85.9. ст. 85 ПК України у разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Відповідно до частини другої ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини п'ятої ст. 40 КПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що вилучення правоохоронними органами документів, може здійснюватися як в процесі проведення певної слідчої дії (гласної або негласної) так і в процесі збирання доказів у інших формах, передбачених КПК України.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відсутність документів у позивача є обґрунтованою і підтвердженою належними доказами, а факт їх вилучення, не позбавляє відповідача можливості здійснення аналізу цих документів, шляхом отримання їх копій від правоохоронного органу або безпосереднього доступу до них, у порядку п. 85.9. ст. 85 ПК України.

При цьому, відповідач, зважаючи на положення абзацу 3 п. 85.9. ст. 85 ПК України, був зобов'язаний перенести терміни проведення перевірки, до дати отримання копій документів або забезпечення доступу до них.

Аналізуючи обставини справи та досліджуючи, наявні в матеріалах справи первинні документи, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 - первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Так, позивач, разом з письмовими поясненнями від 15.09.2014 надав до суду першої інстанції копії первинних документів по взаємовідносинах з TOB «Рамбутан», TOB БК «Мегаполіс Буд Інвест» та TOB «Евентис» за період березень 2014 року.

26 вересня 2014 року позивач надав до суду першої інстанції разом з письмовими поясненнями копії банківських виписок, як доказів оплати товару придбаного у TOB «Рамбутан» та TOB БК «Мегаполіс Буд Інвест» та докази оплати послуг, отриманих від TOB «Евентис».

Позивач надав до суду першої інстанції копії первинних документів - доказів використання та подальшої реалізації продукції, придбаної у TOB «Рамбутан», TOB БК «Мегаполіс Буд Інвест» та надав пояснення щодо суті та доцільності послуг, отриманих від TOB «Евентис».

Також, позивач надав до суду першої інстанції інформацію щодо 47 працівників, які є у штаті позивача, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та оборотно-сальдову відомість - доказ наявності засобів для завантаження і транспортування продукції, договори оренди складу - доказ наявності приміщення для зберігання та відвантаження товару, акт інвентаризації товарів на складі - доказ, фіксації обсягів та номенклатури товарів позивача, які містилися на складі у березні 2014 року.

04 лютого 2015 року, на вимогу судової колегії, представником позивача подано і докази реалізації придбаного товару, що відображені в банківських виписках та видаткових накладних.

Відповідач не спростовував і не заперечував щодо неналежності та недопустимості документів наданих позивачем як доказів у даній справі.

Вищенаведені документи бухгалтерської та податкової звітності на думку колегії суддів є достатніми, для підтвердження реальності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

В свою чергу, відповідач, для обґрунтування власної позиції та неправомірної діяльності позивача посилається на наступні акти перевірок:

- Акт від 15.05.2014 р. № 1368/26-55-22-10/38489260 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Евентис».

- Акт від 15.07.2014 р. № 312/26-52-22-04/39059402 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Рамбутан».

- Акт від 8.05.2014 р. № 1292/26-55-22-07/38912967 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «БК «Мегаполіс Буд Інвест».

Колегія суддів критично сприймає аргументацію зазначених актів, зміст яких, викладений відповідачем у акті від 11.08.2014 року № 750/26-55-22-09/35141676, з огляду на наступне.

Згідно інформації, наданої відповідачем, податковим органам не вдалося з'ясувати фактичне місцезнаходження підприємств-контрагентів позивача, виявити наявність у них виробничих потужностей, провести розмову з директорами та працівниками відповідного підприємства.

Згідно п. 3.1 Наказу Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 року № 236 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» з метою проведення зустрічної звірки орган ДПС, що ініціює проведення такої звірки (далі - орган ДПС-ініціатор) надсилає органу ДПС, на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання (далі - орган ДПС-виконавець), запит про проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 1) за допомогою Інформаційної системи «Зустрічні звірки».

Відповідачем не надано доказів дотримання податковими органами вимог наказу від 22.04.2011 № 236 щодо направлення відповідних запитів до податкового органу, за місцезнаходженням підприємства, з метою здійснення останнім зустрічної звірки.

Відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не з'ясовано, чи були перевірки вищезазначених підприємств, які стали підставою для складення актів про неможливість проведення їх зустрічної звірки, здійснені податковими органами саме за адресою місцезнаходження підприємств, згідно даних ЄДР, чи за іншими адресами.

Слід також зазначити, що наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки засвідчує лише факт не проведення такої звірки, що може відбутися з різних причин. Не проведення перевірки та нездійснення аналізу первинних та інших документів підприємства, унеможливлює встановлення висновків щодо документального не підтвердження господарських відносин. Відсутність підприємства за місцем реєстрації не може бути доказом фіктивності його фінансово-господарської діяльності. Цей факт може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, таких рішень суду відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) і які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказує на те, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Відповідачем не надано належних доказів, які б доводили можливий умисел з боку позивача на укладення фіктивних правочинів з власними контрагентами.

Згідно ухвали Вищого адміністративного суду від 26.09. 2012 у справі № К/9991/5398/12 за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Вищий адміністративний суд у постанові від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12 вказав на те, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

У постанові від 10.09.2014 у справі № К/800/12631/13 Вищий адміністративний суд зробив наступний висновок: податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Крім того, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та такими, що порушує охоронювані законом права та інтереси позивача, а тому, підлягає скасуванню.

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги позивача, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року та ухваленні нового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрпромвпровадження» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання недійсним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.08.2014 №120026552209.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.