Постанова № 42669266, 09.02.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2015 року справа № 810/207/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєва Олександра В?ячеславовича

про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

позивачка звернулась до Київського окружного адміністративного суду з вимогою до головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєва О.В. про визнання незаконною та скасування постанови від 03.12.2014 р. про закінчення виконавчого провадження.

Звернення обґрунтовано позицією ОСОБА_1 про часткове виконання рішення Європейського суду з прав людини. У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що, оскільки ЕСПЛ в тексті рішення вказав про тривале невиконання рішень на користь заявників, відповідальність несуть державні органи, тому вважає, що рішення національного суду щодо виплати їй пенсії є безстроковим та пожиттєвим і повинно бути поновлено до виконання з 01.11.2011 р., тобто заборгованість по належних їй виплатах має бути сплачена за весь час невиконання.

Ухвалою суду явка позивачки у судове засідання визнана обов?язковою. Проте, ОСОБА_1 виклики суду систематично ігнорувала, надаючи клопотання про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та пояснила, що рішення ЕСПЛ відносно ОСОБА_1 було повністю виконано, а відтак її вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши представлені документи та матеріали, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, з огляду на таке:

як вбачається із рішення Європейського суду з прав людини №54552/09 від 25.07.2013 р. було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції; було порушено статтю 13 Конвенції; протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; зі сплином зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано тривідсоткові пункти. Боржником у даному випадку виступає держава.

20.08.2013 р., відповідачем по справі було винесено постанову ВП №39423441 про відкриття виконавчого провадження. Із змісту постанови вбачається, що провадження відкрито з виконання рішення ЄСПЛ №54552/09 від 25.07.2013 р. та зазначено, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його спадкоємцю. Боржником у даному випадку виступає держава.

Згідно інформаційного повідомлення директора Департаменту контролю за виконанням рішень, розгляду звернень громадян та юридичних осіб за №13-0-26-2043-5/16/3.2 від 11.09.2013 р. постановою державного виконавця від 30.06.2011 р. ВП №27341674 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Таращанського районного суду Київської області від 16.06.2011 р. №2-а-882 про зобов?язання УПФУ України у Таращанському районі провести перерахунок та виплату заборгованості ОСОБА_1 з виплати державної пенсії, відповідно до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, визначеної на підставі ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов?язкове пенсійне страхування» за період з 10.12.2008 р. та зобов?язано УПФУ у Таращанському районі Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заборогованості з виплати доплати до пенсії відповідно до ст.39 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку однієї заробітної плати, встановленої на момент виплати за період з 10.12.2008 р.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.09.2011 р. ВП №25650350 зобов?язано УПФУ у Таращанському районі Київської області провести перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров?ю ОСОБА_1 відповідно до ст.50 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.07.2007 р. з розрахунку 75% від мінімальної пенсії за віком, тобто 285 грн. з послідуючим її перерахунком у відповідності до змін діючого законодавства та встановлення нових розмірів прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян.

Згідно розпорядження УПФУ у Таращанському районі Київської області №120218 від 18.07.2011 р. рішення суду виконане повністю.

Відповідно до п.8 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» підрозділом винесено постанову від 21.09.2011 р. ВП №27341674 про закінчення виконавчого провадження.

Згідно з наданими представником відповідача документами, платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4627 від 07.11.2013 р. на користь позивачки були перераховані грошові кошти у розмірі 21608,28 грн., що еквівалентно 2000 євро.

Проте, позивачка вважає, що рішення національних судів не виконано, оскільки, як стверджує ОСОБА_1, виплата їй пенсій є безстроковою та пожиттєвою і має бути поновлена з 01.11.2011 р.

Із досліджених судом документів вбачається, що спір виник із неоднозначеного тлумачення сторонами постанови Таращанського районного суду Київської області у справі №2а-117/08 та рішення ЄСПЛ. Виходячи із буквального змісту рішення Таращанського районного суду Київської област, отаннєі виконано у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову суд зважав на таке: однією з найважливіших характеристик правової держави є її здатність нести відповідальність за свої рішення і дії перед суспільством і громадянином. Серед форм забезпечення такої відповідальності є судовий контроль. Проте, судовій перевірці підлягають не всі рішення, дії (або) бездіяльність державних органів. Вирішення цього питання знаходиться у площині поняття "право на звернення до адміністративного суду з позовом". Таке право є складовою права на судовий захист, що передбачено ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В загальному вигляді право на адміністративний позов можна визначити як наявність передбачених нормами процесуального та матеріального закону фактів. Особа, яка має на це право, може вимагати від конкретного суду винесення рішення про захист порушеного права, а суд зобов'язаний винести відповідне рішення.

Згідно із приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом ч.8 ст.3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до положень ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З аналізу ч.1 ст.2, ч.1 ст.6 КАС України вбачається, що викладений у них принцип адміністративного судочинства полягає у захисті права, свободи або інтересу від порушення, що відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача щодо оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Справа в адміністративному суді може бути порушена лише за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки в розумінні статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (стаття 2, пункт 1 частини 1 статті 17 КАС).

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд, тобто суб?єктивно, визначає порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, чи ні. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

У даній справі судом встановлено, що рішення ЄСПЛ у справі ОСОБА_1 повністю виконано. Обставини позову, окрім власного погляду позивачки на тлумачення як рішення ЄСПЛ та рішення Таращанського райсуду Київської області нічим не підтверджені, тому суд вважає, що у даній справі наявне неспівпадіння права на звернення з правом на судовий захист особи.

Позивачка відмовилась з?явитись у судове засіданні для конкретизації порушень її прав та інтересів та обставин, якими ці порушення підтверджуються.

З огляду на вищевикладене та, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову,-відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.