Ухвала суду № 42667592, 11.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14888/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київсільелектро» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПАТ «Київсільелектро» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24.06.2014 року № 0006142201, № 0006152201, № 0006132201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну виїзну планову перевірку ПАТ «Київсільелектро» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за вказаний період, за результатами якої складено акт від 06.06.2014 року за № 219/1-22-01-00132457.

Перевіркою встановлено наступні порушення позивачем вимог: п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.2 ст. 138 ПК України (занижено податок на прибуток на суму 222 554 грн.; п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України ( занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 85 352 грн.; п. 2.6, п.3.1, п. 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637 (із змінами та доповненнями).

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 24 червня 2014 року:

№ 0006142201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 106 279, 75 грн. (за основним платежем - 85 352 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 937, 75 грн.);

№ 0006152201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 101 852,00 грн. (за основним платежем - 84 473 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 379 грн.);

№ 0006132201, яким застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 126 291,60 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних рішень, судова колегія виходить з наступного.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами. Проте, апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, позивачем було придбано у ТОВ «Будівельна Компанія «Спецбуденерго» товар (автоматичні вимикачі та труби гофровані ВВХ з протяжкою) на загальну суму 52 651,20 грн. з ПДВ, придбання товару підтверджується: прибутковою накладною №ПН-0000480 від 08.07.2013 р., видатковою накладною №СБ-0000009 від 08.07.2013 р., податковою накладною від 08.07.2013 р. №50, копією витягу з журналу видачі довіреності на отримання товару №265 від 08.07.2013 р.

Придбаний товар на загальну суму 52 651,20 грн. з ПДВ, в подальшому був реалізований ДП «Київська мехколона» ПАТ «Київсільелектро», згідно видаткової накладної № РН-0000223 від 26.07.2013 року.

Між позивачем (замовник), з одного боку, та ТОВ «Будівельна компанія «КОНСУЛ» (виконавець), з іншого боку, було укладено договір №1 360 про надання послуг вантажопідіймальною технікою від 16.09.2013 року.

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 Договору №1360, замовник в порядку та на умовах, викладених у цьому договорі, надає доручення виконавцю, а виконавець бере на себе обов'язки по наданню послуг автокраном моделі XCMG QY-50-K вантажністю 50т, довжиною стріли 58м (далі - техніка) на об'єкті замовника, розташованому в м. Мелітополі, Запорізької області. Техніка надається на 4 дні мінімум по 8 годин в день.

Згідно п. 2.1 - п. 2.5 договору №1360, виконавець надає послуги технікою на умовах передплати замовником замовлених послуг за одержаним ним від виконавця рахунком-фактурою за 2 зміни і 100 % перебазування. Ціна за послуги техніки та доставки її до місця виконання робіт та повернення на автобазу виконавця на момент укладення договору складає: 850,00 грн. (вісімсот п'ятдесят гривень, 00 копійок) за 1 (одну) годину, у т.ч. ПДВ 20% складає 141,67 грн.; вартість послуги доставки автокрану до місця виконання робіт замовника та повернення на автобазу виконавця складає 18 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% складає 3 000,00 грн. та сплачується замовником окремо від послуг техніки.

Остаточна вартість послуги за цим договором формується виконавцем на підставі всіх змінних рапортів, які оформлені і підписані сторонами, або уповноваженими представниками сторін та сплачується замовником на підставі рахунку-фактури, складеного виконавцем (мінімум за 8 годин в день). Перерахунок залишкової вартості послуг проводиться на протязі 3-х (трьох) банківських днів з дня підписання двостороннього акту здачі-приймання наданих послуг.

На підтвердження виконаних робіт позивачем надано: акт приймання-передачі наданих послуг за вересень від 19.09.2013 року, рахунок-фактуру № 818 від 16.09.2013 року, банківську виписку по операціям 13.09.2013 року, податкову накладну від 16.09.2013 року № 47.

Також, між позивачем (покупець), з однієї сторони, та ТОВ «ЕнергоЛіга» (постачальник), з іншого боку, було укладено договір поставки № ДГ-12 від 04.07.2013 року.

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2 договору № ДГ-12 постачальник зобов'язується постачати товар у власність покупця, для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах цього договору. Предметом поставки є такий товар: самоутримуваний ізольований провід (СІП), лінійна арматура в асортименті, інструмент для монтажу електричних ліній та інші товари, вказані у видаткових накладних.

Згідно з п. 2.1 - п. 2.2 договору № ДГ-12, обсяг та кількість постачання товару, вказаний в п. 1.2. цього договору, поставляється покупцю партіями згідно його письмової або усної заявки з переліком товарів та кількістю. Кожна партія товару передається згідно накладної, в якій зазначається: найменування товару, одиниця виміру кількості, кількість товару, ціна та вартість товару. Якість та комплектність товару. Товар повинен бути затарений та упакований постачальником, таким чином, щоб виключити псування або знищення його, на період від передачі до прийняття товару покупцем. Вартість тари та пакування лінійної арматури входить до ціни товару, якщо інше не обумовлено додатково.

На підтвердження виконання умов Договору № ДГ-12 позивачем надано наступні документи: рахунок на оплату по замовленню №83 від 04.07.2013 р., податкова накладна від 09.07.2013 р. №96, податкова накладна від 09.07.2013 р. №95, податкова накладна від 31.07.2013 р. №107, видаткова накладна №101 від 09.07.2013 р., видаткова накладна №102 від 09.07.2013 р., видаткова накладна №114 від 31.07.2013 р., прибуткова накладна № ПН-0000478 від 09.07.2013 р., прибуткова накладна № ПН-0000479 від 09.07.2013 р., прибуткова накладна № ПН-0000512 від 31.07.2013 р., оборотно-сальдової відомості по рахунку 201, копія витягу з журналу видачі довіреності на отримання товару №272 від 09.07.2013 р., банківська виписка.

Отриманий товар був в подальшому реалізований ДП «Київська мехколона» ПАТ «Київсільелектро», що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000222 від 26.07.2013 р., №РН-0000221 від 26.07.2013 р., №РН-0000250 від 31.07.2013 р.

Крім того, між позивачем (покупець), з одного боку, та ПП «Ремфарба» (продавець), з іншого боку, було укладено договір поставки № 18/04 від 18.04.2013 року.

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2 Договору №18/04 продавець продає, а покупець купує та оплачує будівельні, лакофарбові та хімічні матеріали, в подальшому - товар (партію товару), в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від продавця до покупця та є невід'ємними частинами даного договору. Ризик випадкової загибелі товару і право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної або специфікації, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно п. 2.1 - п. 2.3 Договору №18/04 товар поставляється партіями, а найменування товару, ціна та його кількість зазначається в накладних або специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору. Товар повинен відповідати всім технічним нормам, стандартам та правилам, встановленим для товару даного виду. Претензії до якості товару (приховані заводські дефекти) покупець має право заявити у термін, визначений чинним законодавством. Факт виявлення таких заводських дефектів відображається в Акті виявлення дефектів і недоброякісного товару, який в свою чергу підписується представниками сторін у строк не більше ніж три календарних дня.

Відповідно до п. 3.1 - п. 4.2 вищезазначеного договору покупець зобов'язується сплатити продавцю повну вартість товару (партії товару), яка вказана рахунках-фактурах які є невід'ємними частинами цього договору, на умовах 100%-ї передплати.

Оплата проводиться на розрахунковий рахунок продавця: р/р 26001053100651 в Філії КРУ Банку «Приватбанк» МФО 321842. Оплата здійснюється в національній валюті України. Загальна вартість товару за цим договором становить суму вартостей товару, вказану в рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відвантаження товару зі складу продавця здійснюється на умовах самовивозу транспортом покупця на підставі накладної або специфікації, які в свою чергу виписуються на підставі письмової заявки покупця, виходячи з наявності товару на складі продавця. В заявці покупець вказує назву товару, кількість товарної партії, термін поставки. Заявка передається продавцеві в строк не менше ніж за один день до фактичної відгрузки товарної партії.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: рахунки-фактури, банківські виписки, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку 201, витягу з журналу видачі довіреності на отримання товару.

Також, в матеріалах справи містяться копії подорожніх листів вантажного автомобіля, з яких вбачається, що позивачем було здійснено самовивіз товару (власним транспортним засобом ПАТ «Київсільелектро» та за свій рахунок автомобілем ГАЗ державний номер АА 7906 НХ) по договорам, укладеним з ТОВ «ЕНЕРГОЛІГА», ПП «РЕМФАРБА» та ТОВ БК «СПЕЦБУДЕНЕРГО».

Отримання товарів від ТОВ «ЕНЕРГОЛІГА» здійснювалось в м. Києві по вул. Богатирській, від ПП «РЕМФАРБА» - м. Києві по вул. Промислова, а від ТОВ БК «СПЕЦБУДЕНЕРГО» - м. Києві по вул. Новопечерська.

Окрім того, в матеріалах справи наявні документальні докази, які свідчать про списання отриманого товару, довіреності на отримання товару, накладні на внутрішнє переміщення товару, звіти про використання матеріалів на будівництві та інші документи, які свідчать про використання отриманого товару в господарській діяльності.

Отже, факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, дорученнями, товарно-транспортними накладними тощо. Оплата за отримані товари здійснювалася у безготівковій формі.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договорів документи дають змогу визначити, які саме товари було придбано та за якою ціною.

Придбаний позивачем у його контрагентів товар відповідає видам економічної діяльності підприємства позивача та був в подальшому реалізований, тобто використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зазначений товар реалізовувався позивачем у 2014 році, частина придбаного товару не реалізована та знаходиться на складі.

Також, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

В акті перевірки також зазначено, що до перевірки надана касова книга підприємства, прибуткові та видаткові касові ордери, авансові звіти за період з 01.01.2011 по 31.12.2013. У перевіряємому періоді ліміт залишку готівки в касі підприємством не встановлювався.

З копії витягу з Касової книги на 2010 р. -2013 р. вбачається, що на стор. 12 вчинено запис про оприбуткування готівкових коштів в сумі 16 328,63 грн. (ОСОБА_3 н/р № 671 - 1285,44 грн., Відомість №1, н/р №661 - 2313,20 грн., Відомість №2, н/р №661 - 7851,43 грн., Відомість №3, н/р №661 -500,00 грн., Відомість №4, н/р №661 - 868,56 грн., Відомість №5, н/р №3721 - 3510,00 грн.), на стор. 94 вчинено запис про оприбуткування готівкових коштів в сумі 8 929,69 грн., який складається з Прибуткового к/о №311 - 9770,24 грн., Прибуткового к/о №3721 - 800,00 грн. (Газбанк н/р №301 - 800,00 грн., ОСОБА_4 н/р №3721 - 840,55 грн., Відомість №6, н/р №661 - 7093,66 грн., Відомість №7, н/р №661 - 1836,03 грн.).

Готівкові кошти 06.01.2011 року в сумі 16 328,63 грн. та 07.02.2013 року в сумі 8 929,69 грн. були оприбутковані, що підтверджується копіями журналу реєстрації прибуткових та видаткових касових документів 2008-2014 p.p., копіями видаткових касових ордерів, копіями платіжних відомостей заробітної плати.

Згідно п.1.2 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою правління Національного банку України 15.12.2004 року N 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за N40/10320 (надалі по тексту Положення № 637), оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

В силу п. 2.6 вищезазначеного Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У відповідності із п. 3.1 Положення № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно п. 3.3 Положення №637, Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Пунктом 3.8 Положення №637, передбачено, що виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача чи за видатковими відомостями. На титульній сторінці видаткової відомості робиться дозвільний напис про видачу готівки за підписами керівника і головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із зазначенням строків видачі готівки і суми (гривень - словами, копійок - цифрами). У централізованих бухгалтеріях, що обслуговують бюджетні установи, на загальну суму готівки, виданої для виплат, пов'язаних з оплатою праці, складається один видатковий касовий ордер, дата і номер якого проставляються на кожній видатковій відомості. Одноразові видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, окремим особам проводяться, як правило, за видатковими касовими ордерами.

Відповідно до ч. 5 п. 2.6 Положення № 637, суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Крім того, згідно із п. 1.2 вказаного Положення, оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Варто зауважити, що у відомостях заробітної плати, копії яких містяться в матеріалах справи, навпроти прізвищ, імен та по батькові осіб, які отримували заробітну плату згідно відомостей, містяться підписи, що в свою чергу підтверджують про отримання готівки з каси.

Наведене свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення форми «С» від 24 червня 2014 року № 0006132201, яким застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 126 291, 60 грн..

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 12.02.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.