Постанова № 42665506, 11.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 918/1579/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Новоселецький І.А.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник Мартинюк А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 16.12.14р. у справі № 918/1579/14 (суддя Марач В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради

про стягнення в сумі 205277, 61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.02.2015р. у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демянчука Ю.Г., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі № 918/1579/14 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Крейбух О.Г.

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/1579/14 від 16.12.14р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 6037,79 грн., інфляційні втрати в сумі 20618,91 грн., три відсотки річних у сумі 6191,64 грн., судовий збір в сумі 4105,55 грн. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 166391,47 грн. В решті задоволення позову (зменшений розмір пені на 50% у сумі 6037,79 грн.) позивачу відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що (в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних) відповідач не надав суду належних доказів того, що він своєчасно виконував свої зобов'язання перед позивачем за договором №13/2712-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу від 28 грудня 2012 року, а також того, що зобов'язання за даним договором змінювалися, розривалися та припинялися, зокрема і в частині строків розрахунків за природний газ. Таким чином доведено вину відповідача в частині несвоєчасності проведення розрахунків за спожитий природний газ. Разом з тим суд першої інстанції врахував обставини несвоєчасного виділення субвенції для відповідача для погашення різниці у тарифах за спожитий природний газ населенням, скористався правом, наданим йому як нормами процесуального так і нормами матеріального права, та зменшив розмір пені на 50%, врахувавши при цьому і фінансово-майновий стан позивача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 16.12.14р. у справі 918/1579/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що судом не було належним чином досліджено питання наявності чи відчутності збитків (даний факт підтверджується відсутністю відповідних посилань у тексті рішення). Постачання природного газу за договором від 28.08.2012р. №13/2712-ТЕ--28 за спірний період здійснювалося протягом січня-квітня, жовтня-грудня 2013 року, період прострочення складає майже 2 роки. За отриманий газ відповідач протягом даного періоду платежів не здійснював, що свідчить про ухиляння від відповідальності та зловживання своїми обов'язками. Оплату основного боргу було здійснено лише після звернення позивача до суду. Скаржник вказує на відсутність неправомірних дій позивача щодо договірних відносин; важкий фінансовий стан позивача, його особливий економічний та соціальний статус; ту обставину, що відповідачем не надано жодних належних доказів винятковості обставин; судом не надано належної оцінки ступеню виконання зобов'язань; судом не було виконано вимог закону щодо належної оцінки майнового стану сторін та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, поведінки винної сторони.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 16.12.14р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду, а. с. 108).

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представники належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення її розгляду до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 16.12.14р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як Продавцем та комунальним підприємством "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради, як Покупцем був укладений договір №13/2712-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язався передати Покупцеві у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтобаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

На виконання п. 1.1 Договору Позивач поставив протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 166391,47 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.01.13р. б/н за січень на суму 43135,52грн.; від 28.02.13р. б/н за лютий на суму 31306,89грн.; від 31.03.13р. б/н за березень на суму 36187,60грн.; від 30.04.13р. б/н за квітень на суму 12627,23грн.; від 31.10.13р. б/н за жовтень на суму 7529,22грн.; від 30.11.13р. б/н за листопад на суму 12961,08грн.; від 31.12.13р. б/н за грудень на суму 22643,93грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Матеріалами справи підтверджується, що покупцем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням умов п. 6.1 Договору. Відтак, станом на 26.08.2014 року сума основного боргу відповідача складала 166391,47 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач сплатив позивачу 166391,47грн., що підтверджується платіжним дорученням №442 від 20.11.2014 року. Факт оплати відповідачем основного боргу підтверджено представником позивача у заяві від 16.12.2014р. б/н, поданої ним у судовому засіданні суду першої інстанції (а.с.65).

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 166391,47 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України (в зв'язку з відсутністю предмету спору).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 12075,59 грн.; суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 20618,91 грн.; трьох відсотки річних у розмірі 6191,64 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма встановлена і статтею 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 199 ГК України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно ж до ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ст.611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 договору №13/2712-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу від 28 грудня 2012 року сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищенаведені норми закону та договору, та те, що відповідач за отриманий від позивача природний газ розраховувався несвоєчасно, то, відповідно, позивачем правомірно застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як нарахування пені.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, тому він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, який зроблено позивачем, суд вважає його вірним, відтак позовна вимога про стягнення з відповідача 20618,91 грн. інфляційних втрат, та 3 % річних у сумі 6191,64 грн., підлягає повному задоволенню, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 66-68) відповідач просив суд господарської юрисдикції зменшити не лише розмір пені, а й суми інфляційних втрат та 3% річних.

Виходячи із того, що тарифи, які використовує КП "Сарнитеплосервіс", не відповідають фактичним витратам з надання послуг теплопостачання та не відшкодована різниця в тарифах на послуги теплопостачання для КП "Сарнитеплосервіс", взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у справі, враховуючи, що основною причиною невиконання зобов`язань відповідачем є невідшкодована різниця в тарифах, його важкий фінансовий стан, а також ступінь виконання боржником зобов`язань за договором, а саме сплату відповідачем основної суми боргу, зважаючи на те, що відповідач є комунальним підприємством, суд визнав за можливе скористатись правом, наданим п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшивши на 50% розмір пені, яка підлягає до стягнення, тобто з 12075,59 грн. до 6037,79грн., таким чином задовольнивши клопотання відповідача про зменшення сум застосованих санкцій частково.

Рівненський апеляційний господарський суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції. При зменшенні розміру пені на 50% суд приймає до уваги те, що з відповідача стягуються інфляційні в сумі 20618,91 грн. та річні в сумі 6191,64 грн., що вже є частковою компенсацією позивачу втрат від несвоєчасної сплати заборгованості відповідачем. Поряд з тим суд апеляційної інстанції надає оцінку доказам у справі та обставинам про фінансово-майновий стан позивача, та вважає, що зменшення пені на більший відсоток може бути розцінено, як звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, що, у свою чергу, знівелює правовий інститут забезпечення зобов'язань, тим більше, що відповідач, всупереч наведеним нормам, не надав суду належних доказів того, що він своєчасно виконував свої зобов'язання перед позивачем за договором №13/2712-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу від 28 грудня 2012 року, а також того, що зобов'язання за даним договором змінювалися, розривалися та припинялися, зокрема і в частині строків розрахунків за природний газ.

Висновки, які зроблені судом першої інстанції з приводу стягнення з відповідача пені в сумі 6037,79 грн. та відмови у стягненні пені в сумі 6037,79 грн., відповідають чинному законодавству.

У клопотанні про зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних відповідачу слід відмовити, оскільки зменшення, у виняткових випадках, можливе лише неустойки (штрафу, пені). Суми інфляційних втрат та 3% річних до категорії неустойки не відносяться, а їх правове регулювання визначається нормами статті 625 ЦК України.

За таких обставин із відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 6037,79грн., 3% річних в сумі 6191,64грн. та інфляційні втрати в сумі 20618,91грн.

Щодо доводів апеляційної скарги апелянта про не дослідження фінансово-матеріального стану, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Жодних доказів про важкий фінансовий стан свого підприємства позивач суду першої інстанції не надав та з цього приводу жодних клопотань про відкладення розгляду справи для надання таких доказів не заявляв, хоча до закінчення строку розгляду позовної заяви (частина 1 статті 69 ГПК України) таку можливість мав. Надаючи до суду апеляційної інстанції докази важкого фінансового стану - звіт про фінансові результати та баланс (а.с.98-101), позивач, по-перше, не обґрунтував неможливість надання таких доказів суду першої інстанції, а, по-друге, надані письмові докази обґрунтовують фінансовий стан підприємства за 2013 рік та аналогічний період попереднього року. Разом з тим письмових доказів про фінансовий стан підприємства за 2014 рік (якщо не за повний рік, то хоча б 9 місяців 2014 року) позивачем суду апеляційної інстанції не надано. Покликання в апеляційній скарзі на практику в аналогічних правовідносинах судом апеляційної інстанції не може розцінюватися, як єдина стала позиція суду касаційної інстанції щодо застосування місцевими господарськими судами правового інституту на зменшення неустойки, використовуючи право суду. Адже єдиного критерію, за яким може бути зменшений розмір пені і до яких меж - ні норми матеріального ні норми процесуального права не встановлюють. А оскільки такі випадки (зменшення розміру неустойки, використовуючи право суду при постановленні судового рішення) є винятковими, то й суд у кожному окремому випадку надає оцінку письмовим доказам та обставинам у справі. Поряд з тим, позивач володіючи інформацією, та маючи процесуальні рішенні (як сторона у справі) суду касаційної інстанції за більш пізній період (2014 рік) із зворотною позицією, їх навіть у апеляційній скарзі не згадав.

Відповідно до статей 33-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 49 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 26.12.14р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 16 грудня 2014 року у справі №918/1579/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1579/14 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Крейбух О.Г.