Рішення № 42664869, 02.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2015Справа №910/27026/14

За позовомЗаступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна УкраїнидоФедерації професійних спілок Українипровизнання права власності та витребування майнаСуддя Босий В.П.

Представники сторін:

прокурор:Вакулюк Д.С.від позивача :Склярук Ю.В.від відповідача:Багатченко Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нерухоме майно - учбово-спортивна база «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, є власністю держави та Федерації професійних спілок України у встановленому законом порядку не передавалося, а тому володіння та розпорядження ним відповідачем фактично оспорює таке право держави, у зв'язку з чим прокурор вказує на наявність підстав для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на спірне майно та витребування такого майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 12.01.2015 р.

12.01.2015 р. представником відповідача до канцелярії суду подане клопотання про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з огляду на те, що спірне нерухоме майно не входить до відання Фонду державного майна, і позивачем не подано жодних документів на підтвердження факту участі держави у фінансуванні будівництва вказаного майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2015 р. розгляд справи відкладено на 02.02.2015 р. у зв'язку із неявкою представника позивача та неподанням витребуваних доказів.

В судове засіданні представник позивача та прокурор з'явилися, на виконання вимог ухвали суду надали документи та пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спір у справі стосується права власності на нерухоме майно - учбово-спортивну базу «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера «А») площею 921,6 кв.м, гаражі (літера «Д») площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера «Б») площею 182,3 кв.м, басейн (літера «В») площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера «К») площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера «Г») площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера «Е») площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера «Л») площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера «Ж») площею 117,6 кв.м, сауну (літера «З») площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера «И») площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера «М») площею 34,8 кв.м.

При цьому, прокурор вказує на те, що спірне майно є державною власність та у визначеному законодавством порядку відповідачу не передавалося, а тому його використання та розпорядження останнім свідчить про невизнання права власності держави на таке майно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що спірне нерухоме майно було створено (введено в експлуатацію) 30.05.1980 р., що підтверджується актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого реконструкцією комплексу УСБ ДСО «Спартак».

18.11.1990 р. між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України було підписано договір, яким за останньою було закріплено на праві власності учбово-спортивну базу «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105.

В той же час, за змістом Постанови ХІХ З'їзду профспілок СРСР «Про власність профспілок СРСР» від 27.10.1990 р. профспілкові об'єкти є єдиною власність профспілок СРСР. Правонаступником власності є Загальна конфедерація профспілок СРСР.

Тобто, профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією, а спірний об'єкт належить до майнових комплексів громадської організації колишнього СРСР, розташованих на території України.

Згідно із Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про економічну самостійність Української РСР» основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР «Про реалізації Закону «Про економічну самостійність Української РСР» від 03.08.1990 р. встановлено імперативне правило, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Постановою Верховної Ради УРСР «Про управління державним майном Української РСР» від 15.10.1990 р. встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Указом Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30.08.1991 р. встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

На виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №227 від 24.09.1991 р., відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.1991 р. Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

За таких обставин, враховуючи викладені вище висновки суду стосовно статусу Української республіканської ради профспілок в системі профспілок СРСР та майна, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, учбово-спортивна база «Спартак» не могла перейти у власність Федерації незалежних профспілок України (а згодом і відповідача), оскільки перейшла у державну власність відповідно до викладених вище положень нормативно-правових актів.

Судом також прийнято до уваги, що відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднання профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Статтею 20 Закону України «Про власність» було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про власність» право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами не передбачено можливості набуття права власності новоствореним профспілковим об'єднанням від організацій союзного підпорядкування в порядку правонаступництва.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та реорганізацію відповідача, за висновками суду, з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ та від 01.03.1994 року №3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто Фонду державного майна України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 р. у справі №51/227 та від 28.10.2014 р. у справі №62/84.

Посилання відповідача на набуття права власності Федерацією незалежних профспілок України на спірний об'єкт нерухомого майна внаслідок укладання договору від 18.11.1990 р. про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном, суд вважає безпідставними, враховуючи перелічені вище приписи Декларації про державний суверенітет України , Закону України «Про економічну самостійність Української РСР», постанови Верховної Ради Української РСР «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР», Указу Президії Верховної ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

У відповідності до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Як вбачається із матеріалів справи, Федерація професійних спілок України звернулася до Подільського районного суду з позовом до Потерюка Володимира Анатолійовича про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні майном.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21.03.2008 р. у справі №2-1882-2008 року визнано до Федерацією професійних спілок України право власності на учбово-спортивну базу «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера «А») площею 921,6 кв.м, гаражі (літера «Д») площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера «Б») площею 182,3 кв.м, басейн (літера «В») площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера «К») площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера «Г») площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера «Е») площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера «Л») площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера «Ж») площею 117,6 кв.м, сауну (літера «З») площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера «И») площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера «М») площею 34,8 кв.м.

На підставі вказаного рішення суду 13.02.2014 р. проведено державну реєстрацію права власності відповідача, про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис.

В той же час судом встановлено, що з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу Фонду державного майна України.

При цьому, Фонд державного майна України не був залучений до участі у справі №2-1882-2008, а відтак вказане рішення постановлено за наслідками розгляду справи між особами, які не уповноважені здійснювати управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР.

Більш того, з огляду на те, що Федерацією професійних спілок України в якості відповідача у справі №2-1882-2008 було визначено фізичну особу, з якою був підписаний попередній договір оренди, яким було визнано позовні вимоги, приймаються до уваги доводи прокурора про те, що наведене може свідчити про відсутність реального спору між сторонами щодо права власності на спірне майно та про те, що такий позов є технічним, поданим з єдиною метою - встановлення підстав для реєстрації права власності на спірне майно.

Виходячи з того, що право власності держави не визнається та оспорюється відповідачем, позов в частині визнання за державою в особі позивача права власності на майновий комплекс - учбово-спортивну базу «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, є правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, прокурором заявлено вимогу про витребування спірного майна у державну власність в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.

До умов пред'явлення віндикаційного позову належать такі:

1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;

2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;

3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.

4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.

При цьому, об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Як було встановлено судом, власником спірного майна є держава в особі органу уповноваженого управляти державним майном - Фонду державного майна України, а фактичне володіння станом на момент звернення до суду із даним позовом здійснює відповідач, суд вважає за можливе задовольнити вимогу прокурора про витребування такого майна у державну власність в особі Фонду державного майна України на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі Фонду державного майна України суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до абз. 2 п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Враховуючи викладене, заступник прокурора м. Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Фонду державного майна України.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності суд відзначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

При цьому норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.05.2014 р. у справі № 6-7цс14 та від 27.05.2014 р. у справі №5011-32/13806-2012.

Як вбачається із матеріалів справи, прокуратурі міста Києва стало відомо про порушення прав та законних інтересів держави у 2014 році при проведенні перевірки за зверненням Міністерства молоді та спорту України №7519/91 від 24.10.2014 р.

Таким чином суд приходить до висновку, що прокурором при зверненні до суду із даним позовом не було порушено строків позовної давності, а відтак клопотання відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд даного спору підлягаю стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити повністю.

2. Визнати право власності держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на учбово-спортивну базу «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера «А») площею 921,6 кв.м, гаражі (літера «Д») площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера «Б») площею 182,3 кв.м, басейн (літера «В») площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера «К») площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера «Г») площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера «Е») площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера «Л») площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера «Ж») площею 117,6 кв.м, сауну (літера «З») площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера «И») площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера «М») площею 34,8 кв.м.

3. Витребувати від Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 00014479) у державну власність України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) учбово-спортивну базу «Спартак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера «А») площею 921,6 кв.м, гаражі (літера «Д») площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера «Б») площею 182,3 кв.м, басейн (літера «В») площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера «К») площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера «Г») площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера «Е») площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера «Л») площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера «Ж») площею 117,6 кв.м, сауну (літера «З») площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера «И») площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера «М») площею 34,8 кв.м. Видати наказ.

4. Стягнути з Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 00014479) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.2015 р.

Суддя В.П. Босий