Ухвала суду № 42663075, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/13286/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Іванов К.Ю.,

за участю:

представника позивача - Григорєва М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технокон»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

у справі № 2а-6374/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технокон»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технокон» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 серпня 2009 року №0002082302/0 та №0002092302/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року позов було задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002082302/0 від 18 серпня 2009 року, прийняте ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі акту № 5491/23-212/34331220 від 18 серпня 2009 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ «НВК «Технокон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29 травня 2006 року по 31 березня 2009 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002092302/0 від 18 серпня 2009 року, прийняте ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі акту № 5491/23-212/34331220 від 18 серпня 2009 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ «НВК «Технокон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29 травня 2006 року по 31 березня 2009 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «НВК «Технокон», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова провела планову виїзну перевірку ТОВ «НВК «Технокон» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29 травня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 5491/23-212/34331200 від 18 серпня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 28613,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2006 року - 350,00 грн., за 3 квартал 2006 року - 1238,00 грн., за 4 квартал 2006 року - 1646,00 грн., за 1 квартал 2007 року - 1409,00 грн., за 2 квартал 2007 року - 1758,00 грн., за 3 квартал 2007 року - 2510,00 грн., за 4 квартал 2007 року - 2203,00 грн., за 1 квартал 2008 року - 2587,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 1651,00 грн., за 3 квартал 2008 року 4754,00 грн., за 4 квартал 2008 року - 5957,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 2250,00 грн.; підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 16683,00 грн., у тому числі: за 2006 рік - 1750,00 грн., за 2006 рік - 3798,00 грн., за 2008 рік - 9335,00 грн., за 2009 рік - 1800,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: ТОВ «НВК «Технокон» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість послуг автоперевезень та експедиційних послуг, наданих йому суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, оскільки позивач не надав до перевірки товарно-транспортних накладних, з огляду на що неможливо встановити пов'язаність таких витрат із господарською діяльністю позивача; ТОВ «НВК «Технокон» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість орендної плати за приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 138-А, яке орендувалось ним у ТОВ «Електричні низьковольтні апарати і системи», а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки перевіркою неможливо підтвердити, яке саме приміщення (підвал, перший чи будь-який інший поверх) та для якої конкретно діяльності у відповідності до статуту ТОВ «НВК «Технокон» позивач орендував такі приміщення; ТОВ «НВК «Технокон» непправомірно включило до складу податкового кредиту вересня 2008 року податок на додану вартість у сумі 1290,83 грн. за господарськими операціями з ТОВ «Дефо-Харків», оскільки відповідно до даних Системи автоматизованого співставлення податкової звітності ТОВ «Дефо-Харків» відобразило податкові зобов'язання по господарських операціях з позивачем у меншій сумі, ніж податковий кредит ТОВ «НВК «Технокон».

09 вересня 2009 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002082302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «НВК «Технокон» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 33796,00 грн., у тому числі: 22655,00 грн. - за основним платежем, 11141,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

09 вересня 2009 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002092302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «НВК «Технокон» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 25024,50 грн., у тому числі: 16683,00 грн. - за основним платежем, 8341,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що: позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями з оренди у ТОВ «Електричні низьковольтні апарати і системи», з урахуванням того, що місцезнаходженням ТОВ «НВК «Технокон» у відповідності до його статуту є адреса: м. Харків, пр.-т Московський, 138-А, оф. 319, що знайшло своє підтвердження у акті перевірки; позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість послуг автоперевезень та експедиційних послуг, наданих йому суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, з урахуванням того, що реальність вказаних операцій податковим органом не заперечувалась, а також зважаючи на види діяльності, які здійснює позивач; позивач правомірно включив до складу податкового кредиту вересня 2008 року податок на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Дефо-Харків» на підставі належним чином оформленої податкової накладної, з урахуванням того, що якщо продавець не виконав свого обов'язку щодо декларування та сплати податку на додану вартість до бюджет, то це несе негативні наслідки лише для цієї особи, та не позбавляє покупця права на податковий кредит, який має документальне підтвердження такого податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з наданих позивачем документів неможливо встановити, чи відносяться витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою вартості послуг оренди приміщень, а також послуг автоперевезень та експедиційних послуг, до його господарської діяльності; оскільки ТОВ «Дефо-Харків» не задекларувало свої податкові зобов'язання за господарськими операціями з позивачем у відповідній сумі, то позивач не має права на податковий кредит у зазначеній сумі.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним, у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності ТОВ «НВК «Технокон» за КВЕД є, зокрема: 51.90.0 - інші види оптової торгівлі; 31.20.3 - монтаж електророзподільної та контрольної апаратури; 45.31.0 - електромонтажні роботи (т.1 арк. справи 67).

Судом першої інстанції було встановлено, що придбання позивачем послуг автоперевезень та експедиційних послуг було зумовлене необхідністю доставки ним обладнання для монтажу, а також доставки товарів у процесі їх реалізації.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, реальність господарських операцій між позивачем та суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підтверджується: відповідними договорами, актами приймання-передачі виконаних робіт, рахунками-фактурами, банківськими виписками (т.2 арк. справи 13-143).

Також, судом першої інстанції було встановлено, що реальність господарських операцій між ТОВ «НВК «Технокон» та вказаними вище суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, податковим органом не заперечувалась, що знайшло своє відображення у акті перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «НВК «Технокон» орендувало у ТОВ «Електричні низьковольтні апарати і системи» приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 138-А.

Згідно статуту ТОВ «НВК «Технокон» місцезнаходженням товариства є: м. Харків, пр-т Московський, 138-А, оф. 319 (т.1 арк. справи 55-56).

Крім іншого, в акті перевірки також було встановлено, що фактичним місцезнаходженням ТОВ «НВК «Технокон» є: м. Харків, пр-т Московський, 138-А, оф. 319 (т.1 арк. справи 18).

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

З огляду на те, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Електричні низьковольтні апарати і системи», а також з суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, податковим органом не заперечувались, а пов'язаність витрат, понесених позивачем у зв'язку з оплатою вартості таких робіт (послуг), знайшла своє підтвердження у процесі розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за такими господарськими операціями.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту вересня 2008 року у сумі 1290,83 грн. позивачем були надані перевіряючим належним чином оформлені податкові накладні, виписані ТОВ «Дефо-Харків» (т.1 арк. справи 76-77).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по декларуванню та сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок із декларування та зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Дефо-Харків».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ТОВ «НВК «Технокон» підлягає задоволенню, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технокон» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна