Ухвала суду № 42662952, 28.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/9991/29287/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Сірош М.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Союз-Віктан" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012

у справі № 2а-15912/10/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням об'єднання окремих позовних вимог в єдине провадження) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2009 № 0006982308/0, № 0006972308/0, від 16.11.2009 № 0006982308/1, № 0006972308/1, а також від 30.01.2010 № 0006982308/2, № 0006972308/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012, у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що Товариство безпідставно виплачувало комісіонерові та враховувало при визначенні об'єкта оподаткування ПДВ та податку на прибуток додаткову комісійну винагороду, не обумовлену договором. Також суди погодилися з правовою позицією податкового органу зі справи відносно того, що відсотки за споживчим банківським кредитом, отриманим працівником Товариства, та відсотки за користування кредитними коштами на покриття документальних акредитивів за посередницькими договорами не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а тому не підлягають відображенню в його податковому обліку.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати зазначені судові акти і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що розмір та порядок виплати комісійної винагороди був визначений сторонами у додаткових угодах до договору комісії від 11.10.2005 № 36, тоді як чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо суми такої винагороди.

ДПІ у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2009, оформлену актом від 21.08.2009 № 503/23-08/20749622. Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про безпідставне включення позивачем до валових витрат та до податкового кредиту суми додаткової комісійної винагороди, сплаченої Товариством комісіонеру - товариству з обмеженою відповідальністю «Союз-Віктан Трейд» - понад розмір, визначений у договорі комісії від 11.10.2005 № 36. Також, за висновком відповідача, Товариством безпідставно враховано у складі валових витрат суму відсотків за банківським споживчим кредитом, отриманим засновником Товариства на особисті цілі, за яким позивач виступив поручителем. Крім того, ДПІ не визнала право позивача на відображення у податковому обліку суми відсотків за банківським кредитом, отриманим на грошове покриття за документарними акредитивами для розрахунків за контрактами, укладеними в рамках виконання позивачем своїх зобов'язань комісіонера за договорами комісії.

Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ:

податкового повідомлення-рішення від 04.09.2009 № 0006982308/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 9 073 344 грн. (у тому числі 6 048 896 грн. за основним платежем та 3 024 448 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 04.09.2009 № 0006972308/0, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16 165 117 грн. (у тому числі 9 076 341 грн. за основним платежем та 7 088 776 грн.).

Донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по епізодам, пов'язаним з формуванням Товариством даних податкового обліку за сплаченими (нарахованими) відсотками по вищенаведеним банківським кредитам, в касаційному порядку не оскаржується, а відтак з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу висновкам судів у цій частині.

Вищий адміністративний суд України вважає надану судами правову оцінку обставин справи щодо штучного завищення Товариством витрат у податковому обліку внаслідок виплати додаткової комісійної винагороди за відсутності економіко-правових підстав такою, що відповідає установленим фактичним даним зі спору та нормам матеріального права.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виконання спірних господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, однією з визначальних умов формування податкового кредиту та валових витрат є придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності платника податків.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника.

Тобто господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку.

Слід зазначити, що платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження. Відповідно, операція, яка збільшує витрати платника податків за наявності об'єктивної можливості для їх скорочення, має кваліфікуватися як така, що позбавлена розумної економічної причини.

Досліджуючи відповідність понесених позивачем витрат на оплату комісійної винагороди комісіонерові за договором комісії від 11.10.2005 № 36 критерію економічної обґрунтованості, суди встановили, що згідно з цим договором товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Віктан Трейд» (комісіонер) зобов'язалося від свого імені та за рахунок комітента (позивача у справі) вчинити в інтересах останнього на всій території України угоди з оптового та роздрібного продажу алкогольної продукції Товариства.

Пунктом 4.4 цього договору встановлено обов'язок комітента сплатити комісіонерові аванс у розмірі 8 відсотків від грошових коштів, перерахованих комітентові від реалізації його продукції. Пунктом 4.5 передбачено, що у разі затвердження звіту комісіонера вказаний аванс набуває статусу винагороди комісіонера, що включає й плату за делькредере. За умовами пункту 4.6 розглядуваного договору розмір винагороди комісіонера може бути змінений сторонами до часу виконання останнім своїх зобов'язань за договором.

У додаткових угодах до цього договору від 01.08.2008, від 01.09.2008 та від 01.01.2009 сторонами неодноразово змінювався розмір авансу (комісійної винагороди) шляхом його встановлення на рівні, відповідно, 16 %, 10,5 %, 17 %.

Додатковими угодами від 30.09.2008, від 31.10.2008, від 30.11.2008, від 30.12.2008, від 31.01.2009, від 28.02.2009, від 31.03.2009 до договору сторонами було визначено обов'язок комітента сплатити комісіонерові додаткову комісійну винагороду у фіксованих розмірах (загальна сума якої склала 39 253 581,38 грн.) без урахування авансу, передбаченого пунктом 4.4 договору.

При цьому позивачем не подано належних доказів на підтвердження факту вчинення комісіонером додаткових дій відносно предмету договору комісії, що зумовило б понесення Товариством додаткових витрат з оплати комісійної винагороди у вказаній сумі. Не представлено Товариством й фактичних даних щодо алгоритму визначення комісійної винагороди в оспорюваному розмірі, доказів отримання позитивного результату господарської діяльності за наслідками відповідних звітних періодів, який міг би вплинути на збільшення комісійної винагороди тощо.

Фактично, як встановили суди, на обґрунтування своєї правової позиції по цьому епізоду позивачем надано акти здачі-прийняття послуг, датовані одним і тим же числом, однак з різними номерами та на різні суми; виплачені ж суми винагороди не відповідали сумам, наведеним в актах здачі-прийняття послуг.

Таким чином, позивачем не доведено пов'язаності розглядуваних витрат на оплату комісійної винагороди з виконанням комісіонером зобов'язань з реалізації продукції Товариства у рамках договору комісії від 11.10.2005 № 36, у зв'язку з чим суди цілком об'єктивно кваліфікували ці витрати як надмірну (штучну утворену) вартість посередницьких послуг, що не підлягає відображенню у податковому обліку платника.

Наведене обумовлює правильність судових рішень про відмову в задоволенні даного позову.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Союз-Віктан" залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 у справі № 2а-15912/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько М.В. Сірош