Ухвала суду № 42662863, 22.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/26673/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі № 2а-11035/11/2670

за позовом Приватного підприємства «ТК-3000»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ТК-3000» звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «ТК-3000» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт № 324/23-222-31520031.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.2.6 п.7.2, пп..7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР.

На підставі зазначеного акту фіскальним органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122302/0 від 19.03.2011 відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 325 778 грн.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, а пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, а також передбачено умови, за яких платник податку отримає право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати йому податкову накладну. Тобто, на дату визначену пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР, продавець зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, а якщо ця вимога Закону не дотримана, отримувач товарів (послуг) вправі вимагати її надання, а у випадку відмови - звертатися зі скаргою на такого постачальника до органу податкової служби відповідно до вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР.

Зокрема абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР визначено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Судами вірно зазначено, що даною нормою встановлено право, а не обов'язок на подання скарги, тобто не заборонено можливості для платника податків приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит.

Із актів перевірки та матеріалів справи вбачається, що позивач отримав податкові накладні за період 2007-2008 років із незначним запізненням, 2-3 місяці.

Отже, позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту у періоді отримання відповідних податкових накладних, які були отримані із незначним запізненням, проте в межах 1095 днів, та декларування зазначених у цих податкових накладних сум в уточнюючих Деклараціях з ПДВ у відповідних періодах.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у разі виникнення права на податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, підприємство самостійно у встановлений законодавством строк вносить у декларацію з ПДВ відомості, зазначені у такій податковій накладній та реєстрі отриманих і виданих податкових накладних, відповідно до пп .7.2.8 п.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що оформленні належним чином податкові накладні є підставою для формування податкового кредиту, а тому законом не заборонено включення до складу податкового кредиту податкових накладних минулих періодів в межах термінів позовної давності.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 у справі № 2а-11035/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 у справі № 2а-11035/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко