Ухвала суду № 42659728, 30.01.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/3745/13-ц Провадження № 22-ц/772/357/2015Головуючий в суді першої інстанції Борисюк І. Е.Категорія 39Доповідач Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Чорного В.І., Медвецького С.К.,

при секретарях: Богацькій О.М., Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2013 року позивач звернулася в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її баба - ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина, яка складається з ? частки житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Вінниці та ? частки земельної ділянки, на якій розташовано даний будинок. Позивачемзазначено, що вона є спадкоємцем за законом після смерті баби на підставі ч. 1 ст. 1266 ЦК України, оскільки її батько ОСОБА_7, який є сином спадкодавця, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Спадщину вона прийняла шляхом подання заяви до нотаріальної контори, проте їй пояснили, що для отримання свідоцтва про право на спадщину, необхідно надати правовстановлюючий документ, однак такий документ не існує, оскільки спадкове майно було оформлено на ОСОБА_8, хоча було набуто під час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_8, жодних домовленостей про розмір часток при поділі майна між ними при їх житті не було і шлюбний договір ними не укладався. ОСОБА_8, якийпомер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, залишив заповіт, яким належне йому майно заповів відповідачу, яка на даний час одноосібно користується всім спірним житловим будинком та земельною ділянкою, при цьому позивач позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права, а тому з урахуванням уточнених вимог, просила визнати за нею право власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Вінниці та 1/6 частку земельної ділянки за цією ж адресою в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане після смерті ОСОБА_6 Другою Вінницькою державною нотаріальною конторою 08.08.2013 року за реєстровим №3-689 на ім'я ОСОБА_2 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане після смерті ОСОБА_8 Другою Вінницькою державною нотаріальною конторою 08.08.2013 року за реєстровим №3-687 на ім'я ОСОБА_2.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане після смерті ОСОБА_6 Другою Вінницькою державною нотаріальною конторою 08.08.2013 року за реєстровим №3-689 на ім'я ОСОБА_2.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане після смерті ОСОБА_8 Другою Вінницькою державною нотаріальною конторою 08.08.2013 року за реєстровим №3-687 на ім'я ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/6 частку жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Вінниці.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 1/6 частку земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1

Вирішено питання судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини.

В судове засідання, яке було призначено після проголошеної у справі перерви, відповідач та її представник не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, при цьому надали заяви з проханням про відкладення розгляду справи з посиланням на відрядження представника за кордон, однак належними доказами даний факт не підтверджено, тому судова колегія вважає за необхідне відмовити у відкладенні розгляду справи і крім того, сторонами вже було надано пояснення у даній справі.

ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вказавши на її безпідставність і законність та обґрунтованість рішення суду.

Інші учасники розгляду справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що спірне майно належало подружжю ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності і відповідно ? даного майна входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 та підлягає розподілу між спадкоємцями, при цьому позивач є спадкоємцем за правом представлення.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що перебуваючи в шлюбі, подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.1965 року, було придбано у власність житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Вінниці, при цьому реєстрація будинку була проведена на ОСОБА_8.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №427 від 30.03.2000 року ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м. по АДРЕСА_1 в м. Вінниці та 29.05.2001 року видано державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстровано за ВН №3/1619.

З матеріалів справи видно, що на підставі договору дарування від 22.05.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, останній подарував вищевказаний житловий будинок АДРЕСА_1 в м. Вінниці, і зазначений договір було визнано дійсним рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Асоціація спеціалістів в аграрній сфері «Третейська ініціатива» від 26.05.2006 року у справі № 16/25.02 та 22.08.2012 року зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20.01.2014 року, вказане рішення постійно діючого третейського суду скасовано і постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року скасовано рішення про державну реєстрацію прав від 21.08.2012 року, яке прийняте реєстратором КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 в м. Вінниці.

З урахуванням наведених обставин та норм законодавства, діючого на момент набуття вказаного майна у власність і положень діючого Сімейного Кодексу України, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і їх частки визнаються рівними, оскільки між ними були відсутні будь-які домовленості про інший спосіб поділу даного майна.

З матеріалів справи видно, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер і після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з належної йому частини вищевказаних будинку та земельної ділянки.

Померлим ОСОБА_8 06.03.2002 року було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л.А., згідно якого він все своє майно де б воно не знаходило і з чого б воно не складалось заповів дочці - ОСОБА_2.

Також, матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_6, і згідно спадкової справи, до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після її смерті звернулись: ОСОБА_3 (онука), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_2 (дочка). Спадкоємець ОСОБА_5 (онука) відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3. Заповіт ОСОБА_6 не складався.

Відповідно до вимог ст.ст. 1217, 1218, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах; суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Частиною 3 ст. 1225 ЦК України передбачено, що до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, до складу якої входить ? частка будинку АДРЕСА_1 в м. Вінниці та ? частка земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за вказаною адресою, а інша частина зазначеного будинку та земельної ділянки увійшла до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6.

Також, судом першої інстанції правильно визначено осіб, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_6, як за заповітом так і за законом, в тому числі право на спадкування частини належного ОСОБА_6 майна, має позивач у справі, яка є спадкоємцем за правом представлення і її частка у даному майні, з урахуванням відмови на її користь від прийняття спадщини ОСОБА_5, становить 1/3 і відповідно по 1/6 частці в спірних будинку та земельній ділянці.

Щодо права на обов'язкову частку в спадщині, яку б мала ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_8, то в даному випадку позивач не ставить питання про вказану частку, що останньою було підтверджено в судовому засіданні.

Крім того, судом першої інстанції, з урахуванням наявності спору щодо спадкового майна та положень ст. 1301 ЦК України, було вірно визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом, які були видані на ім'я ОСОБА_2.

Викладені в апеляційній скарзі твердження про те, що будинок АДРЕСА_1 в м. Вінниці та земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована за вказаною адресою, належали на праві особистої приватної власності лише ОСОБА_8, є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами і встановленими обставинами, а також безпідставним є посилання щодо не врахування при встановленні кола спадкоємців ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і визначенні їх часток у спадковому майні, наявності складеного ОСОБА_8, заповіту.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ В.В. Оніщук

Судді: /підпис/ В.І. Чорний

/підпис/ С.К. Медвецький

З оригіналом вірно: