Ухвала суду № 42648701, 20.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2015 рокусправа № 804/7411/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

при секретарі судового засідання: Спірічеві Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013р. у справі № 804/7411/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Дніпроавіасервіс» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпроавіасервіс" (далі - позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (правонаступником є Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, далі - відповідач) про скасування:

- податкового повідомлення-рішення №0000252202 від 05.03.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток підприємств в розмірі 737 577 грн.;

- податкового повідомлення-рішення №0000242202 від 05.03.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 234 770 грн;

- податкового повідомлення-рішення №0000262202 від 05.03.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в розмірі 19 625 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія" Дніпроавіасервіс" задоволено повністю.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач до суду надав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи та обґрунтування апеляційної скарги, наполягав на задоволенні її вимог.

Представник позивача прохав залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що фахівцями податкового органу була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпроавіасервіс" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., валютного законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., за результатами якої складено акт від 29.01.2013р. за №515/22-2/33771406.

У ході перевірки виявлено порушення:

- п. 135.1, 135.5 ст.135, п.138.1, 138.8, 138.10, 138.12, пп.138.1.1 п.138.1, 138.4 ст. 138 ПК України, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку", заниження податку на прибуток у сумі 949 950 грн., у тому числі у деклараціях: за 2009р. -324 613 грн., за 1 півріччя 2010р. - 40 315 грн., за 9 місяців 2010р. - 140 855 грн., за 1 квартал 2011р. - 5 328 грн., за 2 квартал 2011р. - 170 172 грн., за 2-3 квартали 2011р. - 876 грн., за 1 квартал 2012р. - 34 447 грн.; за 1-2 квартал 2012р. - 71 771 грн.; за 2-3 квартали 2012р. - 161 574 грн.;

- п.п.7.4.1 п. 4.1, п.7.4 ст. 4, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1 ст.198 ПК України, занижено податок на додану вартість у розмірі 120 458 грн., в т.ч. в листопаді 2009р. - 63 976 грн., січень 2010р. - 36 858 грн.; завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за вересень 2012р. в сумі 100164 гривень.

За результатами перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013р.:

- №0000252202, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі розмірі 737 577 грн., з яких за основним платежем - 625 336 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 112 241 грн.;

- №0000242202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 234 770 грн.;

- № 0000262202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 19 625 грн., з яких 19 624 грн. - основний платіж, штрафні (фінансові) санкції- 1 гривня.

Вважаючи прийняті рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вимогами про їх скасування.

Суд першої інстанції позов задовольнив, і колегія суддів погоджується з його висновками щодо протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Стосовно порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке на думку ДПІ призвело до неправомірного віднесення до складу валових витрат суми нарахованих відсотків за кредитними договорами у розмірі 2 741 204 грн..

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Між ТОВ «Компанія «Дніпроавіасервіс» та З AT КБ "ПриватБанк" були укладені кредитні договори № 4Д09122И від 02.02.2009 року, № 4Д1346И від 04.01.2008 року та № 4Д1123И від 01.03.2007 року, на підставі яких ТОВ «Компанія «Дніпроавіасервіс» отримало кредити на суми 2 900 000 грн., 27 944 813,08 грн., 5 269 474,84 грн. відповідно.

Кредитні кошти за наведеними договорами були використані позивачем в

господарській діяльності. Кредитні кошти та проценти за ними були погашені позивачем банку за винятком 2 841 257,55 грн. (2 650 000 грн. сума кредиту та 191 257,55 грн. відсоткизакредитом), які були погашені ВАТ "АК "Дніпроавіа" як поручителем за кредитом. Сума боргу перед ВАТ "АК "Дніпроавіа" у розмірі 2 841 257,55 грн. також була погашена підприємством.

Використання кредитів у власній господарській діяльності та сплата (нарахування) процентів підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Оригінали документів, які підтверджують нарахування та сплату процентів за кредитами, а також використання кредитних коштів в господарській діяльності наддавались позивачем як під час перевірки, так і суду першої інстанції.

Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції, що позивачем було правомірно, із дотриманням вимог закону, включено суму сплачених процентів за користування кредитними коштами до складу валових витрат.

Згідно з п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Суд встановив, що в ході попередньої планової перевірки ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська перевірялись операції з отримання кредитних коштів за спірними кредитними договорами, а також їх використання в господарській діяльності підприємства та нарахування процентів.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суми сплачених позивачем процентів за користування кредитами були правомірно включені ним до складу валових витрат.

Щодо порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст.-138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат на 3 691 760 грн. внаслідок реалізації послуг з аеропортового обслуговування за цінами, що є нижчими за їх собівартість.

Порядок включення витрат до складу валових витрат визначено у ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334).

Згідно п.5.1 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості

товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 Закону № 334, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто, валові витрати - це витрати, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються для подальшого використання у діяльності, направленій на отримання доходу.

У відповідності із п. 5.2.1 ст. 5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПКУ, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 статті 138 ПКУ передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зазначені норми законодавства не встановлюють залежності віднесення витрат до складу витрат в податковому обліку у разі перевищення собівартості над фактично отриманою виручкою, як і не встановлюється залежності включення витрат до складу витрат в податковому обліку від розміру отриманих доходів чи збитків від здійснення господарської діяльності.

Єдине обмеження, яке може стосуватись підприємства щодо віднесення витрат до складу валових витрат, це обмеження стосовно витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В даному випадку у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують понесені витрати на забезпечення господарської

діяльності (надання послуг з аеропортового обслуговування). Позивачем надавались такі документи і під час перевірки.

Надання послуг з аеропортового обслуговування є одним із основних видів діяльності ТОВ «Компанія «Дніпроавіасервіс» згідно Статуту. Відповідно, витрати, понесені підприємством для забезпечення надання таких послуг, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Всі товари та послуги, при придбанні яких були нараховані витрати в податковому обліку, були використані підприємством у власній господарській діяльності, за результатами якої отримувався та декларувався дохід.

Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Відповідач не довів суду того факту, що ціни на аеропортові послуги, які надавались позивачем, не відповідають рівню звичайних цін, і що підприємство мало можливість реалізувати їх за вищими цінами. В той же час, податковим органом зменшено витрати підприємства до рівня отриманих доходів, що не передбачено нормами податкового законодавства.

Акт перевірки не вказує, за якими саме господарськими операціями, на підставі яких первинних документів зменшується сума витрат, і з яких підстав підприємство не має права на витрати в податковому обліку за такими операціями, що вказує на недоведеність висновків відповідача в цій частині.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що суми коштів, що були сплачені при придбанні товарів та послуг, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства, були правомірно включені позивачем до складу витрат в податковому обліку.

Щодо завищення витрат в податкових деклараціях в першому кварталі 2012 року в сумі 173105 грн. і в другому кварталі 2012 року в сумі 6292 грн.

Пункт 138.11 ст. 138 ПКУ передбачає включення до складу витрат суми витрат, не віднесених до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням -або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді. Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання.

Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

При визначенні завищення витрат податковою інспекцією не було враховано, що сума витрат в розмірі 179 397 грн. є витратами минулих звітних років, які підтверджені належним чином оформленими первинними документами та даними бухгалтерського обліку, які наддавались до перевірки.

Вказані суми витрат не були задекларовані у минулих періодах і були виявлені у звітних податкових періодах в розрахунку податкового зобов'язання.

Оригінали первинних документів, які підтверджують правильність нарахування витрат з розмірі 179 397 грн. у першому півріччі 2012 року, досліджувались судом першої інстанції, їх копії приєднані до матеріалів справи.

Суд першої інстанції, дослідивши первинну документацію позивача, обґрунтовано встановив правильність включення наведених витрат минулих періодів до складу податкової декларації за перший та другий квартали 2012 року.

Щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 234 770 грн. та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 19 625 грн.

Актом перевірки не встановлено завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року на 234 770 грн., відсутні в ньому і дані щодо заниження податку на додану вартість на 19 624 грн..

Актом встановлене заниження ПДВ за листопад 2009 року та січень 2010 року у загальному розмірі 120 458 грн..Однак, наведене заниження податку не призвело до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки з урахуванням вимог п. 102.1 ст. 102 ПКУ з періоду, за який встановлене порушення, минув строк давності у 1095 днів.

Отже, визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 19 624 грн. та зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2012 року на 234 770 грн. є протиправним, оскільки такі порушення не встановлені за результатами перевірки в акті.

Щодо порушення пп. 7.4.1 ст. 7, п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на 355 227 грн. внаслідок реалізації послуг з аеропортового обслуговуванням цінами, що є нижчими за їх собівартість.

Згідно пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної)

вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно абз. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі приїхімпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Сума ПДВ, включена до складу податкового кредиту при придбанні товарів та послуг, необхідних для надання послуг з аеропортового обслуговування, була сплачена (нарахована) позивачем у зв'язку із здійсненням власної господарської діяльності. Суми ПДВ підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними.

Всі товари та послуги, при придбанні яких формувався податковий кредит, були використані підприємством у власній господарській діяльності, за результатами якої отримувався та декларувався дохід.

До перевірки надавались первинні документи, та податкові накладні, які підтверджують здійснення операцій та сплату суми ПДВ у зв'язку із забезпеченням господарської діяльності (надання послуг з аеропортового обслуговування). Копії таких документів приєднані до матеріалів справи.

Отже, є вірними висновки суду першої інстанції щодо того, що позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість, які були сплачені (нараховані) при придбанні товарів та послуг, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства, до складу податкового кредиту в розмірі 355 227 грн., та не допущено завищення від'ємного значення з ПДВ та заниження податку.

Мотивація та доводи, наведені у апеляційній скарзі відповідача, не дають колегії суддів підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013р. у справі № 804/7411/13-а - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлено 11.02.2015р..

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак