Постанова № 42646144, 28.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2015 р. Справа№ 910/16202/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Філімонової І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014року

у справі №910/16202/14 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод"

до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

про визнання недійсним положення договору та стягнення 3 593 662,05 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" (надалі -позивач) до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (надалі - відповідач) про визнання недійсним положення договору та стягнення 3 593 662,05 грн.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним положень договору мотивовані тим, що положення розділу 10 Договору №720-224 від 18.10.2010 року про арбітражне застереження суперечить вимогам чинного законодавства України щодо визначення підсудності та підвідомчості спору та положенням міжнародних договорів, членом яких є Україна, тому є недійсним за законодавством України, якому сторони це арбітражне застереження підпорядкували. Крім того позивач стверджує, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності оплати вартості виконаних робіт за Договором №720-224 від 18.10.2010 року та Додаткової угоди №1 від 31.08.2011 року до Договору №720-224 від 18.10.2010 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/16202/14 позов задоволено частково.

Визнано недійсним положення розділу 10 (Арбітражне застереження) Договору №720-224 від 18.10.2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод" (73000, Херсонська обл., місто Херсон, КАРАНТИННИЙ ОСТРІВ, будинок 1, код ЄДРПОУ 14308500) та Публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 8, код ЄДРПОУ 00017733).

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 8, код ЄДРПОУ 00017733) на користь Публічним акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод" (73000, Херсонська обл., місто Херсон, КАРАНТИННИЙ ОСТРІВ, будинок 1, код ЄДРПОУ 14308500) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду в частині визнання недійсним положення розділу 10 Договору № 720-224 від 18.10.2010 року обґрунтовано не можливістю застосування до договірних відносин арбітражного застереження з огляду на ту обставину, що сторони по справі не являються нерезидентами України та не є підприємствами з іноземними інвестиціями. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за проміжними актами виконаних робіт рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що умовами договору не передбачено здійснення будь-яких виплат до моменту повного виконання обумовлених договором підрядних робіт та підписання приймально-передавального акту відремонтованого судна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі №910/16202/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ "СК "Укррічфлот" заборгованості за виконані робити у розмірі 3187314,36 грн., інфляційних втрат в розмірі 351071,81 грн. та 3% річних у розмірі 55275,88 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 24.11.2014р. порушено апеляційне провадження.

Через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника відповідача подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 16.12.2014р. представники сторін з'явилися.

У судовому засіданні 16.12.14р. оголошено перерву до 20.01.15р.

У судове засідання 20.01.15р. представники сторін з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 року було задоволено клопотання сторін по справі про продовження строків розгляду справи та у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, у розгляді справи оголошено перерву до 28.01.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/16202/14 в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення 3 593 662,05 грн. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/16202/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як було встановлено місцевим господарським судом 18.10.2010 року між Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот" (перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот"; далі по тексту - замовник, відповідач) та Відкритим акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод" (перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод"; далі по тексту - виконавець, позивач) укладено Договір №720-224 (далі по тексту - Договір, Договір №720-224 від 18.10.2010 року), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Замовник розмістив, а Виконавець прийняв до виконання замовлення на ремонт судна "ВАЛЕРІЙ ПЛАТОНОВ" (прапор - УКРАЇНА), надалі іменованого "Судно", в обсязі узгодженої Сторонами Попередньою ремонтною відомістю (Додаток №10).

Попередня вартість ремонту Судна становить 2 805 510 (два мільйони вісімсот п'ять тисяч п'ятсот десять) гривень 00 копійок, в т.ч. 20% ПДВ. Вартість визначається на підставі переліку та обсягів робіт, заявлених в Попередній ремонтній відомості. Остаточна вартість ремонту визначається як сума вартості робіт, узгоджених Сторонами шляхом підписання ремонтних відомостей та додаткових угод до цього Договору, або на підставі підписаної Сторонами Остаточної ремонтної відомості. (п. 2.1 Договору).

У відповідності до п 3.2. Договору приймання Судна в ремонт оформляється Актом приймання Судна в ремонт, дата оформлення якого вважається датою початку ремонту Судна.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що датою закінчення ремонту Судна вважається дата підписання уповноваженими те представниками Сторін приймально-здавального акту.

Згідно п. 4.1. Договору, Замовник здійснює оплату робіт Виконавця банківським переказом коштів на поточний рахунок Виконавця рівномірними платежами протягом шести місяців (через 30. 60. 90. 120. 150. 180 діб) після закінчення ремонту Судна.

У відповідності до п. 10.1. Договору будь-який спір, що виникає за цим Договором або в зв'язку з ним і не врегульований , шляхом переговорів протягом 10 днів , підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України .

У п. 10.2. Договору, сторони погодилися з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору застосовуватиметься Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України .

Згідно з п. 10.3. Договору, правом, яким регулюється Договір, є матеріальне право України. Місцем проведення засідання суду є м. Київ. Україна.

Відповідно до п. 10.4. Договору, мова арбітражного розгляду - російська.

Згідно з п. 10.5. Договору, арбітражний суд складається з одного судді.

01.11.2010 року між сторонами підписано Акт прийому судна в ремонт.

24.12.2011 року між сторонами підписано проміжний акт виконаних робіт згідно з яким Позивач виконав роботи на суму 2 800 000,00 грн.

31.03.2011 року між сторонами підписано акт виконаних робіт, в якому вказано, що Позивач фактично виконав роботи на суму 984 000,00 грн.

31.08.2011 року між сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору №720-224 від 18.10.2010 року (далі по тексту - Додаткова угода №1).

17.09.2011 року між сторонами підписано акт виконаних робіт, в якому вказано, що Позивач фактично виконав роботи на загальну суму 4 207 314,36 грн., включаючи вартість робіт по Додатку № 2 до додаткової угоди № 1 від 31.08.2011 року, тобто вартість незакінчених робіт.

Відповідачем оплачено вартість робіт в розмірі 1 020 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, натомість рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та припинити провадження з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги позивача ґрунтуються на недійсності положень розділу 10 Договору №720-224 від 18.10.2010 року про арбітражне застереження, укладеного між сторонами по справі. При цьому за твердженням позивача спірні моменти які виникають з укладеного договору не можуть розглядатися Міжнародним комерційним арбітражним судом з огляду на те, що сторони договірних відносин не відносяться до суб'єктивного складу учасників, з якими пов'язана можливість розгляду справи саме МКАС при Торгово-промисловій палаті України.

Місцевий господарський суд задовольняючі позовні вимоги в цій частині виходив саме з недоведеністю сторонами по справі фактичної належності учасників договірних відносин до нерезидентів України або до підприємств з іноземними інвестиціями.

Як вбачається з матеріалами справи 18.10.2010 року між Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот" та Відкритим акціонерним товариством "Херсонський суднобудівний завод" укладено Договір №720-224, за умовами розділу 10 якого сторони встановили зобов'язання сторін щодо передачі будь-якого спору, який виник по даному договору чи у зв'язку з ним та не урегульований шляхом переговорів на протязі 10 днів, на розгляд та на кінцеве вирішення у Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Сторони узгодили, що в процесі розгляду та вирішенні спору буде застосовуватися МКАС при ТТП (п. 10.2 Договору). Правом, яке регулює Договір є матеріальне право України. Місцевим проведенням засідання суду є м. Київ, України. Мова арбітражного судочинства - російська. Арбітражний суд складається з одного судді (п. 10.3-п. 10.5 Договору).

відповідно до частини 2 статті 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Крім того, стаття 6 Закону України "Про третейські суди" передбачає перелік справ, які не можуть бути розглянуті третейським судом. Серед вказаного переліку відсутня заборона на розгляд третейським судом спору про визнання договору недійсним. Таким чином, даний спір про визнання договору недійсним може бути розглянутий третейським судом.

Відповідно до пункту 1.3. Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телефаксу, телеграфу або з використанням інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, а також шляхом обміну позовною заявою і відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність арбітражної угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в договорі на документ, який містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, якщо договір укладено в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане арбітражне застереження частиною договору.

Відповідно пункту 1.4. Регламенту арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення Арбітражним судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.

Згідно статті 7 Закону України "Про Міжнародний комерційний арбітраж", арбітражна угода -це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Відповідно до статті 8 згаданого Закону України "Про Міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У зв'язку з цим, Президія Вищого господарського суду України в пункті 5 своїх Роз'яснень від 31.05.2002р. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" зазначила, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору -ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958).

Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно пункту 1 якої, суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

При цьому, господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу -це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Враховуючи ту обставину, що Україна є учасником Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) з 29.12.1958 року, та відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, а у випадку якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановленні інші правила, ніж ті, що передбаченні законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Враховуючи викладене вище, в розумінні чинного законодавства та судової практики необхідною передумовою розгляду справи господарським судом при наявності арбітражної угоди є її недійсність, втрата чинності або ж неможливість виконання вказаної угоди, що відповідно повинно бути предметом судового розгляду та обґрунтовано рішенням суду.

Встановлення факту недійсності арбітражної угоди, втрати чинності або неможливості виконання можливе лише за результатами судового засідання. Таким чином, суди повинні приймати до провадження справи, у яких є арбітражна угода (а не відмовляти у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України) і після вирішення зазначених питань вирішувати питання щодо можливості припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування недійсності положень розділу 10 Договору позивач посилається на норми ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» та зазначає що дана норма встановлює обмеження щодо звернення до арбітражу з огляду на суб'єктивний склад сторін по справі.

Як вбачається з частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Частиною 2 статті 63 Господарського кодексу України визначено, що підприємством з іноземними інвестиціями є підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у відповідності до інформації Агенства з розвитку інфраструктури фондового ринку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, розташованої на сайті http://smida.gov.ua, у 2010 р., тобто на час укладання Договору від 18.10.2010 р. № 720-224 в статутному фонді позивача 34, 8174% загальної кількості акцій належали іноземному інвестору, а саме компанії "ENERGEES INVESTMENTS LIMITED", 172997, Кіпр.

Таким чином, позивач у відповідності до положень Господарського кодексу України підпадає під критерії підприємства з іноземними інвестиціями, а отже положення розділу 10 Договору від 18.10.2010 р. № 720-224 про арбітражне застереження не підпадає під обмеження, встановлене ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Крім того колегія суддів звертає увагу на положення ч. 4 ст. 1 ЗУ "Про міжнародний комерційний арбітраж" в яких зазначено, що ЗУ "Про міжнародний комерційний арбітраж" не зачіпає дії будь-якого іншого закону України, в силу якого певні спори можуть бути передані до арбітражу згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі.

Додатково, ч. 2 ст. 1 Регламенту передбачає, що МКАС без прив'язки до суб'єктивного складу, приймає на розгляд також спори, які підпадають під його юрисдикцію в силу міжнародних договорів.

Отже, вирішуючи питання щодо можливості розгляду того чи іншого спору (питання про компетенцію), арбітражна установа (третейський суд) піддає оцінці обставини спору в кожному окремому випадку в цілому, в зв'язку з чим відповідні доводи позивача ні в якому разі не можуть свідчити про недійсність самої арбітражної угоди.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Отже виходячи з норм чинного законодавства та враховуючи встановлені обставини у справі, вимоги позивача, викладені у позовній заяві щодо визнання недійсним арбітражного застереження, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.) та частини 1 статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно з пунктом 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/163 від 12.03.2009 р. "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" наявність арбітражної угоди унеможливлює вирішення спору у господарському суді, оскільки сторони домовилися про вирішення спору іншим органом. З'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому, за наявності арбітражної угоди, суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу.

Отже, якщо клопотання про припинення провадження по справі було зроблено стороною до подання суду своєї першої заяви щодо суті спору, то таке провадження підлягає припиненню.

Як вбачається з матеріалів справи, публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот", до початку розгляду справи по суті було подано клопотання про припинення провадження у справі з посилання на арбітражне застереження викладене у розділі 10 договору № 720-224 від 18.10.2010 року. (08.09.2014 р. вх. № 06-37/40975/14).

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.

Існування норм, що регулюють припинення провадження у справі, викликано необхідністю вилучати з процесу судочинства справи, порушені за позовами, що подані на підставі помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду, або внаслідок розпорядчих дій сторін. При виявленні встановлених законодавством обставин відсутня необхідність розгляду справи по суті та винесення рішення. Припинення провадження у справі відбувається у випадках, коли неможливий судовий захист особи у господарському суді.

Так, відповідно до частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припинення провадження у спорі за своєю суттю направлене на уникнення ситуацій щодо дублювання спорів та за своєю функціональністю має на меті розвантаження судів від зловживань учасниками процесу своїми процесуальними правами щодо оскарження ідентичних правовідносин тим самим породжуючи додатковий обсяг , а також додатково виконує функцію протекції для запобігання ситуацій вирішення правового спору шляхом прийняття відповідних судових актів відмінних між собою за кінцевим результатом.

У відповідності до роз'яснень викладених у інформаційному листі ВГСУ від 12.03.2009 р. N 01-08/163 апеляційна інстанція на підставі пункту 3 статті 103 ГПК за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

За змістом частини першої статті 99 названого Кодексу відповідні повноваження апеляційної інстанції безпосередньо випливають з повноважень суду першої інстанції стосовно припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК) і залишення позову без розгляду (стаття 81 цього Кодексу).

До того ж саме зазначені статті 80 і 81 ГПК містять вичерпний перелік підстав для відповідно припинення провадження у справі та для залишення позову без розгляду, і в разі вчинення господарським судом зазначених процесуальних дій посилання на конкретний пункт тієї чи іншої з цих норм є обов'язковим для суду будь-якої інстанції.

Отже, наведене положення пункту 3 статті 103 ГПК кореспондується з приписами статей 80 і 81 цього Кодексу, і в разі припинення апеляційною інстанцією провадження у справі або залишення нею позову без розгляду (повністю або частково) вона має посилатися на відповідний припис як пункту 3 статті 103, так і статті 80 або 81 ГПК.

З урахуванням викладених обставин та положень статті 99 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої в апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, судова дійшла висновку про необхідність припинення провадження по справі в частині стягнення заборгованості на підставі частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 101, п. 3 ч.1 ст.103, п. 3, ч. 1 ст.104, ч. 1 ст. 80, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Херсонський суднобудівний завод» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 15.10.2014 у справі № 910/16202/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення яким у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним положень розділу 10 Договору № 720-224 від 18.10.2010 відмовити.

В решті позовних вимог провадження припинити.

4. Матеріали справи № 910/16202/14 повернути до господарського суду м. Києва

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко