Ухвала суду № 42645514, 03.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2015 р. м. Київ К/800/36751/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року у справі за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до акціонерного товариства закритого типу «Гідромонтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача. Просив стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році у розмірі 6894 грн. 45 коп. та пеню за порушення термінів сплати вказаних санкцій у розмірі 14 грн. 49 коп.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 5 травня 2014 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2011 року скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 5 травня 2014 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно звіту відповідача за формою 10-ПІ за 2013 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2013 році становила 9 осіб, кількість створених місць для інвалідів - 1. Фактично протягом 2013 року у відповідача не працювали штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

До 23 вересня 2013 року відповідач не подавав до центру зайнятості звітів за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо наявності вільних робочих місць для інвалідів за 2013 рік.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у 2013 році не вжив усіх передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів, оскільки не надавав центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів до 23 вересня 2013 року.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вини відповідача у непрацевлаштуванні інвалідів у 2013 році немає.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі.

Ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 4 ст. 20 вказаного Закону підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Ч. 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 9 липня 2013 року, 19 листопада 2013 року та 28 січня 2014 року (справи № № 21-200а13, 21-397а13, 21-476а13 відповідно).

За таких обставин, коли відповідач у 2013 році не вжив усіх залежних від нього заходів, направлених на недопущення господарського правопорушення, оскільки до 23 вересня 2013 року не подавав звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 226 КАС суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка ухвалена відповідно до закону, то колегія суддів на підставі ст. 226 КАС України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі постанову суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2014 року скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 5 травня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк