Ухвала суду № 42640736, 06.02.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/4099/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/45/15

Єдиний унікальний № 320/4099/14-к Головуючий в 1-й інстанції - Кучеренко В.В.

Категорія - ст. 187 ч. 2 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Фомін В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Фоміна В.А.,

суддів Гріпаса Ю.О., Мульченка В.В.,

при секретарі Воронько С.Г.,

за участю прокурора Стоматової В.П.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2014 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Шамхор Республіки Азербайджан, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 раніше судимого:

- 12.04.2000 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. ст. 140 ч. 2, 140 ч. 3, 141 ч. 2 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 14.07.2001 року за відбуттям строку покарання;

- 26.03.2002 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. ст. 186 ч. 2, 185 ч. 3, 263 ч. 2, 187 ч. 2 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 14.05.2007 року за відбуттям строку покарання;

- 09.10.2007 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. 198 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним строком 2 роки;

- 24.06.2008 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. ст. 185 ч. 3, 187 ч. 2 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі. Звільнений 13.05.2013 року за відбуттям строку покарання;

- 30.01.2014 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним строком 2 роки, вироком Апеляційного суду Запорізької області від 14.04.2014 року призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі;

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України і призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 187 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів, призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням, призначеним за вироком Апеляційного суду Запорізької області від 14.04.2014 року, остаточно призначено покарання із урахуванням ст. 72 КК України у виді 7 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 14 березня 2014 року з 16 години 30 хвилин. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ухвалено залишити до 08.11.2014 року або до набрання вироком законної сили.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_3 витрати на проведення дактилоскопічної експертизи у кримінальному провадженні № 12013080140006023 у сумі 393 грн. 12 коп.

Вирішена доля речових доказів.

Відповідно до вироку, 07 березня 2014 року, приблизно о 18 годині 00 хвилин, знаходячись в приміщенні спальні квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3, будучи особою раніше судимою за вчинення розбійного нападу, судимість за який не погашена та не знята у встановленому законом порядку, маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, напав на потерпілу ОСОБА_4, під час чого штовхнув ОСОБА_4 на підлогу і наніс їй декілька ударів долонями рук по обличчю, чим заподіяв тілесні ушкодження, а саме: садни шкіри, синці обличчя, травматичний набряк, синець і крововиливи верхньої губи, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Відразу після чого погрожуючи застосуванням насильства,небезпечного для життя чи здоров'я, демонструючи перед обличчям ОСОБА_4 ніж, висловив вимогу про передачу йому матеріальних цінностей, що було сприйнято потерпілою як реальна загроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я. На вищевказану вимогу ОСОБА_3, потерпіла ОСОБА_4 повідомила, що не має грошових коштів, на що ОСОБА_3, продовжуючи свої злочинні дії, став шукати у приміщені квартири матеріальні цінності, під час чого заволодів майном ОСОБА_4 на загальну суму 7 000 гривень, після чого з місця події втік.

Крім цього, 09 березня 2014 року в період часу приблизно о 12 годині 00 хвилин, знаходячись на Центральному ринку, розташованому по вул. Свердлова у м. Мелітополі, ОСОБА_3, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно із корисних мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, з правої кишені куртки, надітої на потерпілому ОСОБА_5, таємно викрав належне йому майно, чим заподіяв останньому матеріальну шкоду на загальну суму 400 гривень.

10 березня 2014 року приблизно о 11 годині 30 хвилин, знаходячись на автостанції, розташованої біля Центрального ринка по вул. Свердлова у м. Мелітополі, обвинувачений ОСОБА_3, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно із корисних мотивів, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, з правої кишені спортивних брюк, надітих на потерпілому ОСОБА_6, таємно викрав належне йому майно, чим заподіяв останньому матеріальну шкоду на загальну суму 450 гривень.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 посилається на незаконність вироку суду першої інстанції в частині засудження його за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, через недоведеність його вини у вчиненні вказаного злочину та необґрунтованість пред'явленого обвинувачення.

При цьому зазначає, що суд не надав уваги тому, що: він під час досудового розслідування був змушений обмовити себе, визнавши вину у вчиненні вказаного злочину під психологічним тиском працівників міліції; неправдивості показань потерпілої ОСОБА_4, зокрема і у її заяві щодо вчинення стосовно неї злочину, які спростовуються висновками судово-медичної експертизи, якими ознаки удушення у останньої не виявлено; висновкам експертизи та показанням експерта ОСОБА_7 щодо наявності у потерпілої психічного захворювання, через яке вона визнана недієздатною. Між тим безпідставно взяв до уваги доводи сторони обвинувачення, що на момент надання потерпілою показань відносно останньої не була проведена судово-медична експертиза, а тому вона не була хворою, оскільки не надав оцінку тому, що характер її захворювання свідчить проте, що вона не могла захворіти на вказану хворобу за короткий проміжок часу. Також необґрунтовано взяв до уваги неправдиві показання опікуна потерпілої ОСОБА_4 - ОСОБА_8, який стверджував, що у потерпілої хвороба носить фізіологічний та неврологічний характер, оскільки це суперечить висновкам судово-медичної експертизи та його ж заяві поданої в порядку цивільного судочинства щодо визнання ОСОБА_4 недієздатною та встановлення над нею опіки через наявність у останньої психічної хвороби. Крім того, необґрунтовано в якості доказу його вини у вчиненні злочину послався на його показання, наданні під час досудового розслідування, оскільки ці показання відповідно до вимог закону не можуть бути доказами в суді.

Тому вважає, що за відсутності доказів його вини у вчиненні вказаного злочину, сторона обвинувачення безпідставно не відмовилась від підтримання обвинувачення, а суд незаконно визнав його винним у його вчиненні, фактично обґрунтувавши обвинувальний вирок лише показаннями потерпілої ОСОБА_4, яка є недієздатною, чим порушив вимоги кримінального процесуального закону, внаслідок чого просить скасувати вирок суду першої інстанції, та визнати його невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; обвинуваченого, який відмовився виступити у судових дебатах, а після повторного порушення порядку у залі судового засідання, у відповідності до ч.1 ст.330 КПК України, був видалений з зали засідання на весь час судового розгляду; в судових дебатах: захисника, який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого; прокурора, який вважав, що вирок необхідно залишити без змін; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_3, задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, при обставинах вказаних у вироку суду першої інстанції, підтверджується показаннями самого обвинуваченого в судовому засіданні, де він повністю визнавав себе винним у їх вчиненні, а тому, враховуючи позицію обвинуваченого та відсутність заперечень з боку інших учасників судового провадження, місцевий суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин провадження, які ніким не заперечувалися, у тому числі і обвинуваченим.

Ці висновки ґрунтуються на обставинах подій, які ніким не оспорюються, а тому дані обставини перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.

Судом першої інстанції дії ОСОБА_3 за ч.2 ст. 185 КК України кваліфіковані правильно.

По обставинам кримінального провадження за ст. 187 ч. 2 КК України судом проведено повне дослідження обставин події та наданих доказів в обґрунтування вини обвинуваченого ОСОБА_3

Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні умисного кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, за обставин, викладених у вироку суду, відповідає фактичним обставинам провадження, підтверджується сукупністю досліджених при судовому розгляді доказів, які згодом суд поклав в основу вироку, є законним та обґрунтованим.

Не дивлячись на невизнання своєї вини по епізоду нападу на потерпілу, суд дослідив показання потерпілої ОСОБА_4, яка будучи допитаною у відповідності до вимог ст. 225 КПК України у судовому засіданні слідчим суддею показала, що 07 березня 2014 року, після поданої об'яви у засоби масової інформації, до неї прийшов ОСОБА_3 Коли він прийшов, вона вирішила показати йому ліжко, яке виставила на продаж. Випив чаю, а потім став здавлювати їй шию, бити, давити на очі. Крім того, приніс з собою ніж яким їй погрожував. Потім він взяв ноутбук, мобільний телефон та зняв з неї сережки.

Ці обставини, підтверджував і ОСОБА_3 в ході допиту потерпілої ОСОБА_4 в судовому засіданні під час досудового розслідування де повністю визнавав свою провину у вчинені вказаного кримінального правопорушення.

Зазначені покази узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, а саме: з показаннями представника потерпілої ОСОБА_8, який був допитаний у судовому засіданні, та показав, що потерпіла по справі - ОСОБА_4 є його рідною матір'ю. Вона має фізіологічне захворювання судин, має розсіяний склероз, однак психічний стан її здоров'я задовільний. У день, коли стався напад на неї, йому зателефонувала дружина, повідомила, що у квартирі міліція, та пояснила, що сталося. Коли він побачив мати, у неї на обличчі були садна та крововиливи. Крім того, пояснив що з квартири був викрадений ноутбук, мобільний телефон та інші цінності; з висновком медичного експерта № 128 від 07.03.2014 року, відповідно до якого у ОСОБА_4 маються тілесні ушкодження: садна шкіри; синці обличчя; травматичний набряк, синець та крововилив верхньої губи; з висновком експерта № 206 від 29.04.2014 року, відповідно до якого сліди папілярних узорів розмірами 13x25мм, 13x17мм та 15x19мм, вилучені в ході ОМП 07.04.2014 року за фактом розбійного нападу на ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 залишені, відповідно вказівним, середнім та безіменним пальцями правої руки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; з протоколом огляду місця події від 07.03.2014 року, відповідно до якого виявлено змив на марлевий тампон з чашки на столі в кухні квартири АДРЕСА_1, та мікрочастинки зх. проймів дверей № 2, 5, які упаковані в поліетиленовий пакет; крім того були виявлені 4 сліди папілярних узорів в кімнаті № 5, 4 сліди папілярних узорів на поверхні шафи у цій же кімнаті, та 2 сліди папілярних узорів на поверхні тумби у кімнаті № 3; з протоколом пред'явлення особи для впізнання від 14.03.2014 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_4 серед пред'явлених для впізнання осіб вказала на ОСОБА_3

Суд належним чином дослідив ці та інші докази у провадженні з точки зору їх належності та допустимості, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку. Зазначені докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх достовірності, виключають сумніви у причетності ОСОБА_3 до умисного скоєння інкримінованого йому кримінального правопорушення, а тому правильно обґрунтував ними його обвинувачення.

Твердження обвинуваченого щодо того, що показання потерпілої ОСОБА_4 не можна брати до уваги, оскільки вона психічно хвора особа та позбавлена судом дієздатності, є неспроможними, оскільки судом першої інстанції вказані обставини були ретельно перевірені і встановлено, що на час нападу та проведення досудового розслідування вона в повному обсязі усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними.

Крім того, під час судового засідання була допитана експерт ОСОБА_7, яка показала, що нею у складі ще двох експертів проводилась експертиза відносно ОСОБА_4 по цивільній справі, згідно до якої захворювання, яке має ОСОБА_4, є неврологічним, а не психічним.

Доводи, обвинуваченого про те, що суд не надав уваги тому, що він під час досудового розслідування був змушений обмовити себе, визнавши вину у вчиненні вказаного злочину під психологічним тиском працівників міліції необґрунтовані, оскільки ніякі його покази органам досудового розслідування, судом у якості доказів не приймалися, а приймалися його покази які давалися під час допиту потерпілої ОСОБА_4, у відповідності до вимог ст. 225 КПК України у судовому засіданні слідчим суддею, під час якого обвинувачений про такі обставини не заявляв, свої покази висловлював вільно, і до того ж у присутності свого захисника.

Посилання обвинуваченого щодо неправдивості показань потерпілої ОСОБА_4, зокрема і у її заяві про вчинення стосовно неї злочину, які спростовуються висновками судово-медичної експертизи, якими ознаки удушення у останньої не виявлено є також неспроможними, оскільки про факт сдавлювання шиї простирадлом вказувала потерпіла, сам обвинувачений це не заперечував, а відсутність тілесних ушкоджень шиї, при наявності інших тілесних ушкоджень від дій ОСОБА_3, про які повідомляла потерпіла, не може свідчити про відсутність таких дій, або неправдивості її показань.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3, дані ним під час судового провадження, судом першої інстанції, були розцінені як його бажання уникнути кримінальної відповідальності та покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Порушень ст. ст. 349, 370 КПК України щодо обґрунтованості і вмотивованості винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення у вироку суду, колегія суддів не вбачає.

Дії ОСОБА_3 за ч.2 ст.187 КК України, правильно кваліфіковані судом, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд врахував суспільну небезпеку скоєного діяння, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного, який за місцем проживання характеризується задовільно, вину у скоєному кримінальному правопорушенні за ст. 185 ч. 2 КК України визнав повністю та щиросердно розкаявся, повністю відшкодував спричинену ним майнову шкоду, потерпіла ОСОБА_4 претензій матеріального та морального характеру до нього не має, що визнано судом обставинами які пом'якшують його покарання, однак він неодноразово судимий за корисливі кримінальні правопорушення (злочини), крім того вчинив кримінальне правопорушення - тяжкий злочин із застосуванням насилля, небезпечного для життя та здоров'я, відносно жінки, і тому призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням ч.1,ч.4 ст. 70 КК України, та додатковим покаранням у вигляді конфіскації усього належного йому майна.

Таке покарання, на думку колегії суддів, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових злочинів.

З урахуванням викладеного, і оскільки, згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, інших підстав для скасування вироку і призначення нового розгляду у суді першої інстанції, скасування вироку повністю чи частково та ухвалення нового вироку, або скасування вироку повністю чи частково та закриття кримінального провадження, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 вересня 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення. На вказану ухвалу Апеляційного суду Запорізької області учасниками судового провадження може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, в той самий строк, - з моменту отримання копії судового рішення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

Фомін В.А. Мульченко В.В. Гріпас Ю.О.