Рішення № 42623656, 04.02.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 686/13416/14-ц

Провадження № 22-ц/792/260/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,

суддів Власенка О.В., Талалай О.І.,

при секретарі Шевчук Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року,

встановила:

У червні 2014 року Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова (далі - університет) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання.

Університет значив, що 3 липня 2008 року сторони уклали договір про навчання № к186л, за умовами якого відповідачка зобов'язалася своєчасно вносити плату за отримані освітні послуги. ОСОБА_1 не виконала своє зобов'язання та не внесла плату на навчання, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 6974 грн. 68 коп.

За таких обставин університет просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 6974 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування витрат вартості навчання.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь університету кошти в розмірі 6918 грн. 12 коп. і 243 грн. 60 коп. судового збору.

Суд виходив з того, що ОСОБА_1 не внесла на рахунок університету плату за навчання ОСОБА_2 і прострочила виконання грошового зобов'язання, тому з неї на користь позивача підлягає стягнення 5750 грн. вартості освітніх послуг, 609 грн. 50 коп. індексації за прострочення виконання грошового зобов'язання та 558 грн. 62 коп. 3% річних від простроченої суми.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представник університету та відповідачка ОСОБА_1, які в установленому порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися. Від сторін до апеляційного суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін, і не застосував закон (ст.ст. 261, 266 ЦК України), який підлягав застосуванню.

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням судом норм матеріального права оспорюване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Згідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України має бути змінений розподіл судових витрат.

Встановлено, що 3 липня 2008 року університет і ОСОБА_1 уклали договір про навчання № к186л, за умовами якого університет узяв на себе зобов'язання за рахунок коштів останньої здійснити навчання ОСОБА_2 за денною формою, освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст, за спеціальністю лікувальна справа на медичному факультеті з 1 вересня 2008 року по 1 липня 2014 року. В свою чергу, ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити університету за отриману освітню послугу 69000 грн., при цьому відповідачка мала вносити плату на розрахунковий рахунок навчального закладу готівкою щосеместру (до 1 серпня та до 1 лютого) в розмірі 5750 грн.

Наказом від 1 серпня 2008 року № 279 ОСОБА_2 зараховано на І курс університету.

Протягом 2008-2009 років ОСОБА_2 повністю виконав навчальну програму з дисциплін і склав передбачені навчальним планом заліки та екзамени за І і ІІ семестри, внаслідок чого його було переведено на 2 курс університету. В подальшому він двічі проходив курс навчання за програмою ІІІ і ІV семестрів.

Наказом від 7 вересня 2011 року № 250 ОСОБА_2 відраховано з числа студентів як такого, що не виконав навчальну програму за ІІІ і ІV семестри (2010-2011 навчальний рік).

ОСОБА_1 не сплатила до 1 лютого 2011 року плату за навчання ОСОБА_2 у ІV семестрі в розмірі 5750 грн.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Частиною 1 статті 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч. 1 ст. 65 Закону України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ «Про вищу освіту», чинному на час виникнення спірних відносин, вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності.

В силу ч 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідачка не внесла на рахунок університету плату за навчання ОСОБА_2 у ІV семестрі, внаслідок чого вона прострочила виконання грошового зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду.

Разом із тим, задовольняючи частково позов університету, суд припустився помилки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Аналіз указаних норм свідчить про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (періодичними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня коли відбулось це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється по кожному простроченому платежу, а несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) і 29 жовтня 2014 року (справа № 6-169цс14), які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно з умовами договору про навчання від 3 липня 2008 року № к186л відповідачка зобов'язалася вносити плату за отриману освітню послугу на рахунок університету періодичними платежами (до 1 серпня та до 1 лютого).

ОСОБА_1 мала сплатити університету кошти за навчання ОСОБА_2 у ІV семестрі до 1 лютого 2011 року, тому в силу приписів ст. 253 ЦК України перебіг позовної давності почався 2 лютого 2011 року та закінчився 2 лютого 2014 року.

Університет пред'явив позов до ОСОБА_1 25 червня 2014 року, тобто після спливу позовної давності, та не звертався до суду із заявою про поновлення строку на захист порушеного права. Позивач не вказував на причини пропуску позовної давності і суд першої інстанції не вирішував питання про поновлення цього строку.

В свою чергу, 15 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування позовної давності (а.с. 30).

Висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності почався з дня відрахування ОСОБА_2 з навчального закладу (7 вересня 2011 року), внаслідок чого університетом не пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права, не відповідає нормам чинного законодавства.

Суми індексації та проценти, що сплачуються відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності. У зв'язку зі спливом позовної давності до вимоги університету про стягнення вартості освітніх послуг вважається, що позовна давність спливла і до цих додаткових вимог.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позов університету є безпідставним і не підлягає задоволенню.

В силу ст. 88 ЦПК України судові витрати не можуть бути відшкодовані університету.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення 6974 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування витрат вартості навчання відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О. І. Ярмолюк

_________________

Головуючий у першій інстанції - Бондарчук Л.А.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 24