Постанова № 42612893, 15.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2015 року 11:29 № 826/17459/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - Ніколайчук Н.М.,

представника третьої особи - Мацкевича Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Поди Світлани Петрівни за участю третьої особи - ПАТ «Фінанс Банк» про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Поди Світлани Петрівни за участю третьої особи - ПАТ «Фінанс Банк» про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії, мотивуючи позовні вимоги тим, що існуюча заборона на майно ОСОБА_4, накладена на підставі договору іпотеки між ТОВ «РКК» та ПАТ «Фінанс Банк» порушує право власності позивача на майно - виробничий корпус (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У позовній заяві позивач (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просить суд визнати дії і бездіяльність протиправними та зобов'язати реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно: виробничий корпус, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4; визнати дії і бездіяльність протиправними та зобов'язати реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві зняти заборону на відчуження нерухомого майна: виробничий корпус, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідачів заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що скасування обтяження права власності на нерухоме майно, що виникло на підставі договору іпотеки, можливо лише в разі визнання такого договору недійсним, розірвання або повного його виконання.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів, суд дійшов висновків про наступне.

Як зазначає позивач, він є власником нежитлового будинку літ. «А», загальною площею 3863,5 кв.м. по АДРЕСА_1, однак в державному реєстрі обтяжень міститься заборона на нерухоме майно на виробничий корпус (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована у зв'язку з укладенням договору іпотеки №5153.

Позивач, вважаючи, що існування заборони на відчуження майна, належного йому на праві власності, порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду за їх захистом з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Як зазначає позивач та встановлено в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 26.02.2013 року, невідомі особи підробили акт проведення прилюдних торгів нерухомого майна від 26.12.2011 року, на підставі якого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) від 13.03.2012 року на ім'я ОСОБА_8 на майно, що складається з: виробничого корпусу (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за №990.

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 08.05.2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, останній купив, а ОСОБА_8 продав виробничий комплекс (літ. А) - загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Наявними в матеріалах справи судовими рішеннями, встановлено, що в подальшому ОСОБА_10 уклав з ТОВ «РКК» правочин, відповідно до якого право власності на вказане майно перейшло до ТОВ «РКК».

З ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2013 року вбачається, що ОСОБА_10 був прийнятий в учасники товариства та передав до його статутного фонду майно - виробничий комплекс (літ. А) - загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На підставі поданих документів про передачу ОСОБА_10 майна в статутний фонд ТОВ «РКК» державним реєстратором було видане товариству свідоцтво про право власності на майно. В подальшому товариство було перереєстроване, відбулась зміна засновників і ОСОБА_10 вийшов з товариства.

31.05.2013 року між ПАТ «Фінанс Банк» та фізичною особою ОСОБА_11 укладено кредитний договір №1305-Ф, згідно умов якого ОСОБА_11 отримано кредит в сумі 6500000,00 грн. із встановленого відсотками за кредитом у розмірі 26 % річних на строк до 20.05.2016 року.

Водночас, 31.05.2013 року між ПАТ «Фінанс Банк» та ТОВ «РКК» укладено договір іпотеки, яким забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_11 на підставі кредитного договору №1305-Ф від 31.05.2013 року зі всіма змінами та можливими доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені сторонами в майбутньому, без будь-яких обмежень на суму 6500000, 00 грн. та з відсотковою ставкою 26 % річних, з обумовленим строком повернення боргу до 20.05.2016 року включно.

Відповідно до п.1.2 договору іпотеки у забезпечення виконання зобов'язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку виробничий комплекс (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3863,5 кв.м., який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.04.2013 року, індексний номер 2599820, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.

У зв'язку із посвідченням даного договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 накладена заборона відчуження зазначеного у договорі майна, а саме: виробничого комплексу (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ТОВ «РКК» до припинення цього договору іпотеки.

Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15.05.2013 року, визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 30.03.2012 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, яке посвідчує, що ОСОБА_8 належить на праві власності майно, що складається з виробничого корпусу (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за №990.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2013 року, витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю «РКК» на користь ОСОБА_4 майно, що складається з виробничого корпусу (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач як на підставу для скасування державної реєстрації права власності на майно посилається на п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якого рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. №1952-IV визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна та регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV).

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 19 Закону №1952-IV державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2 Глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, заборона відчуження майна накладається, зокрема, при посвідченні договору застави (іпотеки) житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, майнових прав на нерухоме майно, а також транспортного засобу, що підлягає державній реєстрації, або при посвідченні договору про внесення змін щодо предмета застави (іпотеки), якщо це передбачено договором.

Питання зняття заборони відчуження майна врегульовано п. 5 Глави 15 Порядку №296/5.

Так, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки.

Водночас позивач просить зобов'язати реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві зняти заборону на відчуження нерухомого майна: виробничий корпус, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в той час як дану заборону накладено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12

Доказів звернення позивача до нотаріуса з відповідними заявами про зняття заборони відчуження майна позивачем не надано.

Крім того, не надано доказів існування обставин, за наявності яких нотаріус знімає заборону, зокрема, припинення договору іпотеки.

В той же час, матеріалами справи, зокрема, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22.07.2014 року, підтверджується, що договір іпотеки є дійсним.

Помилковим є посилання позивача на положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оскільки задоволенню не підлягають позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, однак договір іпотеки за своєю правовою суттю не є договором щодо відчуження нерухомого майна, а іпотека є дійсною навіть при переході права власності від іпотекодавця до іншої особи.

Додатково суд також звертає увагу, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.08.2013 року про витребування від товариства з обмеженою відповідальністю «РКК» на користь ОСОБА_4 майно, що складається з виробничого корпусу (літера А), загальною площею 3863,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Наведене свідчить про обрання позивачем невірного способу захисту своїх порушених прав в частині позовних вимог щодо зобов'язання реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві зняти заборону на відчуження нерухомого майна: виробничий корпус, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4.

Стаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За таких обставин, враховуючи, що судом встановлено невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно оскарження позивачем дій та бездіяльності реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та зобов'язання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно: виробничий корпус, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача 02.12.2014 року звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою та доданими до неї документами щодо державної реєстрації прав та їх обмежень (щодо обтяження речового права).

За наслідками розгляду даних документів державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №17645676 від 02.12.2014 року з підстав відсутності у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868.

Відповідно до п. 74 Порядку №868 для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком.

Згідно п. 75 Порядку №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначений законодавством документ, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договір, укладений у порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат; 6) закон, яким встановлено заборону на користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Частинами 1, 2 ст. 22 Закону №1952-IV у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом п'яти робочих днів після отримання письмового повідомлення виконав вимоги державного реєстратора, загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

З картки прийому заяви №17631466 вбачається, що представником позивача до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не надано документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно та не надано оригінал довіреності на підтвердження повноважень особи, що подала заяву, а відтак суд не вбачає порушення державним реєстратором при прийнятті оскаржуваного рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №17645676 від 02.12.2014 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на наведене у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог стосовно визнання протиправними дій та рішення державного реєстратора, оскільки вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, суд, зважаючи на заявочний принцип здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, не може підміняти собою орган державної реєстрації - реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 9 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Враховуючи наведене, зобов'язання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві провести державну реєстрацію припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, підстави для присудження на користь позивача здійснених судових витрат, з урахуванням вимог ст. 94 КАС України, відсутні.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 20.01.2015 року.

Суддя Є.В. Аблов