Ухвала суду № 42612834, 04.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 876/10480/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галмод» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У квітні 2013 року позивач ТзОВ «Галмод» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС (на даний час ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000792210/7503 від 03.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 262505,01 грн., в тому числі 181128,26 грн. за основним платежем і 81376,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС № 0000792210/7503 від 03.04.2013 р..

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята із неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0000792210/7503 від 03.04.2013 р. винесено відповідачем на підставі висновків позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «Олерон» за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р., СПД-ФО ОСОБА_2 за період з 01.10.2010 р. по 31.10.2010 р., ПП «Аеромакс-Сервіс» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р.. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки, що відображені в Акті перевірки № 740/22-10/22344384 від 21.03.2013 р., про порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого товариством занижено податок на додану вартість на суму 36749,51 грн. за жовтень 2010 року, на суму 29374,75 грн. за січень 2011 року, на суму 68441,50 грн. за лютий 2011 року та на суму 46562,50 грн. за березень 2011 року. Вказує апелянт, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ по операціях купівлі-продажу товарів з ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс». На думку апелянта такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 11.07.2013 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 14.03.2013 року по 14.03.2013 року відповідачем ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача ТзОВ «Галмод» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «Олерон» за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р., СГД-ФО ОСОБА_2 за період з 01.10.2010 р. по 31.10.2010 р., ПП «Аеромакс-Сервіс» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р.. За наслідками перевірки складено Акт № 740/22-10/22344384 від 21.03.2013 р..

У висновках акту перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги : п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит по безтоварним операціям всього на суму 181128,26 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 181128,26 грн., в тому числі за жовтень 2010 р. на 36749,51 грн., за січень 2011 р. на 29374,75 грн., за лютий 2011 р. на 68441,50 грн., за березень 2011 р. на 46562,50 грн. (а.с. 6-23 Т.1).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 21.03.2013 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000792210/7503 від 03.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 262505,01 грн., в тому числі 181128,26 грн. за основним платежем і 81376,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 24 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер господарських взаємовідносин між позивачем і ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс» та щодо обґрунтованості позовних вимог, з врахуванням наступного.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім цього, пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 21.03.2013 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по безтоварним операціям з ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс» щодо придбання автозапчастин та інших автотоварів. На думку податкового органу такі господарські відносини не мали реального характеру і фактично не відбувались, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими операціями і об'єктивність інформації в первинних документах за цими операціями підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто позивач ТзОВ «Галмод» і ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс» на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Суд першої інстанції вірно врахував, що здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ «Олерон» підтверджується : - договором № 315 від 03.01.2011 року між ТзОВ «Олерон» (як продавцем) та ТзОВ «Галмод» (як покупцем) згідно якого продавець зобов'язується поставляти покупцю товари, в тому числі, але не виключно, запасні частини для автомобілів, авто хімію, мастила, супутні товари для автотранспорту; - видатковими накладними за січень-березень 2011 р.; - рахунками-фактурами за січень-березень 2011 р.; - податковими накладними за січень-березень 2011 р. (а.с. 95-98, 44-94 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій з ПП «Аеромакс-Сервіс» підтверджується : - видатковими накладними за жовтень 2010 р.; - податковими накладними за жовтень 2010 р. (а.с. 99-108 Т.1).

Здійснення позивачем господарських операцій з СПД-ФО ОСОБА_2 підтверджується: - видатковими накладними за жовтень 2010 р.; рахунками-фактурами за жовтень 2010 р.; - податковими накладними за жовтень 2010 р. (а.с. 109-115 Т.1).

Суд апеляційної інстанції також враховує, що подальше використання у господарській діяльності позивачем ТзОВ «Галмод» придбаних товарів (запасних частин для автомобілів, авто хімії, мастил, супутніх товарів для автотранспорту) підтверджується належними первинними документами, які додатково надані позивачем в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів у ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нереальний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на акти перевірок ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс» за червень і вересень 2012 року, складені іншими податковими органами (а.с. 116, 135, 123 Т.1), як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки зазначені акти не відображають стану господарських взаємовідносин між позивачем і вказаними контрагентами у жовтні 2010 року, січні-березні 2011 року, а у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування досліджуваних господарських відносин являються належні наявні у справі первинні документи.

Щодо покликань відповідача про нікчемність розглядуваних правочинів, укладених між позивачем та ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані правочини між позивачем та ТзОВ «Олерон», СПД-ФО ОСОБА_2, ПП «Аеромакс-Сервіс» на момент укладення відповідали усім вимогам необхідним для їх чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони правочинів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін правочинів, які були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 11.07.2013 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галмод» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 06.02.2015 року.