Ухвала суду № 42612665, 05.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року

справа № 804/1632/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 804/1632/14 за позовом публічного акціонерного товариства «Дизельний завод» до спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дизельний завод» (далі – ПАТ «Дизельний завод») 23 січня 2014 року звернулось до суду з позовом до спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, згідно якого, просить визнати противоправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення – рішення №0000652205 від 10.01.2014 року яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 214500,00 грн. та визначено штраф у розмірі 107250,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №75/32.4-35/1/00190957 від 30.07.2013 року (далі – акт перевірки), на підставі якого його було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб, які зроблено в акті перевірки, про порушення позивачем п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, та завищення податкового кредиту у травні 2012 року за рахунок включення до податкового кредиту податкової накладної, яка не зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валового та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №75/32.4-35/1/00190957 від 30.07.2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

-пп.14.1.27, пп.14.1.36, пп.14.1.95, пп.14.1.206 п. 14.1 ст. 14, пп.135.5.4 п. 135.5 ст.135, п. 137.10 ст 137, п 138.2 ст. 138, абз. в) пп. 138.10.4, пп.138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, пп.153.2.1, пп. 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 9220795,00 грн., у тому числі: IV квартал 2011 року на суму 3240166 грн., І квартал 2012 року на суму 1378519,00 грн., ІІ квартал 2012 року на суму 766097 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 2073787,00 грн., IV квартал 2012 року на суму 1762226,00 грн.;

-п.14.1.36 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено бюджетне відшкодування на загальну суму 1 121 066 грн., а саме: листопад 2011 року на суму ПДВ 267412,00 грн., червень 2012 року на суму ПДВ 853654,00 грн., занижено податок на додану вартість всього у суму ПДВ 4458205,00 грн., у тому числі за грудень 2011 року на суму ПДВ 1958461,00 грн., січень 2012 року на суму ПДВ 291253,00 грн.,лютий 2012 року на суму ПДВ 987,00 грн., березень 2012 року на загальну суму ПДВ 1634108,00 грн.,квітень 2012 року на суму ПДВ 549353,00 грн.;

- пп.14.1.223 п.14.1 ст. 14, п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.3 п. 242.1 ст.242, пп.246.1.2 п.246.1 ст.246 Податкового кодексу України, не враховано та не сплачено екологічного податку за період з 01.10.2011року по 31.12.2012 року в сумі 2127,05 грн., в тому числі: IV квартал 2011 року на суму 562,50 грн., ІІ квартал 2012 року на суму 616,83 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 947,72 грн.;

-п.2.6 ст.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №673 від 15.12.2004 року, а саме: не своєчасно оприбутковані грошові кошти у касі автостоянки на суму 1290,00 грн., та п.9, 10 ст. 3Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: незабезпечення зберігання в книзі обліку розрахункових операцій щоденного фіксувального звіту (z) №1294 за 30.11.2011 року, № 1419 за 13.07.2012 року., та незабезпечення зберігання контрольної стрічки за період з 13.07.2012 року по 16.07.2012 року (а.с.9-28).

Бюджетне відшкодування з податку на додану вартість визначене відповідачем у зв’язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за травень 2012 року ПДВ в сумі 214500 грн. за податковою накладною № 16 за березень 2012 року виписаною ТОВ «Спецвагон Транслізінг» (а.с.47).

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що оскільки зазначену податкову накладну включену до додатку 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» податкової декларації з ПДВ за травень 2012 року з датою виписки - березень 2012 року, то звітним періодом в якому вона повинна була бути включена на думку податкової інспекції є березень 2012 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000062730 від 08.08.2013 року, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку додану вартість у розмірі 1121066,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 560533,50 грн. (а.с. 8).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення скасовано в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 906566,00 і штрафних санкцій на суму 453283,00 грн., в іншій частині залишено без змін (а.с.29-46) та відповідачем прийнято податкове-повідомлення рішення №0000652205 від 10.01.2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 214500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 107250,00 грн. (а.с.7).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що 19.06.2012р. позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2012р. разом з додатком 8 “Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)” в якій позивачем було включено до податкового кредиту податкову накладну № 16 від 06.03.2012р. на суму ПДВ 214500,00 грн. виписану контрагентом позивача - ТОВ “Спецвагон Транслізинг”, яка не була вказаним контрагентом зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних та яка була отримана позивачем лише 30.05.2012р. (а.с.47-51).

Вказана вище податкова декларація разом з додатком 8 та реєстром виданих та отриманих податкових накладних була прийнята податковою інспекцією про що видано було квитанцію № 2 від 19.06.2012р.(а.с.51).

Отже враховуючи положення вказаних правових норм та вірно встановлені обставини справи щодо наявності підстав для включення сум податку до складу податкового кредиту передбачених п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, отримання позивачем податкової накладної 30.05.2012 р. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на віднесення суму податку на додану вартість до податкового кредиту у разі, якщо він її не вніс у звітному періоді протягом 365 календарних днів з моменту складання податкової накладної, тому, виходячи з наведеного позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суму 214500,00 грн. за податковою накладною №16 від 06.03.2012р. у травні 2012р. у межах 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної за податковою декларацією з ПДВ, поданою 19.06.2012р. разом з додатком 8 “Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)”.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 804/1632/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 06 лютого 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко