Ухвала суду № 42609180, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2015 р. м. Київ К/800/64189/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судових засідань: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року

по справі № 821/3282/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 липня 2014 року №№ 000044441702 і 0004451702, рішення про застосування штрафних санкцій від 28 липня 2014 року № 00004461702 та вимогу від 28 липня 2014 року № Ф-00004471702.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року у даній справі позов задоволено та скасовано спірні рішення контролюючого органу з огляду на їх протиправність.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року скасовано постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено перевірку позивача за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, наслідком чого стало заниження податку на доходи фізичних осіб на 122717,46 гривень; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, наслідком чого стало заниження ПДВ на 148220,52 гривень та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наслідком чого стало заниження зазначеного внеску на 45813,08 гривень.

Зміст порушень полягав у проведенні безтоварних господарських операцій із ПП «Таврійські нафтові регіони», ТОВ «АНТ Логістік», ПФ «Астер», ТОВ «Агро Союз Миколаїв» з придбання палива та запчастин. На думку податкового органу, господарські відносини із зазначеними контрагентами позивач лише відображав у звітності без їх реального здійснення.

У результаті відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2014 року № 0004451702 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у 185275,65 гривень (основний платіж - 148220,52 гривень, штрафні санкції - 37055,13 гривень), № 000044441702 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму у 153396,82 гривень (основний платіж - 122717,46 гривень, штрафні санкції - 30679,36 гривень), рішення від 28 липня 2014 року № 00004461702 про застосування 2654,28 гривень штрафних санкцій (п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування») та вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску від 28 липня 2014 року № Ф-00004471702 на загальну суму у 45813,08 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що у позивача відсутні належні та допустимі докази використання у власній господарській діяльності палива, придбаного у ПП «Таврійські нафтові регіони», ТОВ «АНТ Логістік», ПФ «Астер» та ТОВ «Агро Союз Миколаїв».

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Положеннями п.177.1 ст.177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно з п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статі та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, рахунки-фактури, сертифікати відповідності та паспорти якості, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Наявність у позивача транспортних засобів та водіїв для здійснення перевезення, які зазначені у товарно-транспортних накладних, підтверджено як актом перевірки, так і свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та трудовими договорами, які зареєстровані у Херсонському міському центрі зайнятості.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Також, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року по справі № 821/3282/14.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 29.01.2015 р.