Ухвала суду № 42608036, 02.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1469/15 Справа № 190/2188/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Завізіон Т. В. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 54

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

02 лютого 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненкової Л.А.,

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» за участю третьої особи: первинної профспілкової організації державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» Східної об'єднаної організації профспілки Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що він перебував з відповідачем у трудових відносинах, працюючі на посаді директора ГМЗ ДП СхідГЗК з 29 березня 2011 року.

01 листопада 2013 року в приміщенні приймальної управління ДП СхідГЗК начальник юридичного відділу ознайомила його із копією наказу № 7006/к, яким його переміщено в управління та змінено робоче місце, мотивуючи необхідністю усунення порушень, виявлених в ході ревізії фінансово-господарської діяльності ДП СхідГЗК та його структурних підрозділах за період з 01 січня 2011 року по 30 квітня 2013 року, та вжиття заходів щодо їх негайного усунення.

04 листопада 2013 року начальник юридичного відділу ознайомила його із чотирма наказами за №№ 7080/к,7981/к,7082/к,7086/к від 04 листопада 2013 року, кожним із яких йому оголошено догану та знято надбавку до заробітної плати. Постановою від 19 листопада 2013 року №28-1 первинна профспілкова організація ДП СхідГЗК не дала згоду на його звільнення. Постановою від 26 листопада 2013 року первинний профспілковий орган повторно відмовив адміністрації ДП СхідГЗК у дачі згоди на його звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Однак, 28 листопада 2013 року в.о. генерального директора ДП СхідГЗК видав наказ №1944о/с про його звільнення з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, у зв»язку із застосуванням раніше до нього заходів дисциплінарного стягнення.

Зазначав, що наказом №7006/к від 30 жовтня 2013 року відповідач не перемістив, а фактично безпідставно відсторонив його від виконання посадових обов»язків та не допустив його до їх виконання фактично до часу його звільнення, всупереч вимогам ч. 1 ст.ст. 32, 36 КЗпП України, посилаючись на порушенням процедури звільнення, а саме положень: ч. 1 ст. 43 КЗпП України, яка забороняє роботодавцю розривати трудовий договір з працівником, в тому числі, на підставі п.п. 2-5, 7 ст.40 КЗпП України, без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, на те, що наказ про звільнення не містить чіткої вказівки, які саме попередні дисциплінарні стягнення, що були накладенні на нього роботодавцем та що передували його звільненню, були враховані останнім, як система порушень ним трудового договору та правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, його провини у перевитраті ресурсів на ГМЗ у період з 2011 року по 30 квітня 2013 року не має, оскільки навпаки за вказаний період мається сумарна економія у розмірі 10 929 400 грн., а тому він не заподіяв підприємству збитків на суму 22 139 605, 33 грн., а також посилаючись на пропущення відповідачем строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності у розумінні ст.148 КЗпП України.

З урахуванням вказаного, просив скасувати накази про переміщення та звільнення з роботи, поновити його на попередній посаді з 29 листопада 2013 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136 473, 48 грн.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково (т. 3, а.с.170-175).

Визнано незаконними накази №7006/к від 30 жовтня 2013 та № 1944 о/с від 28 листопада 2013 року. Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора гідрометалургійного заводу ДП Східний ГЗК з 29 листопада 2013 року. Стягнуто з ДП Східний ГЗК на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 140 556,02 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ДП СхіднийГЗК звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту безпідставного його відсторонення від виконання посадових обов»язків директора ГМЗ, що є грубим порушенням вимог ст. 46 КЗпП України та подальшого його звільнення без додержання порядку, встановленого ст. 43 КЗпП України, а тому накази мають бути визнані незаконними, а позивач поновлений на посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, які вирішено згідно з законом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 1985 року ОСОБА_2перебував у трудових відносинах з ДП СхідГЗК та з 28 березня 2011 року займав посаду директора гідрометалургійного заводу ДП СхідГЗК. Наказом підприємства №7006/к від 30 жовтня 2013 року було предписано перемістити ОСОБА_2 в управління ДП СхідГЗК у перший день роботи після виходу його із лікарняного в межах його спеціальності та кваліфікації без змін умови праці та було визначено його робочим місцем кабінет №325 в управлінні ДП СхідГЗК. 01 листопада 2013 року ОСОБА_2 вийшов на роботу після лікарняного, але не був допущений до робочого місця.

04 листопада 2013 року відповідач звернувся до первинної профспілкової організації ДП СхідГЗК із поданням про його звільнення. Постановами від 19 листопада 2013 року № 28-1 та від 26 листопада 2013 року № 29-2 первинний профспілковий орган відмовив адміністрації ДП СхідГЗК у дачі згоди на звільнення на ОСОБА_2 підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

28 листопада 2013 року в.о. генерального директора ДП СхідГЗК видав наказ №1944о/с про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов»язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників підприємства, у зв»язку із застосуванням раніше заходів дисциплінарного стягнення.

Суд першої інстанції, визнаючи незаконним наказ №7006/к від 30 жовтня 2013 виходив з того, правильно врахував що під вищезазначеним переміщенням роботодавець фактично безпідставно відсторонив ОСОБА_2 від виконання ним його посадових обов»язків директора ГМЗ, змінюючи при цьому істотні умови праці з перекладенням посадових обов'язків на іншу особу та ознайомлюючи з копією вищезазначеного наказу, що призвело до грубого порушення положень ст.ст.32,33,46 КЗпП України.

Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам та положенням Кодексу законів про працю України, яким врегульовано спірні правовідносини.

Згідно ст.ст. 21, 139 КЗпП України трудовим договором, укладеним між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, на працівника покладаються обов'язки виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням працівника внутрішньому трудовому розпорядкові, працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитись до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано стягнення у вигляді догани (ст. 147 КЗпП України).

Стаття 149 цього Кодексу зобов'язує власника або уповноваженого ним органу до застосування дисциплінарного стягнення зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Отже, зміст вищезазначених норм закону зобов'язує адміністрацію при вирішенні питань щодо дисциплінарної відповідальності працівника довести до відома особу про встановлені факти порушень з її сторони, зажадати від неї пояснення та при застосуванні дисциплінарного стягнення в наказі зазначити за які конкретно порушення застосовано стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, за неодноразове допущення директором ГМЗ ОСОБА_2 дисциплінарних проступків, за які останнього було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, на підставі ст.ст. 139, 147-149 КЗпП України, позивача було звільнено з роботи.

Однак, при застосуванні дисциплінарного стягнення до позивача встановлений законом порядок застосування дисциплінарних стягнень не був дотриманий, оскільки оголошуючи наказами за №№ 7080/к,7981/к,7082/к,7086/к від 04 листопада 2013 року догани та зняття надбавки до заробітної плати, не має на меті довести до відома особі про встановлені факти порушень з її сторони та роботодавцем не надано можливості позивачу надати письмові пояснення.

Оскільки, в трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника і на відповідачі лежить тягар доводити провину працівника, тому обов'язок доказування наявності умов для покладення відповідальності на працівника покладається на власника або уповноважений ним орган (ст.138 КЗпП України ).

Разом з тим, судом першої інстанції вірно зауважено, що звільнення позивача з роботи відбулося всупереч вимогам ст. 43 КЗпП України, адже наказом №1944 о/с від 28 листопада 2013 року ОСОБА_2 звільнено з роботи незважаючи на незгоду профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП СхідГЗК.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з працівником у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За змістом ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України у № 9 від 06 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (ст. 47 КЗпП України).

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених ст..ст.43, 43-1 КЗпП України. Відмова профспілкового органу у згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що профспілковий комітет своїм рішенням не надав згоди роботодавцю на звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України із займаної ним посади та обґрунтував своє рішення.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність такого обґрунтування є безпідставними, оскільки питання правомірності обґрунтування лежить поза межами компетенції суду. Наведеною вище нормою закону власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди профспілкового комітету лише у разі, якщо в рішенні цього виборного органу немає обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору, а не за обставин неправильного його обґрунтування.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд не наділений правом надавати юридичну оцінку згоді профспілкового органу на звільнення чи відмови у ньому.

Крім того, згідно з положеннями ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» закон зобов'язує профспілковий орган мотивувати відмову в наданні дозволу на звільнення працівника.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» - відхилити.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

Л.А. Черненкова