Ухвала суду № 42602366, 03.02.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/203/2015(м)

264/5014/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Доповідач Попова С. А.

Категорія 32

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Кочегарової Л.М.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця», третя особа - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд, ФССНВВПЗ), про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної травмуванням на виробництві, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, уточнивши редакцію позовної заяви в подальшому (а.с. 38-40), посилалась на наступні обставини. 17.09.2012р., працюючи у вагонному депо Маріуполь ДП «Донецька залізниця» провідником пасажирського вагону № 15 потягу № 77/78 сполученням Маріуполь-Москва, позивачка отримала травму голови, внаслідок падіння полки у купе вагону. 30.01.2013р. вона була переведена на посаду провідника по охороні вагонів із меншою заробітною платою. За рішенням суду від 02.12.2013р. нещасний випадок, який трапився із нею, визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом. За висновком МСЕК від 28.05.2014р. їй встановлено 3 групу інвалідності і 30% стійкої втрати професійної працездатності з 23.05.2014р. по 01.06.2015р. Просила на підставі ст.ст. 1195, 1197 ЦК України у якості відшкодування матеріальної шкоди стягнути з роботодавця 44068,64грн., що є втраченим заробітком за період з лютого 2013 року (в якому зменшилась її заробітна плата) до травня 2015 року, що розрахований шляхом множення 1571,88грн., що становить 30% від середнього заробітку до травми в розмірі 5246,28грн., на 28 місяців у вказаному періоді; також просила стягнути у відшкодування матеріальної шкоди 1753,10грн., витрачених нею для придбання ліків. Крім того, просила у відшкодування моральної шкоди, вмотивованої фізичними стражданнями від ушкодження здоров'я, тривалим лікуванням, душевними хвилюваннями, в тому числі і через довготривале невизнання відповідачем виробничого характеру її травми, стягнути 80тис.грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 15000грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання з розподілом судових витрат.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасувати і задовольнити ці вимоги зі стягнення втраченого заробітку у відшкодування матеріальної шкоди, а також змінити рішення в частині моральної шкоди, стягнувши повний обсяг заявлених вимог по цій позиції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представників ДП «Донецька залізниця» - Конишева А.Г. і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі - Гузенка Р.О., розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленої про дату і час розгляду справи позивачки ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 17 вересня 2012 року ОСОБА_1 під час роботи у вагонному депо Маріуполя «Донецька залізниця» на посаді провідника пасажирського вагону № 15 потягу № 77/78, слідуючого сполученням Маріуполь - Москва, в купе провідників отримала травму голови (струс головного мозку) через падіння спальної верхньої полки.

Нещасний випадок, який трапився з позивачкою, за рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02.12.2013р., залишеним без змін за ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10.01.2014р., визнано таким, що пов'язаний із виробництвом, з визнанням недійсним акту повторного розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 16.11.2012р.; зобов'язано відповідача скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок, який пов'язаний з виробництвом.

22.01.2014р. підприємством складено акт по формі Н-1 про нещасний випадок, який трапився із позивачкою, пов'язаний з виробництвом.

Міжрайонною МСЕК міста Маріуполя згідно довідок серії 10 ААА № 234104 і серії 10 ААВ № 515163 від 28.05.2014р. ОСОБА_1 встановлено 30% стійкої втрати професійної працездатності з 23.05.2014р. по 01.06.2015р. і 3 група інвалідності з 23.05.2014р. по 28.05.2015р. (а.с. 19, 20).

Позивачка є застрахованою особою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, що підтверджено свідоцтвом № НОМЕР_1 від 02.11.2012р. (а.с. 51). І з моменту встановлення МСЕК ступеню стійкої втрати професійної працездатності позивачка отримує страхові виплати від ФССНВВПЗ.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 14.01.2013р. з позивачкою припинено відносини за попереднім контрактом № 106 від 01.07.2011р. і вона переведена на посаду провідника по охороні вагонів в парку відстою вагонів (а.с. 52, 53); звільнена у зв'язку з виходом на пенсію 09.09.2014р. (а.с. 54-55).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди за рахунок відповідача ДП «Донецька залізниця», суд першої інстанції виходив з відсутності до того правових підстав, оскільки матеріальна шкода при виробничому травмуванні має бути відшкодована не підприємством, а виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі у відповідності із спеціальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV (з подальшими змінами в редакції на момент виникнення спірних відносин), що з моменту встановлення позивачці стійкої втрати професійної працездатності з травня 2014 року фактично виплачує належні страхові виплати, відшкодовуючи частину втраченого заробітку у зв'язку з виробничою травмою. При цьому суд врахував, що за період, заявлений у змісті позову, що передував травню 2014 року (з лютого 2013р. по 27.05.2014р.) позивачкою не надано доказів щодо втрати нею певного ступеню професійної працездатності, тому за цей час відсутні підстави для стягнення втраченого заробітку за ст. 1195 ЦК України.

Суд відмовив в задоволенні вимог про відшкодування витрачених коштів на ліки в сумі 1753,10грн., оскільки не надано доказів, що ці ліки рекомендовані відповідними фахівцями і необхідність їх придбання перебуває у прямому зв'язку із отриманою виробничою травмою.

Частково відшкодовуючи моральну шкоду, суд виходив з принципів розумності та справедливості, врахував глибину моральних та фізичних страждань позивачки, їх тривалість, тяжкість травми, ступінь втрати нею професійної працездатності і настання інвалідності, неможливість жити повноцінним активним життям, потребу в медичному лікуванні, застосовані додаткові зусилля для організації життя і побуту.

Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, якою вмотивовано позов, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В сенсі поняття, закріпленого у ст. 14. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" правовідносини у справі виникають з нещасного випадку, що трапився із позивачкою у процесі виконання нею трудових обов'язків в купе відпочинку провідників вагону № 15 потягу Маріуполь-Москва внаслідок впливу на неї небезпечного виробничого фактора, через що заподіяно шкоду здоров'ю,

Такі відносини є відмінними від правового інституту спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки в розумінні загальних положень у ст. 1187 ЦК України, чим помилково вмотивовано позов ОСОБА_1, і що встановлено у попередньому судовому рішенні між тими самими сторонами від 02.12.2013р. щодо оспорювання акту про нещасний випадок за формою Н-5 невиробничого характеру, де було визначено, з огляду на характеристику робочого місця, що травмування позивачки складовою частиною вагону (полицею) пов'язано з виконанням нею трудових обов'язків.

Судом вірно визначено характер виниклих правовідносин і зведено висновок, що позовні вимоги щодо компенсації втрати частини заробітної плати у якості відшкодування матеріальної шкоди, перебувають в площині страхових відносин, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві, врегульованих спеціальним Законом № 1105-XIV. В даній частині рішення суду узгоджується із роз'ясненнями, що містяться в абз. 3 п. 1, п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.1992р., згідно з якими: відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку; у разі настання страхового випадку Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, страхові виплати, що передбачено ст.ст. 21, 28, 30 Закону N 1105-XIV.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка, з дня встановлення їй медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності, є отримувачем визначених цим законом страхових виплат, що не заперечувалось сторонами.

Доводи апеляційної скарги позивачки про зобов'язання відшкодувати їй матеріальну шкоду за рахунок залізниці, як власника джерела підвищеної небезпеки згідно із ст. 1187 ЦК України, не є обгрунтованими, із урахуванням чинного судового рішення від 02.12.2013р., де встановлено травмування позивачки конструктивним елементом (полицею) залізничного потягу під час виконання нею трудових обов'язків.

Не є спроможними вимоги позивачки, побудовані на положеннях ч. 3 ст. 1195 ЦК України, про відшкодування матеріальної шкоди незалежно від отримуваних нею страхових виплат з компенсації частини заробітку за рахунок Фонду.

За змістом положень ст. 1197 ЦК України, якою вмотивовано позов, і відповідних роз'яснень у п. 12 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 розмір втраченого фізичною особою внаслідок ушкодження здоров'я заробітку (доходу, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням двох факторів: середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я та ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

При втраті заробітку внаслідок ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, (як в даному випадку із ОСОБА_1.) його відшкодування має провадитися Фондом у вигляді щомісячних страхових виплат.

А оскільки до 28.05.2014р. позивачці у встановленому законом порядку не встановлювався певний відсоток загальної або професійної працездатності (в спірний період), то відсутні підстави для визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок ушкодження здоров'я, в порядку ст. 1197 ЦК України за рахунок підприємства.

За змістом ст. 31 Закону N 1105-XIV і за роз'ясненнями у п. 17 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 6: за потерпілим, якого за висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово переведено за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, у тому числі й через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний сплачувати потерпілому страхову виплату в розмірі його середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону N 1105-XIV.

Як вбачається з матеріалів справи, висновком ЛКК вузлової лікарні станції Маріуполь Донецької залізниці від 09.01.2013р. позивачці рекомендована робота провідника в парку відстою вагонів, не пов'язана з рухом поїздів (а.с. 18, 64-66, ).

У січні 2013р. ОСОБА_1 за власним бажанням написала про переведення її на посаду провідника пасажирських вагонів в парку відстою вагонів, на підставі якої дію попереднього контракту із нею № 106 від 01.07.2011р. припинено з 14.01.2013р. за ініціативою позивачки (а.с. 52). Позивачкою не оспорено припинення цього попереднього контракту № 106. Тому немає підстав вважати, що відбулось тимчасове переведення позивачки на легшу роботу саме за ініціативою роботодавця, внаслідок чого у останнього виник би обов'язок по зберіганню середньомісячного заробітку за весь час виконання працівником легшої роботи, визначений висновком ЛКК.

Тож, посилання позивачки в апеляційній скарзі про змушене її переведення на менш оплачувану роботу за станом здоров'я не знайшло свого підтвердження ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Крім того, як з'ясовано, ОСОБА_1 не зверталась до Фонду за страховою виплатою в розмірі її середньомісячного заробітку за період роботи провідником вагонів в парку відстою вагонів.

Отже, з огляду на отримання позивачкою від Фонду передбачених законом страхових виплат у вигляді одноразової допомоги і щомісячних страхових виплат, що пропорційно ступеню втрати професійної працездатності компенсують їй втрачений заробіток, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування позиваці втраченого заробітку з лютого 2013 року по момент звернення до суду позивачки у червні 2014 року.

До того ж, відсутні підстави і для стягнення з колишнього роботодавця на користь позивачки і втрачений заробіток за подальший період - з моменту звернення до суду із даним позовом до травня 2015 року, тобто на майбутній період, зважаючи на відсутність факту порушення суб'єктивних прав позивачки в майбутньому.

Колегія суддів також схвалює висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації понесених позивачкою витрат на придбання ліків, оплату медичних послуг з досліджень в сумі 1753,10грн. (а.с. 41-43).

В ході судового розгляду справи не здобуто даних про наявність висновку ЛКК або МСЕК про потребування цих придбаних медикаментів, а представлені позивачкою виписки медичної картки, витяги з амбулаторної картки, виписні епікризи (а.с. 73-79) такими висновками, як підставою для виплати, не є.

Крім того, за наявності підтвердження висновком МСЕК потреби в цьому виді додаткової допомоги, що перебуває у прямому зв'язку із отриманою виробничою травмою, ці витрати мають виплачуватись Фондом. А позивачка, як з'ясовано, за здійсненням цих виплат в порядку ст. 21 і розділу V Закону N 1105-XIV до Фонду не зверталась.

Гарантія захисту немайнового права працівника втілена у положеннях ст. 237-1 КЗпПУ, що регламентують обов'язок роботодавця відшкодувати моральну шкоду, в тому числі спричинену пошкодженням здоров'я, чого прагне травмована на виробництві позивачка.

Вирішуючи позовні вимоги в частині компенсації моральної шкоди, суд вірно керувався цими нормами закону, взявши до уваги розкриття поняття немайнової шкоди і порядку її відшкодування згідно із ст. 23 ЦК України, загальні положення щодо відповідальності роботодавця у ст. 173 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27.1.2004р., роз'яснення у постанові Пленуму Верховного Суд України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95р. (з подальшими змінами).

Частково відшкодовуючи позивачці немайнові втрати, якими вмотивовано позов, суд виходив з принципів розумності та справедливості та врахував глибину моральних та фізичних страждань позивачки, тяжкість травми і її тривалі негативні наслідки для здоров'я та потребу в подальшому лікуванні, ступінь втрати нею професійної працездатності і настання інвалідності, неможливість у зв'язку з цим жити повноцінним активним життям. Крім того, суд зважив і на змушене у зв'язку із отриманою травмою, застосування позивачкою додаткових зусиль для організації свого життя і побуту, до чого віднесено і відшукування ОСОБА_1 відновлення порушення її права в судовому порядку у спорі із роботодавцем про встановлення факту виробничого травмування. Враховуючи викладене, колегія суддів віднаходить адекватною спричиненій позивачці шкоди визначену судом до стягнення по цій позиції суму відшкодування в розмірі 15тис.грн., підстав для зміни якої не вбачається.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність матеріально-правових підстав для відшкодування позивачці матеріальної шкоди, і відновлення порушеного немайнового права, пов'язаного із виробничим ушкодженням здоров'я, шляхом відшкодування моральної шкоди в частковому розмірі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачкою і її представником не представлено до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді