Ухвала суду № 42602302, 14.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/43/2015(м)

265/3123/14-ц

Головуючий у І інстанції Костромітіна О.О.

Категорія 51 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Ткаченко Т.Б.,

Мальцевої Є.Є.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів на неповнолітню дитину,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2014 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, посилаючись на те, що з квітня 2011 року проживала спільно з відповідачем без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 року народила від відповідача сина - ОСОБА_4. У зв'язку з тим, що вона не перебувала з відповідачем у шлюбі, та не просила відповідача подати спільну заяву батьків через припинення з ним відносин, запис про батька дитину було зроблено за її вказівкою відповідно до ст. 135 СК України. Відповідно до висновку експерта № 1016 від 22 квітня 2014 року після молекулярно-генетичного аналізу крові ОСОБА_2, ОСОБА_3 та дитини ОСОБА_4 було встановлено, що достовірність батьківства відповідача ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4, народженого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року становить 99,99%. Зазначала, що з моменту народження дитини та по теперішній час відповідач матеріальну допомогу на утримання їх сина не надає. Просила визнати, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, також просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі ? частки від всіх видів його доходу (заробітку) щомісячно до повноліття дитини, але не менше встановленого законом мінімуму; внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_4 та в графі «батько» включити відповідача, як батька ОСОБА_4, а в графі «прізвище» ОСОБА_4 змінити на ОСОБА_4.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини заробітку із всіх видів заробітку та доходів, починаючи з 13 травня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_6, які просили скаргу задовольнити, пояснення позивачки ОСОБА_3, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що батьком сина позивачки є відповідач, оскільки даний факт підтверджується висновком експерта, який на сьогодні є найбільш ефективним доказом, що підтверджує наявність батьківства відповідача щодо дитини в сенсі ч. 2 ст. 28 СК України, та який не може бути спростований свідками, які не є фахівцями в галузі імунології.

З таким висновком суду не можна не погодитись.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 08 січня 2013 року серія НОМЕР_1, виданого Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області матір'ю ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, записана позивачка ОСОБА_3, а батьком - ОСОБА_4 (а.с.3).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч. 1 ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Суду не надано доказів, які б спростовували твердження позивачки ОСОБА_3 про те, що на момент зачаття дитини вона не перебувала у шлюбі або від батька була заява про батьківство дитини. Отже, у суду відсутні підстави сумніватися в тому, що запис про батька дитини був зроблений за вказівкою позивачки.

Частина 1 статті 128 СК України передбачає, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Частина 2 цієї статі встановлює, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Як зазначено у роз'ясненнях п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі Постанова), справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128 цього Кодексу, на підставі будь-яких фактичних доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до п. 8 Постанови питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду насамперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачкою надані висновки судової імунологічної експертизи № 1016, яка була проведена Донецьким обласним бюро судово-медичної експертизи відділення судово-медичної імунології на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2013 року в іншій справі, згідно з якими вірогідність батьківства ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4, народженої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, складає 99,99%, що за даними K.Hummel, відповідає формулюванню «батьківство практично доведено» (а.с. 53-57).

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач посилався на те, що суд безпідставно прийняв основу рішення висновки експертизи проведеної в іншій цивільній справі.

Між тим, апеляційний суд вважає, що ці доводи є безпідставними, оскільки зазначена експертиза проведена у цивільній справі між тими самими сторонами і з тими самими позовними вимогами щодо встановлення батьківства до ОСОБА_2

Також не можна погодитися і з доводами апеляційної скарги щодо порушення порядку проведення судової імунологічної експертизи, оскільки його проведено експертом імунологічного відділення Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи Коваленко О.П та науковим консультантом відділу молекулярно-генетичних досліджень Центральної науково-дослідної лабораторії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України доктором медичних наук, старшого наукового співробітника, професором Зябліцевим С.В., що відповідає положенням ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» відповідно до якої для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Також, відповідно до а. 4 п. 1.5 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 254/790, без додаткового узгодження з особою, що призначила експертизу, до участі в проведенні судово-медичних експертиз як експерти можуть бути залучені професори та викладачі кафедр судової медицини, фахівці закладів охорони здоров'я та інших відомств.

Відповідач ОСОБА_2, під час судового засідання в суді першої інстанції підтвердив, що зразки крові для проведення судової експертизи були відібрані у нього, дитини та у позивачки одночасно, про що вони розписалися у відповідному журналі і про що не заперечував у судовому засіданні апеляційного суду.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 в своїх письмових запереченнях проти позову підтвердив наявність інтимних стосунків із позивачкою (а.с. 30-31).

Будь-яких фактичних доказів, що засвідчують походження дитини від іншої особи, які б спростовували вищевказаний висновок судової імунологічної експертизи або доводили б протилежні факти, суду відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що висновок судової імунологічної експертизи не може бути покладений в основу доказування є безпідставними, оскільки експертиза проведена у відповідності до вимог ч. 5 ст. 143 ЦПК України, Закону України «Про судову експертизу», Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 252/788 та Інструкції про проведення судово-медичної експертизи.

Отже у суду, відсутні будь-які підстави для неприйняття вказаного висновку у якості належного доказу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що батьком ОСОБА_4, народженого позивачкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є відповідач ОСОБА_2

З інших підстав рішення суду не оскаржується.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивачки ґрунтуються на законі.

У рішенні наведені відповідні мотиви, з яких він його ухвалив. Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді