Рішення № 42594865, 03.02.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3982/14-ц Провадження № 22-ц/773/235/15 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В. Категорія: 57 Доповідач: Веремчук Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Веремчук Л. М.

суддів -Антонюк К. І., Лівандовської-Кочури Т. В.,

при секретарі Черняк О.В.

з участю: представника позивача Плєханова О.М.,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року в задоволені даного позову відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 понесених і документально підтверджених судових витрат - по оплаті правової допомоги адвоката в сумі 4200 гривень.

Не погоджуючись із даним рішенням суду позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат по справі скасуванню з ухвалення в цій частині нового рішення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позову, місцевий суд виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивачем не доведено безпідставність набутих коштів, а саме відсутність ознаки добровільності ПАТ КБ "Приватбанк" при проведенні відповідачу вказаних виплат, наявність рахункової помилки з ПАТ КБ "Приватбанк" при нарахуванні цих коштів, а також недобросовісність з боку відповідача як набувача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як він ґрунтується на обставинах справи, доказах, які надані сторонами, та відповідає нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що відповідач ОСОБА_4 з 11 січня 1996 року по 04 жовтня 2011 року працював на посаді начальника юридичного відділу. 04 жовтня 2011 року відповідач був звільнений з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2012 року стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_4 1 346,82 гривень невиплаченої заробітної плати, 960,31 гривень невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, 75 370,68 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку, 178,48 гривень комісійних платежів, 4 000 гривень завданої моральної шкоди, 7 000 гривень судових витрат, а всього 88 856,29 гривень.

При розгляді даної справи також досліджувався факт нарахування та отримання компенсації ОСОБА_4 за 21 день невикористаної відпустки в розмірі 5117,70 гривень в березні 2011 року.

Зазначеним вище рішенням встановлено, що в березні 2011 року банком не здійснювалася виплата ОСОБА_4 компенсації за невикористану відпустку і суму в розмірі 5117,70 грн. не враховано при визначенні належної до виплати суми компенсації за 71 день невикористаної відпустки.

Мотивуючи позовну заяву та апеляційну скаргу банк зазначив, що оскільки нарахована та виплачена сума в розмірі 5117,70 грн.(за відрахуванням податків складає 4193,44 грн.) згідно рішення апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2012 року не вважається компенсацією за дні невикористаної випуски то дана сума підлягає поверненню як помилково сплачена.

Дані твердження позивача ПАТ КБ "Приватбанк" не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки згідно п.1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

З матеріалів справи вбачається, що при нараховані та виплаті 5117,70 грн.(за відрахуванням податків складає 4193,44 грн.) банком не було допущено рахункової помилки, а виплата стала наслідком якоїсь іншої помилки платника (помилки у документах тощо). Дана виплата здійснена позивачем добровільно і її можна вважати як грошову суму, надану фізичній особі як засіб до існування. Твердження апелянта щодо дана сума отримана в насідок недобросовісності з боку набувача, не знайшло свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки факт отримання певної суми грошей та не повернення їх не може свідчити про недобросовісність набувача.

Щодо заперечень позивача ПАТ КБ "Приватбанк" в частині стягнення з нього судових витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката в сумі 4200грн., то колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду щодо стягнення вказаної суми.

Ухвалюючи рішення про стягнення з позивача на користь відповідача 4200 грн. судових витрат місцевий суд вказав, що такі витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката і що вони підтверджуються документально.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Із журналів судового засідання суду першої інстанції (а.с. 81-85, 85-87), технічного запису судового процесу вбачається, що підприємець ОСОБА_5 був допущений до справи як представник ОСОБА_4, представляв інтереси відповідача за нотаріально посвідченою довіреністю (а.с. 55), як представник, а не особа яка надає йому правову допомогу.

Крім того, в матеріалах справи всупереч ст. 60 ЦПК України відсутні документи про те, що підприємець ОСОБА_5 якому відповідач ОСОБА_4 відповідно до квитанції сплатив 4200 грн. за надання правової допомоги є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання такої допомоги. (Дані документи не подані стороною і у апеляційний суд).

Таким чином, у частині присудження з позивача на користь відповідача понесених ним витрат на правову допомогу суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині і відповідно до 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині з постановленням нового.

З цих же підстав колегія суддів відмовляє відповідачеві ОСОБА_4 у стягненні на його користь 3000 грн. за надання правової допомоги згідно квитанції №4 від 03 лютого 2015 року.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2014 року в частині стягнення судових витрат скасувати і постановити нове.

Відмовити ОСОБА_4 у стягненні судових витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: