Ухвала суду № 42590737, 13.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року м. Київ К/800/7678/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Єгорової І. В. Комиш О. І., Глущенко Н. П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 рокуу справі№ 826/11447/13-аза позовомПриватного підприємства «Хімтон»доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2013 року у справі № 826/11447/13-а в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року апеляційну скаргу ПП «Хімтон» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2013 року у справі № 826/11447/13-а скасовано та постановлено нову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.07.2013 року № 0005582230 та № 0005572206.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки ПП «Хімтон» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Маршал Транс», ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Голден - Вей» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року складено акт від 01.07.2013 року за № 159/22.3/30223111, яким зафіксовано порушення п. 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, які призвели до заниження податку на додану вартість на загальну суму 794 190,00 грн.; п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 833 878,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.07.2013 року: № 0005582230, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 1 191 285,00 грн. (794 190,00 грн. - основний платіж, 397 095,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0005572206, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 277 154,00 грн. (184 769,00 грн. - основний платіж, 923 85,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що операції між позивачем та ТОВ «Голден Вей», ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Маршал-Транс» не мали реального характеру.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки формування позивачем валових витрат та податкового кредиту здійснене платником у відповідності до вимог законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Голден Вей», ТОВ «В.Л.В.», ТОВ «Маршал-Транс», підтверджується наявними у справі доказами: копіями договорів, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, актами звірки, довіреностями до видаткових накладних.

Оформлені сторонами договорів первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагента позивача підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальності постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

В силу положень п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України суди повинні були вказати з посиланням на відповідні норми матеріального права, якими доказами має підтверджуватись фактичне виконання таких операцій та вказати причини відхилення поданих платником доказів.

Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції не вказано причин відхилення наданих підприємством документи на підтвердження реальності виконання операцій.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірними контрагентами викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 826/11447/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак