Ухвала суду № 42583687, 02.02.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8006/14-ц

Провадження № 22-ц/779/337/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Горблянського Я.Д., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника апелянта - ОСОБА_2, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Рокетської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу - ОСОБА_7, орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання іпотечного договору недійсним, з апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року представник позивача звернувся з даним позовом та просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним іпотечний договір №FU0GI0000006626 від 27 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №252.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що на виконання кредитного договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, який є батьком позивача, її матір ОСОБА_6 уклала договір іпотеки, за яким передала в іпотеку належне їй на право власності майно - домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку загальною площею 47 кв.м, житловою площею 29,1 кв.м та земельну ділянку за цією адресою, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Представник позивача вважає, що договір було укладено всупереч вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» та ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» без відповідного дозволу Органу опіки та піклування, оскільки на час передачі майна в іпотеку ОСОБА_4 не виповнилось 18 років, вона проживала в будинку, а передання житлового будинку та земельної ділянки в іпотеку може в подальшому унеможливити користування майном.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, просять його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Представник у скарзі зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення ухвалено при недоведеності обставин, що мають значення для справи через порушення норм матеріального і процесуального права.

Положення ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають безпритульні діти. Встановлено, що ОСОБА_4 мала право на користування будинком до укладення спірного договору іпотеки і втратила його після укладення, чим підтверджено позовні вимоги. Представник позивача зазначає, що немає значення, чи винна у порушенні прав дитини тільки одна сторона спірного договору іпотеки - її батько, визначальним є те, що такий факт встановлено. Висновки суду, що ПАТ КБ «Приватбанк» та приватний нотаріус не знали про порушення прав позивача, позивач була знята з реєстрації на час укладення договору іпотеки, не спростовуть підставності позовних вимог.

Оскільки договір був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користуватися предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, відповідно до ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки слід визнати недійсним, внаслідок чого іпотека підлягає припиненню.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, представника Банку, яка вимоги скарги не визнала, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору іпотеки позивач ОСОБА_4 не мала права власності та права користування предметом іпотеки. На час укладення договору ПАТ КБ «ПриватБанк» не могло бути відомо, що право на користування майном, яке передається в іпотеку може мати неповнолітня дитина, оскільки такі дані позичальником та іпотекодавцем були приховані з метою отримання кредиту. Батьки позивача при посвідченні договору іпотеки гарантували, що права на користування будинком інших осіб не порушено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 27 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено договір про іпотечний кредит та на забезпечення виконання зобов'язань за договором між Банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, згідно якого вона передала в іпотеку належне їй на право власності майно - домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку загальною площею 47 кв.м, житловою площею 29,1 кв.м та земельну ділянку за цією адресою, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На момент укладення спірного договору будинок, який є предметом іпотеки, був місцем проживання ОСОБА_6, 1968 року народження, ОСОБА_5, 1967 року народження, ОСОБА_8, 1940 року народження , про що свідчить довідка ЖЕО №6 від 24 березня 2008 року про склад сім'ї та осіб, що проживають по АДРЕСА_1.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

В силу статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» права та інтереси дітей під час вчинення будь яких правочинів щодо жилих приміщень гарантуються і їх зменшення або обмеження є неприпустимим.

За змістом ч. 6 ст. 203 ЦК України відчуження майна на підставі правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, тому за правилами статті 215 ЦК України такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відтак, батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування розпоряджатися майновими правами дітей.

Згідно п. 5.1.1, 5.1.2 іпотечного договору, іпотекодавець ОСОБА_6 гарантує , що предмет іпотеки знаходиться у спільній сумісній власності, згода на іпотеку набутого в шлюбі майна засвідчена нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 27 березня 2008 року за реєстром №251, про що доведено іпотекодержателю. Предмет іпотеки, визначений у п. 1.1 Договору не виступає предметом іпотеки за іншими договорами Іпотекодавця, не обтяжений іншими зобов'язаннями, в тому числі не переданий в оренду (найм), нікому не відчужений, у спорі та/або під арештом, забороною відчуження не перебуває, є власністю Іпотекодавця і він вправі ним розпоряджатися і на нього не може бути звернуто іпотекодержателем стягнення без жодних обмежень (а.с. 12).

Згідно ст.ст. 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час укладення іпотечного договору ОСОБА_6 повідомляла іпотекодержателя або нотаріуса про наявність зареєстрованих осіб у зазначеній квартирі.

Як вбачається з копії будинкової книги та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 була знята з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 24 березня 2008 року та знову зареєстрована 17 грудня 2008 року (а.с. 41-42).

Згідно п. 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» згідно зі статтею 32 ЦК, ст. 177 СК та ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову задоволенні позовних вимог, з врахуванням вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України правильно врахував, що права неповнолітньої на час укладення іпотечного договору дитини не порушувалися, оскільки вона на той час не була зареєстрована в іпотечному будинковолодінні, її вселення мало місце після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя, тому встановлені факти не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним у зв'язку з невиконанням вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Викладені доводи апеляційної скарги перевірені апеляційним судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк