Постанова № 42579116, 04.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2015 р. Справа № 924/1439/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 22.12.2014 р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.14 р. у справі № 924/1439/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання"

про стягнення 230 083,81 грн., з яких: 6 238, 60 грн. - інфляційні нарахування, 16 014,60 грн. - 3% річних, 58 430,01 грн. - пені, а також 7% штрафу з простроченої суми у розмірі 149 400,60 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Пронюк В.Я. - головний юрисконсульт, довіреність в справі;

від відповідача: Коробчук Ю.Л.- в.о. начальника юридичного відділу, довіреність в справі.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 (суддя Танасюк О.Є.) частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Славутське житлово-комунальне об'єднання" про стягнення 230 083,81 грн., з яких: 6 238,60 грн. - інфляційні нарахування, 16 014,60 грн. - 3 % річних, 58 430,01 грн. - пеня, 149 400,60 грн. - 7 % штрафу; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 358,25 грн. інфляційних втрат, 14 547,51 грн. 3 % річних, 25 293,98 грн. пені, 74 700,30 грн. 7 % штрафу, 4 377,89 грн. витрат по оплаті судового збору; в решті позову відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідач допустив порушення строків оплати за поставлений газ згідно умов договору купівлі - продажу природного газу; заборгованість за договором повністю була погашена лише 13.02.2014 р.; однак, розрахунки позивача здійсненні з порушенням вимог чинного законодавства щодо нарахування пені, 3 % річних, рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, без врахування часткових проплат відповідачем основної суми боргу; відповідно, позовні вимоги задоволив частково; відмовив в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1 880,35 грн.; 3 % річних - в сумі 1 467,09 грн.; пені - в сумі 7 842,06 грн., а також в стягненні 50 % пені в сумі 25 293,98 грн. та 7 % штрафу в сумі 74 700,30 грн., в порядку пункту 3 статті 83 ГПК України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою від 22.12.2014 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 10.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 в частині відмови у стягненні 25 293,98 грн. пені та 74 700,30 грн. 7 % штрафу, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 25 293,98 грн. пені та 74 700,30 грн. 7 % штрафу; в іншій частині рішення господарського суду Хмельницької області від 10.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на те, що оскаржуване рішення щодо часткового не задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи. За несвоєчасне виконання умов спірного договору позивачем в порядку статті 549 ЦК України та пункту 7.2 договору було нараховано пеню. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Оскільки виняткові обставини у відповідача відсутні, суд не мав право зменшувати розмір нарахованих пені та штрафу. З урахуванням приписів пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені та штрафу повинен був об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Оскільки, в оскаржуваному рішенні обґрунтування щодо наявності збитків надано не було, то відповідно суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 551 ЦК України. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" правомірно нарахувало пеню та штраф. При зменшенні розміру штрафних санкцій, суд повинен обов'язково виконати імперативні вимоги статті 233 ГК України. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених ним втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами договорів. Загальна сума заявлених пені, 3 % річних, інфляційних втрат не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами. Зменшення судом розміру пені та штрафу спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови. Суд виконуючи вимоги статті 233 ГК України повинен був прийняти до уваги негативні наслідки спричинені позивачу від прострочення виконання зобов'язання відповідача. При розгляді даної справи, суд дослідив лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення норм матеріального права; в оскаржуваному рішенні жодним чином не вмотивовано, не наведено та необґрунтовано в чому саме полягає винятковість обставин у даній справі.

В заяві від 03.02.2015 р. позивач (апелянт) - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить виправити описку в апеляційній скарзі від 22.12.2014 р., на рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 щодо помилково зазначеної дати оскаржуваного рішення господарського суду Хмельницької області - 10.12.2014 р., замість 09.12.2014 р. Просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 в частині відмови у стягненні 25 293,98 грн. пені та 74 700,30 грн. штрафу 7 відсотків; в оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 25 293,98 грн. пені та 74 700,30 грн. штрафу 7 відсотків; в іншій частині рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач - Комунальне підприємство "Славутське житлово-комунальне об'єднання" у відзиві на апеляційну скаргу просить відхилити її і залишити рішення без змін, судові витрати покласти на ПАТ "НАК "Нафтогаз України", посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Апеляційна скарга на зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам, які стверджені доказами, дослідженими у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. Теплову енергію, яку виробляє відповідач, споживають споживачі, які станом на 01.11.14 р. заборгували останньому 2454,9 тис. грн., внаслідок чого станом на даний час КП "Славутське ЖКО" перебуває у складному фінансовому становищі, є збитковим підприємством (підтверджується балансом підприємства). Відповідач повністю погасив заборгованість за природний газ по договору від 28.08.12 р. та вживав заходів для уникнення несвоєчасної оплати. У зв'язку з тим, що для відповідача встановлено тариф на теплову енергію нижче її собівартості, то відповідно протягом 2012-2014 років виникла різниця в тарифах. Прострочення оплати зобов'язань за спожитий природний газ за договором виникли як різниця в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності затверджених тарифів на послуги теплопостачання фактичній їх собівартості, яка в свою чергу вчасно державою не відшкодована. Невчасне виконання відповідачем зобов'язань виникло не з його вини і без умислу. Суд правомірно взяв до уваги п. 1.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 і виключив день фактичної сплати суми заборгованості з періоду часу, за який здійснюється стягнення пені та 3 % річних; правомірно здійснив нарахування інфляційних втрат на суму простроченої заборгованості, яка існувала не менш, як за 1 місяць, на розмір боргу, що мав місце на останній день базового місяця, прийнявши до уваги п. 3.2 вказаної постанови ВГСУ. Заявлені розмір пені, 3 % річних, інфляційних втрат і 7 % штрафу для відповідача є великою сумою, стягнення якої призведе до несприятливих наслідків, так як відповідач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані; газ, який постачався за договором використовувався даним підприємством для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, у яких за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно наявний борг. Єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування з боку держави. Порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача проте, сплата пені, 3 % річних, інфляційних втрат, 7 % штрафу, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії населенню. Суд, враховуючи майновий стан відповідача та збитковість його діяльності, правомірно зменшив розмір нарахованої пені та 7 % штрафу на 50 %.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі; зазначив, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. було зменшено розмір пені і штрафу на 50 %; судом першої інстанції не враховано майнове становище позивача, який є збитковим відповідно до фінансового звіту та балансу; просив скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. в частині зменшення пені і штрафу на 50 % і задоволити вимоги позивача в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі; зазначила, що відповідач перебуває в скрутному матеріальному становищі; сума пені та штрафу, яку просить стягнути позивач є дуже великою для відповідача; всі кошти, які сплачувало населення за спожитий газ, 100 % перераховувались на сплату боргу позивачу; на запитання головуючої судді чи був укладений договір організації взаєморозрахунків відповіла, що такий договір не був укладений; борг було погашено відповідачем в січні 2014 року, на момент подачі позовної заяви боргу не було; додала, що суд правомірно здійснив перерахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені; сплата пені і штрафу в повному обсязі може призвести до банкрутства відповідача; просила залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника апелянта та представника відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

28.08.2012 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Славутське житлово-комунальне об'єднання" (покупець) укладено договір № 12/746-ТЕ-34 купівлі - продажу природного газу, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (а.с.11-16).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Відповідно до пункту 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 3 003,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів: ІІІ кв. - 0,0 тис. куб. м; ІV кв. - 3 003,0 тис. куб. м (жовтень -740,1 тис. куб. м; листопад - 808,6 тис. куб. м; грудень - 1 454,3 тис. куб. м).

Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися Сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (підпункт 2.1.1 договору).

Згідно пункту 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 договору сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до пункту 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Ціна за 1 000 куб. м природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20 % - 218,20 грн., всього з ПДВ -1 309,20 грн. (пункт 5.2 договору).

Згідно пункту 6.1 договору оплата здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (а.с.13).

При невиконанні покупцем вимог, передбачених у пункті 6.1 цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору (пункт 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору передбачено, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Відповідно до пункту 6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, грошова сума, яка надійшла від покупця погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу покупцем: у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу погашається неустойка; у третю чергу погашається основна сума боргу.

Пунктами 7.1, 7.2 договору сторонами передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу (а.с.14).

Згідно пункту 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.08.2012 р. і діє в частині поставки газу до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору) (а.с. 16).

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання пункту 1.1 даного договору позивач поставив протягом жовтня - грудня 2012 року природний газ обсягом 303,335 тис. м3. на загальну суму 2 915 037,24 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 29.12.2012 р. за газ спожитий у жовтні 2012 року на загальну суму 397 257,11 грн.; від 29.12.2012 р. за газ спожитий у листопаді 2012 року на загальну суму 994 697,44 грн.; від 31.12.2012 р. за газ спожитий у грудні 2012 року на загальну суму 1 523 082,69 грн. (а.с. 17-19).

Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані представниками та скріплені печатками обох підприємств.

Однак, покупець за отриманий газ з ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" розрахувався з порушенням термінів оплати, встановлених договором, що вбачається з сальдо по підприємству "Славутське житлово-комунальне об'єднання" з 01.09.2012 р. по 31.01.2014 р., та довідки про операції по підприємству відповідача з 01.09.2012 р. по 31.01.2014 р. (а.с.20-22)

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно пункту 1 статті 692 ЦК України покупець обов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно пункту 6.1. договору купівлі-продажу природного газу, відповідач зобов'язаний був провести остаточний розрахунок за отриманий природний газ в наступні строки:

- за газ отриманий в жовтні 2012 року - до 14 листопада 2012 року;

- за газ отриманий в листопаді 2012 року - до 14 грудня 2012 року;

- за газ отриманий в грудні 2012 року - до 14 січня 2013 року.

Однак, відповідачем повна оплата за договором проведена лише 13.02.2014 р.

У зв'язку із чим, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відповідно до умов договору про купівлю-продаж природного газу та норм чинного законодавства щодо не неналежного виконання зобов'язань звернулося з позовом до суду про стягнення з КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання" 6 238,60 грн. інфляційних нарахувань, 16 014,60 грн. 3 % річних, 58 430,01 грн. пені та 149 400,60 грн. 7 % штрафу.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи умови оплати за газ передбачені умовами договору та докази оплати заборгованості, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідач допустив порушення умов договору № 12/746-ТЕ-34 купівлі - продажу природного газу від 28.08.2012 р., оскільки основна сума боргу була сплачена з порушенням термінів, визначених даним договором.

Щодо заявлених позивачем 6 238,60 грн. інфляційних втрат та 16 014,60 грн. 3 % річних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями, визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97 р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Пунктом 3.2. вищезгаданої постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів перевіривши розрахунки суду першої інстанції інфляційних втрат в сумі 4 358,25 грн. та 3 % річних в сумі 14 547,51 грн., зазначає, що розрахунки суду є арифметично вірними, нарахування здійсненні згідно вимог чинного законодавства, рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, при нарахуванні інфляційних втрат судом вірно встановлено суми заборгованості, що існували на початок та на кінець базового місяця, оскільки відповідачем здійснювалися часткові проплати основної суми боргу; при здійсненні розрахунку судом також враховано фактичний день сплати заборгованості.

Отже, місцевим господарським судом, правомірно встановлено, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 1 880,35 грн. (6 238,60 - 4 358,25 = 1 880,35) та 3 % річних в сумі 1 467,09 грн. (16 014,60 - 14 547,51 = 1 467,09), в задоволенні яких слід відмовити.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено що, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Як вбачається із розрахунку штрафних санкцій, поданого позивачем, у зв'язку із несвоєчасною оплатою природного газу, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 58 430,01 грн., зокрема: 1 931,78 грн. - за зобов'язаннями жовтня 2012 року, 16171,21 грн. - за зобов'язаннями листопада 2012 року, 40 327,01 грн. - за зобов'язаннями грудня 2012 року (а.с. 8-10).

Розрахунок пені, який поданий позивачем є арифметично не вірним, позивачем при визначенні періоду, за який нараховувалася пеня враховувався фактичний день сплати заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (пункт 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями).

Отже, правомірним буде нарахування пені в розмірі 50 587,95 грн. Місцевим господарським судом, правомірно відмовлено в стягненні з відповідача пені в сумі 7 842,06 грн. (58430,01 - 50587,95 = 7842,06).

Також позивачем заявлено до стягнення 7 % штрафу за прострочення платежу понад 30 днів в розмірі 149 400,60 грн., з яких: 1 488,00 грн. - із суми заборгованості в розмірі 21 257,00 грн. за зобов'язаннями жовтня 2012 року; 41 296,82 грн. - із суми заборгованості в розмірі 589 954,55 грн. за зобов'язаннями листопада 2012 року, 106 615,79 грн. - із суми заборгованості в розмірі 1 523 082,69 грн. за зобов'язаннями грудня 2012 року (а.с. 8-10).

Абзацом 2 пункту 2.1 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, зокрема, що при одночасному стягненні пені та штрафу не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа ВГСУ "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 13.07.2012 року № 01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова ВГСУ від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011).

За наведених обставин, позивачем ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" правомірно, заявлено до стягнення 7 % штрафу за прострочення платежу понад 30 днів в сумі149 400,60 грн. Розрахунок штрафу є вірними та штраф підлягає до стягнення.

Відповідач у доповненнях № 2 та № 3 до заперечень на позовну заяву просив суд при розгляді даного спору врахувати приписи пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України та взяти до уваги той факт, що позивачем не подано докази завдання збитків саме порушенням строку сплати заборгованості відповідачем по договору, не доведено наявність вини та умислу відповідача у простроченні зобов'язання з оплати за поставлений газ по договору чи при завданні таких збитків. Розмір пені, 3 % річних, інфляційних втрат і 7 % штрафу для відповідача є великою сумою, стягнення якої призведе до несприятливих наслідків, так як, відповідач перебуває у вкрай важкому фінансовому стані, збитковість підприємства підтверджується звітом про фінансові результати та балансом. Відповідач зазначає що невчасне виконання ним зобов'язання виникло не з його вини і без умислу, державою невчасно відшкодовувалася різниця в тарифах за теплову енергію. Не чекаючи погашення державою різниці в тарифах за теплову енергію, відповідач погасив борг, тобто вжив заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язань в частині погашення заборгованості за спожитий газ. А тому, просив відмовити в задоволенні вимог про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат і 7 % штрафу (а.с.53,60-62).

Частиною 1 статті 550 ЦК України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю таких обставин, які мають істотне значення: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Згідно підпункту 3.17.4 пункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

На підтвердження важкого матеріального стану та збитковості підприємства відповідачем подано суду звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 року (звіт про сукупний стан); баланс (звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2014 року; протоколи № 62/30-451 від 22.09.2014 р., № 8/30 від 10.02.2014 р., засідань комісії з питань погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, з яких вбачається, що збитки підприємства станом на 01.01.2014 р. становили 3 506 844,00 грн.; станом на 01.09.2014 р. - 6 615 545,00 грн. (а.с. 35-40, 54-55).

Крім того, відповідач - КП "Славутське житлово-комунальне об'єднання" на підтвердження фінансового стану та збитковості підприємства за 2014 рік разом з відзивом на апеляційну скаргу подав до апеляційного суду збитковий баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2014 р. в сумі 9 509 000,00 грн. (а.с. 157)

Позивачем як доказ важкого матеріального стану та збитковості підприємства надано суду: баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2013 р. та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 рік, яким підтверджується, що збитки підприємства за 2013 рік становлять 12 521 324 грн. (а.с.48-49).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подана до суду 22.09.2014 р. та розглядалася судом першої інстанції у встановлені строки вирішення спору згідно ГПК України, однак позивачем не подано ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції доказів щодо його майнового стану, щодо завдання йому збитків, чи інших доказів на підтвердження його майнових або інших інтересів, які б підтверджували матеріальний стан підприємства у 2014 р.

Враховуючи причини, що зумовили виникнення у відповідача заборгованості, норми чинного законодавства, важкий фінансовий стан комунального підприємства, яке фінансується із державного бюджету та бюджету місцевого самоврядування, обставини, які призвели до порушення строків в частині своєчасної оплати за поставлений газ; повне виконання зобов'язання по оплаті заборгованості, а також з урахуванням того, що відповідачем газ був придбаний для виробництва теплової енергії, яка споживається виключно населенням та релігійними організаціями, які мають заборгованість по сплаті послуг відповідачу, що як наслідок призвело, до неможливості у встановлені строки у повному обсязі розрахуватися за природний газ та з огляду на те, що розмір заявленої до стягнення пені та штрафу є неспіврозмірно значним, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення також 3 % річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення нарахованих сум пені та штрафу на 50 % та стягнення пені в розмірі 25 293,98 грн. та 7 % штрафу в сумі 74 700,30 грн.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача; правомірно частково відмолено у стягненні інфляційних втрат, 3 % річних, пені; обґрунтовано частково задоволено клопотання відповідача та зменшено на 50 % розмір заявлених до стягнення штрафу та пені.

Доводи апелянта щодо того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зменшення пені прийнято з порушенням норм матеріального права, без дослідження усіх істотних обставин справи, а також що судом жодним чином не вмотивовано та не доведено в чому полягає винятковість обставин у даній справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 09.12.2014 р. у справі № 924/1439/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 22.12.2014 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк