Постанова № 42579081, 03.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа № 918/1442/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" на рішення господарського суду Рівненської області від 20.11.14 р.

у справі № 918/1442/14 (суддя Андрійчук О.В. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг"

відповідач Приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс"

про стягнення 102 058,08 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Бордюженко М.М. (довіреність б/н від 19.09.2014р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 20.01.2015 року по 03.02.2015 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.11.2014 року у справі №918/1442/14 в задоволенні позову про стягнення 3% річних в розмірі 10 934,79 грн. відмовлено, провадження у справі в частині стягнення 91 123,29 грн. припинено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області в частині відмови в задоволенні стягнення 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Відповідач - ПП "Агро-Експрес-Сервіс" у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні, яке відбулося 20.01.2015 року, представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач оспорює рішення суду першої інстанції частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 вересня 2010 року між ТзОВ "Приват Лізинг" (позивач/постачальник) та ПП "Агро-Експрес-Сервіс" (відповідач/покупець) був укладений договір поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів №1310/ХМ (далі - договір, а.с.15-17), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язувався у встановлені цим договором строки передати покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (бурякозбиральний комбайн HOLMER TERRA DOS T2, 2007 року випуску), а останній - прийняти і оплатити вартість вказаного товару, а також сплатити проценти за придбання товару у розстрочку в сумі, визначеній відповідно до умов договору та додатках до нього.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки покупцю, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та строки оплати ціни товару (в тому числі тієї частини ціни товару, яка оплачується авансовим платежем, а також частин(и), яка(і) оплачується на умовах розстрочення платежів) та нарахованих процентів, інші умови, погоджені сторонами, визначені в договорі та додатках до договору № 1 від 24.09.2010 року, № 2 від 24.09.2010 року, № 3 від 12.10.2010 року, які складають невід'ємну його частину.

За умовами п.5.1 договору господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року з дня підписання його тексту представниками сторін, крім зобов'язань покупця по оплаті ціни товару та процентів за придбання товару в розстрочку і відповідальності покупця, які припиняються лише їх належним виконанням.

У договорі зазначено, що товар постачається на умовах FXW (Інкотермс 2000).

Ціна придбання товару в розстрочку вказана у додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку (п.2.1 договору).

У додатку № 1 до договору зазначено, що ціна даного договору становить 3 800 000,00 грн.

Згідно з п.2.3 договору покупець проводить оплату ціни (та процентів, якщо таке передбачено договором) придбання товару у розстрочку шляхом перерахування коштів у розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п. 2.2 договору, на банківський рахунок постачальника.

В пункті 2.4 договору (з урахуванням додатку № 3 від 12.10.2010 року) сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 47,37% в сумі 1 800 000,00 грн., що еквівалентно 170 668,64 євро, покупець проводить до 30.09.2010 року. Другий платіж у розмірі 2,63% в сумі 104 517,93 грн., що еквівалентно 9 481,60 євро, покупець проводить до 22.08.2011року. Кінцевий платіж у розмірі 50% в сумі 1 985 838,57 грн., що еквівалентно 180 150,22 євро, покупець проводить до 29.09.2011 року.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу обумовлену в договорі продукцію, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 21.12.2010 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками (а.с.21).

Відповідач взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого п.2.4 договору, у розмірі 50% в сумі 1 985 838,57 грн., що еквівалентно 180 150,22 євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з постачальником лише 23.12.2011 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.61-71).

Відповідно до п.2.5 договору (з урахуванням додатку № 3 від 12.10.2010 року), у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по п.2.4.2. більше ніж на 5 днів, постачальник нараховує, а покупець сплачує проценти на розстрочені платежі, починаючи з дня отримання товару. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за придбання товару у розстрочку, встановлюється в розмірі 25 % річних від ціни товару, отриманого покупцем. Проценти нараховуються на несплачений залишок ціни товару, сума якого визначається відповідно до положень п. 2.2. договору поставки для визначення суми до сплати.

Оскільки зобов'язання зі сплати процентів на прострочений платіж відповідач не виконав, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення процентів на прострочений платіж за період з 30.09.2011 року по 22.12.2011 року в розмірі 91 123,29 грн., нарахованих на підставі абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України, ст.536 ЦК України та п.2.5 договору, та відсотків річних в розмірі 10 934,79 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, прийшов до висновку, що в частині позовних вимог щодо стягнення 91 123,29 грн. процентів на розстрочений платіж, нарахованих в порядку абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України, ст.536 ЦК України та п.2.5 договору, провадження у справі підлягає припиненню, а в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 10 934,79 грн. слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами обох інстанцій, рішенням господарського суду Рівненської області від 11.09.2013 року у справі №918/1213/13 позов ТОВ "Приват Лізинг" до ПП "Агро-Експрес-Сервіс" про стягненння 132 193,37 грн. задоволено. Присуджено до стягненння з ПП "Агро-Експрес-Сервіс" на користь ТОВ "Приват Лізинг" 130 382,89 грн. процентів за користування чужими коштами за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 1310/ХМ від 24.09.2010 року.

Нарахування вказаних процентів відбувалося на підставі, зокрема абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України та п. 2.5.1. договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 1310/ХМ від 24.09.2010 року за період з 01.09.2011 року по 23.12.2011 року.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду України від 03.12.2013 року у справі №918/1213/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2014 року, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Як встановлено Рівненським апеляційним господарським судом у вищевказаній постанові, позивач позиціонує спірну суму як проценти за користування чужими грошовими коштами, право на нарахування яких виникає з моменту прострочення оплати товару. Вказане підтверджується тим, що обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на норми ст.ст. 536, 610, 611, абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України, якими визначається відповідальність у випадку порушення зобов'язання.

В свою чергу, п.2.5. договору (з урахуванням додатку № 3 від 12.10.2010 року) відповідає положенню абз.2 ч.5 ст.694 ЦК України, згідно з яким договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Тобто, проценти в даному випадку не є способом захисту прав продавця у випадку прострочення оплати товару, а є платою за користування кредитом.

Таким чином, позивачем у справі № 918/1213/13 невірно визначено правову природу зобов'язання, невірно встановлено підставу нарахування відсотків (правомірне чи неправомірне користування чужими коштами), невірно оформлено первинні документи, якими обґрунтовується нарахування відсотків та їх відображення (а.с. 170-186).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.09.2014 року у справі №918/1215/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 року, позов ТОВ "Приват Лізинг" до ПП "Агро-Експрес-Сервіс" про 130 383,09 грн. - задоволено Присуджено до стягнення з ПП "Агро-Експрес-Сервіс" на користь ТОВ "Приват Лізинг" 130 383,09 грн. процентів, що нараховані на розстрочений платіж за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 1310/ХМ від 24.09.2010 року (а.с.93-105).

Як встановлено судами обох інстанцій у вищевказаних рішеннях, нарахування вказаних процентів відбувалося на підставі абз.2 ч.5 ст.694 ЦК України та п. 2.5.1. договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів № 1310/ХМ від 24.09.2010 року за період з 01.09.2011 року по 23.12.2011 року.

З вищевикладеного вбачається, що у справі № 918/1213/13 стягнення 130 382,89 грн. процентів, нарахованих за період з 01.09.2011 року по 23.12.2011 року, відбувалося за неправомірне користування чужими коштами, тобто як відповідальність за порушення виконання зобов'язання (абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України), а у справі № 918/1215/14 стягнення 130 382,09 грн. процентів, нарахованих за період з 01.09.2011 року по 23.12.2011 року, відбувалося за правомірне користування чужими коштами, тобто як плату за користування кредитом (абз.2 ч.5 ст.694 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В свою чергу, у даній справі стягнення 91 123,29 грн. процентів здійснюється на підставі абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України, ст.536 ЦК України (останній абзац 5, 7 стор. позовної заяви, абз. 2, 3, 4, 6, 8,10 стор. 2 заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.11.2014 року), тобто за прострочення виконання зобов'язання (неправомірне користування чужими грошовими коштами).

Проаналізувавши вимоги позивача у справі №918/1213/13 та у даній справі, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції що сторонами у них є одні і ті ж особи: на стороні позивача - ТОВ "Приват Лізинг", на стороні відповідача - ПП "Агро-Експрес-Сервіс"; предметом позовних вимог є стягнення процентів: у справі №918/1213/13 у розмірі 130 382,89 грн., нарахованих за період з 01.09.2011 року по 23.12.2011 року, а у цій справі - 91 123,29 грн., нарахованих за період з 30.09.2011 року по 22.12.2011 року, тобто період нарахування у справі №918/1213/13 є ширшим і охоплює (включає) в себе період нарахування у даній справі; фактичною підставою для нарахування є порушення виконання зобов'язань за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах розстрочення платежів №1310/ХМ від 24.09.2010 року, зокрема п.2.5.1, а матеріально-правовою підставою - абз.1 ч.5 ст.694 ЦК України.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що станом на дату розгляду даної справи є рішення господарського суду, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, з огляду на що прийшов до правильного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 91 123,29 грн. процентів, нарахованих на прострочений платіж, на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні 3% річних в розмірі 10 934,79 грн., нарахованих в порядку ст.625 ЦК України, з огляду на таке.

Як вже зазначалося вище, пунктом 2.4 договору сторони погодили, що авансовий платіж у розмірі 47,37% в сумі 1 800 000,00 грн., що еквівалентно 170 668,64 євро, покупець проводить до 30.09.2010 року. Другий платіж у розмірі 2,63% в сумі 104 517,93 грн., що еквівалентно 9 481,60 євро, покупець проводить до 22.08.2011року. Кінцевий платіж у розмірі 50% в сумі 1 985 838,57 грн., що еквівалентно 180 150,22 євро, покупець проводить до 29.09.2011 року.

Натомість, відповідач в порушення умов договору взятий на себе обов'язок по сплаті кінцевого платежу, встановленого п.2.4 договору, у розмірі 50% в сумі 1 985 838,57 грн., що еквівалентно 180 150,22 євро, виконав несвоєчасно, повністю розрахувавшись з постачальником лише 23.12.2011 року (а.с.61-71).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок 3% річних, вірно встановив, що розмір останніх становить 10 912,62 грн. (при заявленому - 10 934,79 грн.) (а.с.188), з огляду на що прийшов до правильного висновку про часткову обгрунтованість позовниг вимог в цій частині.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних (а.с.167-168).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, позивач звернувся до суду з позовом 04.10.2014 року, що підтверджується штемпелем на конверті, проставленим підприємством зв'язку. При цьому, на описі вкладення в цінний лист проставлена дата 30.09.2014 року (а.с.11).

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257 ЦК України).

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (п.п. 3.4, 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами обох інстанцій з умов договору та наявних матеріалів справи встановлено, що 3% річних нараховані позивачем на кінцевий платіж у розмірі 50% в сумі 1 985 838,57 грн., що еквівалентно 180 150,22 євро.

Як вже зазначалося вище, його оплата мала бути здійснена в строк до 29.09.2011 року, тобто кінцева дата платежу - 28.09.2011 року (п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В силу вимог ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи викладене, строк позовної давності для нарахування 3% річних на кінцевий платіж в розмірі 1 985 838,57 грн. розпочав свій перебіг 29.09.2011 року (наступний день після строку виконання зобов'язання) і, відповідно, закінчився 29.09.2014 року.

Таким чином, позивач мав право на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 30.09.2011 року по 22.12.2011 року, починаючи з 29.09.2011 року по 29.09.2014 року, тоді як останній звернувся з даним позовом 30.09.2014 року.

Посилання апелянта на те, що мало місце переривання перебігу строку позовної давності в зв'язку з поданням позову до ПП "Агро-експрес-сервіс" від 05.08.2013 року по справі №918/1213/14 (про стягнення заборгованості з оплати процентів на розстрочений платіж по договору поставки сільськогосподарської техніки в сумі 132 383193,37 грн.) та від 18.08.2014 року по справі №918/1215/14 (про стягнення заборгованості з оплати відсотків, які нараховані за розстрочений платіж за договором поставки сільськогосподарської техніки в сумі 130 383,09 грн.), колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2 ст.264 ЦК України).

Системний аналіз положень ст.ст. 256 - 266 ЦК України дає підстави стверджувати, що "вимога", про яку йдеться в ч.2 ст.264 ЦК України, повинна характеризуватися однорідністю (наприклад, подання позову про стягнення частини основного боргу, а саме, подання позову щодо частини заборгованості за кредитом перериває строк позовної давності щодо іншої частини кредитної заборгованості, тобто, так званого, тіла кредиту).

Разом з тим, вимогу про стягнення процентів за розстрочений платіж не можна розцінювати як вимогу про стягнення основного боргу, оскільки основний борг в сумі 1 985 838,57 грн. був сплачений відповідачем добровільно до 23.12.2011 року.

Нарахування процентів за розстрочений платіж, що в свою чергу передбачено п.2.5 договору, та нарахування трьох відсотків річних, передбачених ст.625 ЦК України, не є частинами основного боргу в розумінні наведеної статті, так як мають різні підстави виникнення.

Вимога про стягнення процентів за розстрочений платіж, що в свою чергу передбачено п.2.5 договору, мають різну правову природу порівняно з вимогами, про стягнення трьох відсотків річних, передбачених ст.625 ЦК України, заявленими позивачем у даній справі. Крім того, вони не є взаємопов'язаними та виникли з різних підстав.

Отже, відповідно до приписів ч.5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності щодо стягнення відсотків річних у даній справі почався зі спливом строку виконання основного зобов'язання, встановленого п.2.4 договору, тобто 29.09.2011 року, і тривав три роки - по 29.09.2014 року.

Позивач не був позбавлений права на звернення до суду з окремим позовом, в порядку ст.1 ГПК України, про стягнення трьох відсотків річних, і в тому числі під час перебування справ №918/1513/14 та №918/1213/14 на розгляді в суді, а також заявити вказану вимогу при розгляді позовних вимог у справах №918/1513/14 та №918/1213/14.

Судами обох інстанцій встановлено, що мало місце переривання перебігу позовної давності щодо основної суми заборгованості, зокрема, шляхом проведення часткових проплат, остання з яких мала місце 23.12.2011 року.

Так, ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Водночас, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак, можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З наявних матеріалів справи судами не встановлено обставин, пов'язаних із вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання останнім нарахованих позивачем 3% річних.

Згідно з ч.ч. 3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність клопотання про поновлення строку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 10 912,62 грн. в зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 20.11.2014 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.