Ухвала суду № 42576561, 29.01.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2841/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

представник апелянта - Луб В.В.;

представник відповідача - Смірнова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ренійський» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ренійський» до Державної податкової інспекції у Ренійському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про сплату штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Сільськогосподарський виробничий кооператив «Ренійський» (далі - позивач, СВК «Ренійський») звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ренійському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Ренійському районі ) про сплату штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, які прийняті 16 січня 2014 року:

- № 8/15 на суму 15 022,98 грн.;

- № 9/15 на суму 36 906,80 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що порушення, які пред'являються СВК «Ренійський» не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки позивач знаходиться на спеціальному режимі оподаткування, а тому санкція за порушення строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість не може бути застосовано до нього.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі представник СВК «Ренійський» ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Так, представник апелянта зазначив, суд першої інстанції не врахував його доводи, що сума податку на додану вартість (далі - ПДВ), нарахована СВК «Ренійський», як сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету, а тому вона не є грошовим зобов'язанням у розумінні п.п.14.1.39 та 14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що СВК «Ренійський» зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування ПДВ (а.с.54).

СВК «Ренійський» в різний період було подано до ДПІ у Ренійському районі податкові декларації з ПДВ, з яких вбачається, що першими декларувались суми ПДВ, які підлягають нарахуванню та залишаються в розпорядженні позивача, при цьому такі суми ПДВ спрямовуються на спеціальний рахунок останнього, відповідно до п.209.2 ст.209 ПК України (а.с.58-70).

На підставі поданих податкових декларацій, ДПІ у Ренійському районі проведено камеральну перевірку за результатами якої складено акт № 321/15-855428 від 19 грудня 2013 року (далі - Акт) щодо порушення термінів сплати податкових зобов'язань з ПДВ по спеціальним деклараціям за грудень 2012 року, лютий 2013 року, червень-вересень 2013 року (а.с.10-12).

На підставі Акту, податковим органом відповідно до ст.126 ПК України були винесені наступні податкові повідомлення-рішення про сплату штрафних санкцій за порушення термінів сплати узгоджених грошових зобов'язань:

- № 8/15 від 16 січня 2014 року щодо зобов'язання позивача сплатити штраф у розмірі 10% від погашеної суми податкового боргу, в сумі 15 822,98 грн., за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з ПДВ (а.с.8);

- № 9/15 від 16 січня 2014 року щодо зобов'язання позивача сплатити штраф у розмірі 20% від погашеної суми податкового боргу, в сумі 36 906,80 грн. за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з ПДВ (а.с.9).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не спростовано допущення ним порушень щодо строків перерахування ПДВ на спеціальний рахунок СВК «Ренійський», у зв'язку з чим, ДПІ у Ренійському районі ГУ Міндоходів в Одеській правомірно застосувало до позивача штраф у відповідних розмірах.

Згідно із вимогами ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні, відповідає вимогам ст.159 КАС України, виходячи з наступного.

Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними рішеннями є несвоєчасне перерахування позивачем на спеціальний рахунок суми ПДВ, зазначених у податкових деклараціях.

Представник апелянта не заперечує факт несвоєчасного перерахування суми ПДВ на спеціальний рахунок позивача, поряд з цим вказує на те, що такі штрафні санкції не повинні застосовуватись до сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування.

Колегія суддів не може погодитись з даним твердженням, оскільки воно не узгоджується з нормами ПК України, у зв'язку з наступним.

Грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством, у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк (п.п.14.1.39 та п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України).

Відповідно до п.203.2 ст.203 ПК України, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно п.126.1 ст.126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом визначених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в наступних розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно п.209.2 ст.209 ПК України, сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, який затверджений Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з вищевикладеного, на думку представника апелянта, сума ПДВ нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не є податковим зобов'язанням, оскільки не підлягає сплаті до бюджету.

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким доводом, з огляду на наступне.

Згідно п.2 та п.3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11, сільськогосподарське підприємство в разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного/податкового періоду спеціальний рахунок - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - в порядку, визначеному Національним банком, за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування. На підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в установлені строки подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті/перерахуванню сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених ним сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства, тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний/податковий період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у встановлені строки для перерахування суми ПДВ до державного бюджету.

Також п.3 вказаного Порядку передбачено, що сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним/податковим періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми ПДВ за кожний звітний період.

Сума ПДВ, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до п.209.2 ст.209 ПК України, а починаючи з 01 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. В разі нецільового використання суми ПДВ сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства. Дані положення врегульовані п.4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум ПДВ на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, зазначений Порядок покладає на сільськогосподарське підприємство обов'язок дотримуватись строків сплати/перерахування податкових зобов'язань, які визначені ст.203 ПК України та зобов'язує податкові органи здійснювати контроль за їх дотриманням.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що п.209.2 ст.209 ПК України передбачає лише пільгу для сільськогосподарських підприємств, із спеціальним режимом оподаткування, щодо залишення сум ПДВ у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. При цьому, нормами податкового законодавства такі підприємства не звільняються від обов'язку дотримуватись під час перерахування коштів на спеціальний рахунок граничних строків сплати податкових зобов'язань, визначених п.203.2 ст.203 ПК України, а також від відповідальності, яка передбачена п.126.1 ст.126 ПК України у вигляді штрафу за їх порушення.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ренійський» - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ренійський» до Державної податкової інспекції у Ренійському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про сплату штрафних санкцій - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повний текст ухвали складено 02.02.2015 року.