Ухвала суду № 42566095, 26.01.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/100/15 Справа № 200/2397/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бібік М.М. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2015 м. Дніпропетровськ

26 січня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненкової Л.А.,

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом компанії "Hagword Management Limited" до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції за участю Прокуратури Дніпропетровської області про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності, витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочинів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року компанія "Hagworth Management Limited" звернулася з вищевказаним позовом до суду, посилаючись на те, що 25 вересня 2006 року між ЗАТ «Агробанк» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток») та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 20.840.06.21, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 308 000 доларів США, з виплатою процентної ставки 16% річних, строком користування по 24 вересня 2026 року. З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладений іпотечний договір № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, предметом іпотеки за яким є майнові права на незакінчені будівництвом приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_4 на предмети іпотеки підтверджувалися договорами дольової участі у будівництві.

26 вересня 2011 року між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «Кредекс Фінанси» укладений договір про відступлення права вимоги № 7, згідно з яким ПАТ «Банк Восток» відступив ТзОВ «Кредекс Фінанси» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року, боржником за яким був ОСОБА_4

Також, 12 грудня 2011 року між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «Кредекс Фінанси» було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року.

01 жовтня 2012 року між ТзОВ «Кредекс Фінанси» та компанією «Hagworth Management Limited» був укладений договір № 1/01 - 10 відступлення прав вимоги (цессії), за умовами якого ТзОВ «Кредекс Фінанси» в повному обсязі передало компанії «Hagworth Management Limited» право вимоги, в тому числі за кредитним договором 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року.

На виконання вимог п. 1.5 договору № 1/01 - 10 від 01 жовтня 2012 року, 05 жовтня 2012 року між ТзОВ «Кредекс Фінанси» та компанією «Hagworth Management Limited» укладено договір про відступлення права за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року.

15 травня 2008 року ЗАТ «АКТА» на виконання своїх зобов'язань за договором дольової участі № 2403/А/100 - к від 12 січня 2006 року передало, а ОСОБА_4 прийняв у власність квартири № 168, 169, що знаходяться на 24 поверсі третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями) по АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 10 липня 2008 року № 2094 за ОСОБА_4 оформлено право приватної власності, з видачею свідоцтв на об'єкти нерухомого майна третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями) літ. В - 25, ВІ - 1, ВІІ - 1, в - 1 за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_4 свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів за кредитним договором не виконав і у нього перед кредитором станом на 26 вересня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 45 813 010 гривень 79 копійок.

В подальшому компанії «Hagworth Management Limited» стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було заведено спадкову справу № 29/2012. 19 квітня 2013 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка є колишньою дружиною померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_9, яка є матір'ю померлого ОСОБА_4, подано заяви про відмову від спадщини.

Компанії «Hagworth Management Limited» стало відомо також про те, що квартири № 168, 169 у АДРЕСА_1, які є предметом іпотеки за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, булиа незаконно відчужені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених не в нотаріальній формі. Крім того, право власності ОСОБА_3 на квартири № 168, 169 було визнано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року. Однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2013 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року було скасовано в повному обсязі, та відмовлено ОСОБА_3 у визнанні за нею права власності на квартири.

ОСОБА_3 здійснила відчуження квартир № 168, № 169 на підставі договорів купівлі - продажу від 08 лютого 2011 року та 09 лютого 2011 року на користь ОСОБА_2, т.б. остання набула статус іпотекодавця за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року.

У зв'язку із наявністю заборгованості за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року в сумі 45 813 010,79 грн., який був забезпечений іпотечним договором № 20.840.06.21.2 від 25 вересня 2006 року, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; визнати недійсним купівлі-продажу від 09 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; в рахунок часткового задоволення вимог Компанії «Hagworth Management Limited» щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року в сумі 45 813 010,79 грн., звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, а саме на квартири № 168, 169 за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за компанією «Hagworth Management Limited» за ціною 2 826 500 грн. - за квартиру 168 по АДРЕСА_1; та за ціною 2 306 500 грн. - за квартиру 169 по АДРЕСА_1; припинити право власності ОСОБА_2 на квартири № 168, 169 за адресою: АДРЕСА_1; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь компанії «Hagworth Management Limited» квартири № 168, 169 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2013 року позов компанії «Hagworth Management Limited» частково задоволено.

В рахунок часткового задоволення вимог компанії «Hagworth Management Limited» щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року в сумі 45 813 010,79 грн., з яких: 13 153 084,87 грн. - заборгованість за тілом кредиту та відсотками, та пеня 32 659 925,92 грн., звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, а саме:

- квартиру АДРЕСА_1, опис об'єкта: в житловому будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. В - 25, ВІ - 1, ВІІ - 1, в - 1 квартира № 168, яка складається з: 1 - житлова, 2 - санвузол, I - лоджія, загальна площа 152,2 кв.м.; житлова площа 132,8 кв.м.;

- квартиру АДРЕСА_2, опис об'єкта: в житловому будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. В - 25, ВІ - 1, ВІІ - 1, в - 1 квартира № 169, яка складається з: 1 - житлова, 2 - санвузол, I - лоджія, загальна площа 124,2 кв.м.; житлова площа 100,7 кв.м.; шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за компанією «Hagworth Management Limited» за ціною 2 826 500 грн. за квартиру № 168 та за ціною 2 306 500 грн. за квартиру АДРЕСА_2.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_10 зареєстрований в реєстрі № 186.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 09 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_10 зареєстрований в реєстрі № 192.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь компанії «Hagworth Management Limited» квартиру АДРЕСА_1; опис об'єкта: в житловому будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. В - 25, ВІ - 1, ВІІ - 1, в - 1 квартира № 168, яка складається з: 1 - житлова, 2 - санвузол, I - лоджія, загальна площа 152,2 кв.м.; житлова площа 132,8 кв.м.;

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Компанії «Hagworth Management Limited» квартиру АДРЕСА_2, опис об'єкта: в житловому будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. В - 25, ВІ - 1, ВІІ - 1, в - 1 квартира № 169, яка складається з: 1 - житлова, 2 - санвузол, I - лоджія, загальна площа 124,2 кв.м.; житлова площа 100,7 кв.м.

Застосовані наслідки недійсності правочину договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зобов'язавши ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2, отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти в сумі 839 606 грн.

Застосовані наслідки недійсності правочину договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 09 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов'язавши ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2, отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти в сумі 630 600 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог компанії «Hagworth Management Limited» відмовлено.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 липня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване у справі рішення ухвалено з додержанням вищевказаних вимог закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 вересня 2006 року між ЗАТ «Агробанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_4 року укладений кредитний договір № 20.840.06.21, цільовим призначенням якого було придбання нерухомості, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 1 308 000 доларів США, зі сплатою 16% річних, строком користування по 25 вересня 2026 року.

Також укладено іпотечний договір №20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, предметом якого є майнові права, а саме на: незакінчене будівництвом приміщення (квартира) в блоці А, будівельний номер 2401, загальною будівельною площею 256,6 кв.м., розташоване на 24 поверсі будівлі (в осях 103-173), за адресою: АДРЕСА_1; незакінчене будівництвом приміщення (квартира) в блоці А, будівельний номер 2402, загальною будівельною площею 245,9 кв.м., розташоване на 24 поверсі будівлі (в осях 173 - 243), за адресою: АДРЕСА_1; незакінчене будівництвом приміщення (квартира) в блоці А, будівельний номер 2403, загальною будівельною площею 329,3 кв.м., розташоване на 24 поверсі будівлі (в осях 243 - 93), за адресою: АДРЕСА_1.

Набуття права власності ОСОБА_4 на предмети іпотеки після укладення іпотечного договору № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, також підтверджується договорами дольової участі у будівництві, що були укладені між іпотекодавцем та ЗАТ «АКТА».

Також судом було встановлено, що 15 травня 2008 року забудовник ЗАТ «Акта», на виконання договору дольової участі № 2403/А/100 - к від 12 січня 2006 року передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність квартиру № 168, що знаходиться на 24 поверсі третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями), літ. В - 25 по АДРЕСА_1, фактичною площею 152,2 кв.м., а також квартиру № 169, що знаходиться на 24 поверсі третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями), літ. В - 25 по АДРЕСА_1, фактичною площею 124,2 кв.м.

У відповідності до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2094 від 10 липня 2008 року за ОСОБА_4 оформлено право приватної власності, з видачею свідоцтв на об'єкти нерухомого майна третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями) літ. В - 25, ВІ - 1, ВІІ - 1, в - 1 за адресою: АДРЕСА_1, квартири № № 124, 153, 160, 161, 162, 163, 164, 165, 166, 167, 168, 169.

07 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Хоум Кредіт Банк», що є правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ «Агробанк» було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року, у відповідності до якої сторони дійшли згоди змінити п. 4.11 кредитного договору та викласти його в наступній редакції: «п. 4.11. в строк до 01 грудня 2008 року зареєструвати право власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно та укласти додаткову угоду до договору іпотеки, предметом якого є квартири № 165,166,167,168,169 які розташовані у житловому будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1».

26 вересня 2011 року між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «Кредекс Фінанси» був укладений договір відступлення права вимоги № 7, у відповідності до якого до ТзОВ «Кредекс Фінанси» перейшли всі права грошової вимоги кредитора, в тому числі й за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року.

Також, 12 грудня 2011 року між ПАТ «Банк Восток» та ТзОВ «Кредекс Фінанси» був укладений договір про відступлення права за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_12 реєстраційний № 2363.

Крім того, 01 жовтня 2012 року між ТзОВ «Кредекс Фінанси» та Компанією «Hagworth Management Limited» укладений договір відступлення прав вимоги (цессії) № 1/01 - 10, у відповідності до якого Компанія «Hagworth Management Limited» здобула право грошової вимоги за договором про надання кредитної лінії № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року.

05 жовтня 2012 року між ТзОВ "Кредекс Фінанс" та Компанією "Hagworth Management Limited" укладено договір про відступлення права за іпотечним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_11, реєстраційний № 2310.

Іпотечний договір № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року містить застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року, угода про купівлю - продаж нерухомого майна, укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складена у простій письмовій формі, у тому числі й квартир № 168,169 по АДРЕСА_1. Зазначеним рішенням Приморського районного суду м. Одеси за ОСОБА_3 визнано право власності на квартири № 168,169 по АДРЕСА_1.

Дозвіл іпотекодавця на відчуження квартир № 168,169 за адресою: АДРЕСА_1 не надавався.

Відповідно до п. 1.8 Договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 05 жовтня 2012 року, реєстр № 2308, відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем (боржником) за згоди та/або з відома іпотекодержателя не здійснювалось.

08 лютого 2011 року та 09 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладені договори купівлі-продажу квартир, відповідно до умов яких ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 квартиру № 168 третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями), літ. В - 25, ВI-1, BII-1, в-1, яка складається з: 1 - житлова, 2 - санвузол, I - лоджія, загальна площа 152,2 кв.м.; житлова площа 132,8 кв.м. по АДРЕСА_1, фактичною площею 152,2 кв.м., а також квартиру № 169, третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями), літ. В - 25 літ. В - 25, ВI-1, BII-1, в-1, яка складається з: 1 - житлова, 2 - санвузол, I - лоджія, загальна площа 124,2 кв.м.; житлова площа 100,7 кв.м.;по АДРЕСА_1, фактичною площею 124,2 кв.м., а ОСОБА_2 в свою чергу сплатила ОСОБА_3 грошові кошти за придбані нею квартири у розмірі 839 606 грн. та 630 600 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

19 квітня 2013 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - спадкоємцями, до приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_13 було подано заяви про відмову від прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2013 року, було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради, правонаступника ОСОБА_4, про визнання дійсним договору купівлі - продажу квартир № 124, 160, 161, 162, 164, 165, 166, 167, 168, 169 у будинку АДРЕСА_1 - відмовлено.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2013 року, було визнано відумерлою спадщину ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, яка складається з усіх прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві на момент смерті.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі договору відступлення права вимоги здобув право вимоги за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року та іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, а вищезазначений кредитний договір та іпотечний договір були укладені у відповідності до норм чинного законодавства, яке діяло на момент укладання договорів.

Крім того, виходив з того, що ОСОБА_4, який був боржником по вказаному кредитному договору не виконував свої кредитні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, а також в подальшому незаконно, без згоди іпотекодержателя відчужив спірні квартири № 168 та № 169 по АДРЕСА_1, які є предметом іпотеки, на користь ОСОБА_3

Право власності за ОСОБА_3 на зазначену квартиру було визнано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року, яке в подальшому було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 червня 2013 року, а в установленому законом порядку ОСОБА_3 право власності на квартири не оформлювала та з порушенням норм чинного законодавства без отримання згоди іпотекодержателя відчужила їх на користь ОСОБА_2 по значно заниженій вартості.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. 1 ст. 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь - яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і , на яке може бути звернене стягнення.

Частинами 1, 2 ст. 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в розмірі, коли зобов'язання не було виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, що діяла на момент укладення договору іпотеки, нерухомим майном (нерухомістю) є земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якого не завершено, регулюються за правилами визначеними цим Законом. Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, що діяла на момент укладення договору іпотеки, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, що була чинною на момент укладення договору іпотеки, предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 7 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь - якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Статтею 9 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, передбачено, що іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, передбачено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частиною 4 статті 16 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Частинами 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, у разі переходу права власності (право господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існувала до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно до положень ч. ч. 1,3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12 травня 2006 року, передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 12 травня 2006 року, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Частинами 1, 7 статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», в редакції від 14 січня 2006 року, передбачено, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Частиною 2 пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», передбачено, що відповідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України «Про іпотеку») окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Пунктом 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз"яснено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку").

У відповідності до роз'яснень, що містяться в п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Згідно п. 40 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", що якщо предметом іпотеки є об'єкт незавершеного будівництва, то по закінченні його будівництва іпотека зберігає силу, і її предметом є будівля (споруда), зведена в результаті завершення будівництва.

Згідно до положень, що містяться в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 5 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, районним судом правильно встановлені обставини справи, спір було вирішено у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Рішення є обґрунтованим, його висновки про встановлені обставини і правові наслідки є правильними.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування ст.37 Закону України "Про іпотеку" не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Зважаючи на те, що п.4.2.2.1 іпотечного договору №20.840.21.01 від 25 березня 2006 року передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем перед іпотекодержателем основного зобов'язання та/або обов'язків, встановлених цим договором, предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя у порядку згідно з діючим законодавством, висновки суду першої інстанції відповідають як вимогам ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", так і положенням статей 589, 590 ЦК.

Посилання апелянта на відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу, оскільки під час його посвідчення нотаріус встановив відсутність будь-яких обтяжень нерухомого майна, що є предметом договору, не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року відповідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України "Про іпотеку") окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя.

Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Крім того, договір купівлі - продажу обмежує право позивача як іпотекодержателя, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав його недійсним.

Посилання апелянта на те, що представник компанії "Hagworth Management Limited" діє на підставі не належним чином оформленої довіреності спростовуються наступним.

Довіреність, на підставі якої Оріненко Є.С. представляє компанію "Hagworth Management Limited" видана на території республіки Кіпр і апостильована відповідно до вимог Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів».

Конвенція набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції 22 грудня 2003 року. Республіка Кіпр також є учасницею Конвенції.

Згідно ст.3 вказаної Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, яким скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Таким чином, згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій державі-учасниці цієї Конвенції.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь та до переоцінки тих доказів, яким суд дав належну оцінку у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

Л.А. Черненкова