Постанова № 42560523, 27.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року Справа № 99/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 29.08.2012 №№0001012201, 0001042201, 0001032201, 0001022201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перші два спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат(витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Приватним підприємством «Приматех» (далі - ПП), Приватним підприємством «Протор» (далі - ПП-1), Приватним підприємством «Топран» (далі - ПП-2), Приватним підприємством «А-Прайм» (далі - ПП-3), Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний дім «Лайнер» (далі - ТОВ-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хеск» (далі - ТОВ-2), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Щодо інших двох ППР, якими визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та штрафну санкцію за порушення у сфері ведення касових операцій у національній валюті, то такі також є помилкові, оскільки у позивача наявні всі документи, які підтверджують видачу підзвітним особам готівкових коштів та їх належне використання такою особою.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в справі №2а-2802/12/0970 заявлений адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що понесення позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що актами перевірок контрагентів позивача встановлено нікчемність господарської діяльності останніх у зв'язку із відсутністю адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань. Позивачем не надано належних документів щодо транспортування придбаних у таких товарів. Під час проведення перевірки позивач не надав документів щодо використання коштів, наданих на відрядження та під звіт у зв'язку з їх втратою, тому надання таких уже під час розгляду справи в суді, не може свідчити про незаконність висновків проведеної перевірки та прийнятих відповідних ППР.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 24.06.1997, взято на податковий облік у відповідача 27.06.1997, 15.09.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (а.с.18-19 т.1, а.с.125-126 т.6).

На підставі акта від 09.08.2012 №6035/22-1/24688544 (далі - Акт) документальної планової виїзної перевірки ТОВ з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2009 року (370грн) - І квартал 2011 року в сумі 310109грн;

- пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 24988грн;

- пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за червень (560грн), вересень - грудень 2009 року, січень-травень, липень, листопад-грудень 2010 року, лютий-вересень 2011 року в сумі 263393грн;

- пп.9.10.1 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон №889-ІV), в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2010 рік в сумі 3097,05грн;

- пп.7.41, 7.43, 7.49 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі - Положення), під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань встановлено відсутність документів, що підтверджують здійснення покупцем витрат готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт в сумі 20647грн (а.с.17-98 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ПП, ПП-1, ПП-2, ПП-3, ТОВ-1 та ТОВ-2 використавши при цьому акти перевірок таких та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними. Завищення валових витрат (витрат) становить 1308292грн (1199650 грн+108642грн) та податкового кредиту - 261658грн.

Позивачем зайво віднесено до податкового кредиту 1735грн, оскільки податковий кредит не відкоригований на зазначену суму ПДВ згідно актів на списання товарів, які не призначені для їх використання в господарській діяльності.

Також встановлено, що позивачем завищено валові витрати на суму 33785грн в результаті не відкоригування таких на суму простроченої кредиторської заборгованості, по якій закінчився строк позовної давності та яка самостійно включена ним до складу інших доходів.

Завищено валові витрати на суму 7000грн в результаті завищення витрат, пов'язаних з відрядженнями, які не підтверджені первинними документами.

Крім того, при перевірці касових документів виявлено, що працівнику позивача ОСОБА_2 для відрядження були видані кошти у грудні 2010 року, однак ним не було підтверджено документально 3000грн та 4000грн оплати послуг за проживання та не повернуто в касу.

Працівником позивача ОСОБА_3 закуплено у грудні 2010 року у фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП) суміш бетону та розчин штукатурки на суму 13647грн без документального підтвердження оплати за такі товари та без відповідних документів, які б свідчили про зайняття останнім підприємницькою діяльністю.

29.08.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0001012201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податок на прибуток в сумі 404949грн (основний платіж 334727грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 70222грн);

№0001042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 320767грн (основний платіж 262833грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 57934грн);

№0001032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3872грн (основний платіж 3097грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 775грн);

№0001022201, яким застосовано штрафну санкцію за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 20647грн (а.с.122-125 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2. цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК України, який регулює спірні податкові відносини у відповідному періоді щодо господарських операцій з контрагентами позивача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених валових витрат (витрат) надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат(витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПП договором поставки товару від 25.06.2010№25/06-5 на поставку газового та теплового (водопостачання) обладнання, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними (далі - ТТН), розпорядженнями на службове відрядження та посвідченнями про відрядження водія, подорожніми листами на кожну партію поставленого товару, журналом реєстрації довіреностей на отримання товару, платіжними дорученнями (а.с.22-35, 87-114 т.2, а.с.156-158, 164, 169-255 т.5);

- ПП-1 договором поставки товару від 08.11.2010 №188 на поставку газового та теплового (водопостачання) обладнання, видатковими та податковими накладними, ТТН, розпорядженнями на службове відрядження та посвідченнями про відрядження водія, подорожніми листами на кожну партію поставленого товару, журналом реєстрації довіреностей на отримання товару, платіжними дорученнями (а.с.116-131, 204-244 т.2, а.с.156-159, 169-255 т.5);

- ПП-2 договором поставки товару від 02.07.2009 №5КТ на поставку газового та теплового (водопостачання) обладнання, додатковою угодою від 03.08.2009 №1 до цього договору, договором поставки товару від 11.01.2010 №7КТ на поставку газового та теплового (водопостачання) обладнання та договором уступки права вимоги від 31.10.2010 №28 від ПП-2 до іншого суб'єкта, щодо відступлення права вимоги сплати боргу за першими договорами, видатковими та податковими накладними, журналом реєстрації довіреностей на отримання товару, платіжними дорученнями (а.с.48-110 т.4, а.с.169-255 т.5);

- ПП-3договором поставки товару від 03.12.2010 №298 на поставку газового та теплового (водопостачання) обладнання та договорами уступки права вимоги від 12.09.2011 №85 та 24.10.2011 №12 від ПП-3 до інших суб'єктів, щодо відступлення права вимоги сплати боргу за першим договором, видатковими та податковими накладними, ТТН, розпорядженнями на службове відрядження та посвідченнями про відрядження водія, подорожніми листами на кожну партію поставленого товару, журналом реєстрації довіреностей на отримання товару, платіжними дорученнями (а.с.249-261 т.2, а.с.99-123 т.3, а.с.157-159, 169-255 т.5);

- ТОВ-1 договором поставки товару від 31.03.2011 №07-КД на поставку газового та теплового обладнання, видатковими та податковими накладними, ТТН, розпорядженнями на службове відрядження та посвідченнями про відрядження водія, подорожніми листами на кожну партію поставленого товару, журналом реєстрації довіреностей на отримання товару, платіжними дорученнями (а.с.210 - 222, 286-296 т.1, а.с.1-19 т.2, а.с.160-163, 169-255 т.5);

- ТОВ-2 договорами поставки товару від 11.01.2011 №4 та від 06.01.2012 №ХЕ-0000004 на поставку газового та теплового (водопостачання) обладнання та додатковими угодами до цих договорів, видатковими та податковими накладними, квитанціями про перевезення вантажу за допомогою експрес-пошти, платіжними дорученнями (а.с.112-119, 150-219 т.4).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про відсутність в ТОВ документів на транспортування приданих у ПП-2 товарів, оскільки відповідно до: пп.2.5 п.2 додаткової угоди від 03.08.2009 №1 до договору поставки від 02.07.2009 №5КТ така поставка здійснюється транспортом постачальника (ПП-2) до м.Івано-Франківськ за рахунок останнього; пп.2.1 п.2 договору поставки товару від 11.01.2010 №7КТ таке постачання здійснюється ПП-2 за письмовим замовленням ТОВ із вказівкою на дату та місце поставки, а тому позивач не мав обов'язку зберігати документи про таке транспортування так як вони не впливають на його податковий облік.

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган на підставі лише аналізу (співставлення) пробігу автомобіля Hyndaj H-100, р.н.НОМЕР_1, який використовувався позивачем для перевезення придбаного від ПП, ПП-1, ПП-3 та ТОВ-1 товару, зазначеного в подорожніх листах і ТТН, зробив безпідставний та передчасний висновок про недоведеність факту товарності відповідних операцій.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Необхідно також врахувати ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані дрібнішим оптом своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.223-285 т.1, а.с.36-86, 132-203 т.2, а.с.1-98, 130-246 т.3, а.с.1-47, 120-149 т.4, а.с.165-168 т.5).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами (господарські операції мали місце в період з червня 2009 року по вересень 2011 року, а ПП визнано банкрутом 14.02.2012; ПП-3 ліквідовано 20.03.2012 та ПП-2 ліквідовано 10.01.2011 (операції в період до травня 2010 року)), платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних (а.с.25, 33 т.1, а.с.20-21, 115, 245-246 т.2, а.с.124-125 т.3, а.с.110-111 т.4, а.с.5, 37, 68 зворот, 117, 127 т.5).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП, ПП-1, ПП-2, ПП-3, ТОВ-1 та ТОВ-2 із їх постачальниками, які ґрунтувалися на висновках актів перевірок таких контрагентів (а.с.2-139 т.5), де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні (фіктивні) внаслідок ряду обставин.

Контрагенти позивача належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем (а.с.34 т.1, а.с.6, 38, 71, 118, 127 т.5).

Також, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок цих контрагентів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до перевірок жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Відсутність ПП, ПП-1, ПП-2, ПП-3, ТОВ-1 та ТОВ-2 за юридичними та фактичними адресами також не свідчить про безтоварність здійснених ними господарських операцій, оскільки такі операції мали місце в період з щодо: ПП - липня 2010 року по лютий 2011 року; ПП-1 - листопада 2010 року по березень 2011 року; ПП-3 - грудня 2010 року по березень 2011 року, а відповідну відсутність було встановлено податковим органом лише в щодо: ПП - березні 2011 року; ПП-1 - квітні 2011 року; ПП-3 - квітні 2011 року (а.с.217 т.2, а.с.5 зворот, 37, 68 зворот т.5).

Також необхідно звернути увагу, що перевірки вказаних контрагентів були проведені за період щодо: ПП - грудень 2010 року, лютий 2011 року; ПП-1 - жовтень-грудень 2010 року, лютий 2011 року; ПП-3 - жовтень-грудень 2010 року, лютий-березень 2011 року; ТОВ-1 - червень 2011 року; ТОВ-2 - листопад 2010 року по жовтень 2011 року, а відповідні господарські операції, відображення яких в податковому обліку поставлено відповідачем під сумнів, були здійснені, як в тих періодах так і в інших.

Крім того, слід зазначити, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, у справі №2а/0470/11362/11 за позовом ПП до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська (далі - МДПІ) про визнання дій протиправними: визнано неправомірними дії МДПІ щодо відображення в акті перевірки від 24.06.2011 №2632/23-3/37149588 висновків про порушення ПП ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України по правочинах, здійснених з ПП «Альтекс-Юг» (далі - ПП-4) та контрагентами-покупцями у грудні 2010 року (а.с.133-139 т.1).

Зокрема цей акт перевірки, якраз і використовувався ДПІ при проведенні перевірки позивача і переважно (виключно) на його підставі зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Цими судовими рішеннями встановлено, що МДПІ не було вжито заходів, передбачених ПК України щодо отримання від ПП первинної документації, на підставі якої можливо здійснити документальну перевірку та зробити висновки щодо правочинів, укладених останнім у зазначений період.

Щодо вироків Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18 липня 2013 року в кримінальних провадженнях щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - директорів ПП та ПП-1 відповідно, які набрали законної сили, то такі не спростовують наведених висновків суду першої інстанції, оскільки такі (вказані особи) остаточно були визнані винними за ч.2 ст.367 КК України щодо відображення в податковому обліку даних по операціях поставки товарів від контрагента ПП-4 (а.с.171-178 т.6).

Також, вироком Суворовського районного суду м.Херсова від 15 травня 2014 року засновника ПП-4 визнано винним за ч.2 ст.27, ч.2 ст.205, ч.2 ст.27 ч.3 ст.212, ч.1 ст.209 КК України, у фіктивному підприємництві, ухиленні від сплати податків та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом щодо цього підприємства (а.с.155-161 т.6).

Немає прямих доказів того, що обладнання реалізовано ПП і ПП-1 позивачу, попередньо було придбане (ніби придбане) ними у ПП-4.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також у п.38 рішення цього ж Суду від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) цей Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (що конкретно вимагає позивач), а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту (чим він обґрунтовує свої вимоги та який спосіб захисту свого права він обрав).

Частиною 1 ст.138 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції не зроблено жодного правового висновку, щодо протиправності ППР від 29.08.2012 №0001012201 в частині визначення грошового зобов'язання у зв'язку із, як вважає ДПІ, завищенням позивачем валових витрат на суму 33785грн в результаті невідкоригування таких на суму простроченої кредиторської заборгованості, по якій закінчився строк позовної давності та яка самостійно включена ТОВ до складу інших доходів, хоча останній в позовній заяві наводив відповідне обґрунтування позовних вимог, а суд скасував таке ППР повністю (а.с.5, 24, 100 т.1, а.с.46 т.6).

Апеляційним судом встановлено факт наявності у позивача простроченої кредиторської заборгованості в сумі 33785грн (ІІ квартал 2009 року - І квартал 2011 року), що не заперечується і сторонами.

Згідно з пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону №334/94-ВР безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п.4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР).

Абзацом 2 пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з п.7.11 ст.7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у ч.4 ст.3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суми кредиторської заборгованості щодо якої закінчився строк позовної давності. Що стосується обов'язку позивача зменшити валові витрати, на чому наполягає відповідач, то раніше чинне законодавство України не містило застережень щодо обов'язку платника податку, за наведених обставин, здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

При цьому враховується правовий висновок у спірних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року в справі №21-201а11.

Щодо визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток (у відповідній частині - завищення валових витрат на 7000грн), з податку на доходи фізичних осіб та штрафної санкції за порушення норм регулювання обігу готівки, то апеляційний суд вважає за необхідне вказати таке.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.1.6 ст.1 Закону №889-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пунктом 9.10 ст.9 цього ж Закону регулюється порядок оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Підпунктом 9.10.1 цього пункту визначено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого пп.9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з пп. 5.4.8 п.5.4 ст.5 Закон №334/94-ВР; б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, визначений у Положенні (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносини).

Пунктом 2.11 Положення передбачено видачу готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт); видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з п.7.39 цього ж Положення під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо.

За змістом пунктів 7.41, 7.43, 7.44,7.47 Положення під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Під час проведення перевірки щодо дотримання порядку видачі готівки під звіт на відрядження встановлюється наявність розпорядчих документів (наказу, розпорядження) на службові відрядження, правильність ведення записів у журналі реєстрації посвідчень на відрядження, дотримання граничної тривалості службового відрядження, наявність позначок у посвідченні про відрядження, своєчасність звітування за витрачені під час відрядження кошти, правильність відшкодування витрат працівникам тощо.

Факти подання звіту про використання коштів до бухгалтерії в установлені строки без одночасного повернення до каси невикористаних підзвітних сум є порушенням порядку видачі готівки під звіт і її використання.

Для перевірки використовуються потрібні касові та розрахункові документи підприємства (підприємця) (касова книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум), а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником) витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні тощо).

У відповідності до ст.2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Абзацом 6 ч.1 ст.1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносини; далі - Указ №436/95) визначено, що за порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Апеляційним судом встановлено, що працівники ТОВ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримували грошові кошти на відрядження та під звіт для придбання будівельних матеріалів відповідно.

До звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 11.12.2010 №ЄВ-0000100 та від 31.12.2010 №ЄВ-0000135, які подавалися ОСОБА_2 та які поставлені ДПІ під сумнів, таким було долучені квитанції до прибуткових касових ордерів про проведення розрахунків за отримані від фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 послуги проживання в готелі (а.с.185-190, 203-209 т.1, а.с.122-124 т.6).

Разом з тим, до звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 31.12.2010 №ЄВ-0000136, який подавався ОСОБА_3, таким не було долучено подібних документів, а лише рахунки-фактури та накладні на отримання товарів від ФОП (а.с.198-202 т.1).

Відповідні документи на вимогу суду не були подані і в суді апеляційної інстанції.

Отже, ТОВ не завищено валові витрати, не занижено податок з доходів фізичних осіб та не допущено порушення норм з регулювання обігу готівки, при погашенні авансових звітів поданих ОСОБА_2

Водночас, позивачем проведено погашення авансового звіту, поданого до бухгалтерії підзвітною особою ОСОБА_3, без наявності достовірних документів, які б підтверджували сплату готівкових коштів за придбані у ФОП товари, особою, якій ці кошти видавалися.

Таким чином, ТОВ занижено податок з доходів фізичних осіб при оподаткуванні доходу отриманого ОСОБА_3 в розмірі 2047,05грн (13647х15%) та допущено порушення норм з регулювання обігу готівки у грудні 2010 року у розмірі 13647грн.

За своєю суттю передбачена ст.1 Указу №436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 ГК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин - вчинення порушення).

Згідно зі ст.238 цього ж Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 239 ГК України передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст.250 цього ж Кодексу, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку про те, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених ч.1 ст.250 ГК України.

Враховуючи те, що застосований згідно з оскаржуваним ППР від 29.08.2012 №0001022201 штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосований у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Встановлено, що ТОВ порушило встановлені Положенням норми з регулювання обігу готівки 31.12.2010, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з указаної дати, а отже, річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки закінчився у грудні 2011 року.

Правова позиція щодо застосування до спірних відносин ст.250 ГК висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2007 року №21-713во06, 15 вересня 2009 року №21-558во09, 27 травня 2014 року №21-126а14.

Принагідно, апеляційний суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набрав чинності з 01.01.2011, ст.250 ГК України було доповнено частиною другою такого змісту: «Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені ПК України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи».

Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Отже, оцінка правомірності поведінки платника податків та заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені порушення, повинні визначатися, за загальним правилом, на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій (порушення).

Судом першої інстанції взагалі не звернуто увагу на те, що ДПІ в Акті встановлено порушення позивачем правил формування податкового кредиту - зайве віднесення до податкового кредиту 1735грн, через невідкоригування на зазначену суму ПДВ згідно актів на списання товарів, які не призначені для їх використання в господарській діяльності, що мало своє відображення у ППР від 29.09.2012 №0001042201 у визначеному грошовому зобов'язанні з ПДВ в сумі 1469грн (основний платіж 1175грн, штрафна (фінансова) санкція (штраф) 294грн) (560грн у червні 2009 - пропущено строк давності) (а.с.64, 101, 123 т.1).

Ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні позивач не виклав жодного обґрунтування позовних вимог у цій частині, хоча зазначене ППР просив скасувати повністю.

Так, у відповідності до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з пп.5.4.3 п.5.4 ст.5 цього ж Закону до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

При цьому подібних вимог у Законі №168/97-ВР не має.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення-1) запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена (пункти 4, 5).

За змістом п.6 цього ж Положення для цілей бухгалтерського обліку запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Таким чином, з врахуванням наведених вище всіх норм Законів №168/97-ВР та №334/94-ВР, Положення підставою для відображення в податкових деклараціях з ПДВ результатів обліку є проведені платником податку господарські операції, підтверджені податковими накладними чи іншими документами відповідно до вимог закону. Визначальною умовою виникнення права на податковий кредит є придбання товару з метою безпосереднього використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці (для забезпечення господарської діяльності). Необхідною ж умовою ведення господарської діяльності є здійснення господарських операцій (як прибуткових, так і збиткових), тобто дій або подій, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ став факт списання позивачем у січні, серпні, вересні, листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) у зв'язку із проведенням робіт із гарантійного ремонту (обслуговування) раніше проданих машин й устаткування, без виключення з податкового кредиту суми ПДВ у складі їх вартості (а.с.115-122 т.6).

А відтак списані ТМЦ у зв'язку із їх використанням при гарантійному ремонті (обслуговуванні), проданих платником податку товарів, використані у господарської діяльності позивача, а тому є активом, що надає економічну користь останньому при виконанні договірних зобов'язань (забезпечення господарської діяльності), що не тягне його обов'язку коригувати ПДВ.

Доводи відповідача у цій частині є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог податкового законодавства, правил бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Порядок розподілу судових витрат передбачений ст.94 КАС України. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 3, 6).

Позивач заявляв позовні вимоги щодо чотирьох ППР на загальну суму 750235грн, судом першої інстанції задоволено позов повністю, а з врахуванням встановленого апеляційним судом необхідно відмовити в позові щодо ППР від 29.08.2012 №0001032201 в сумі 2559грн (0,34%), та відповідно змінити розподіл судових витрат (оплачений судовий збір - 2146грн (а.с.2 т.1), тобто стягненню в користь позивача підлягає 2138,70грн (не підлягає стягненню - 7,30грн) таких витрат.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську від 29 серпня 2012 року №0001032201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2559грн (основний платіж 2047грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи)512грн) скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-виробничий центр «Європрилад» 2138,70 гривень сплаченого судового збору.

В решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 січня 2015 року.