Постанова № 42560521, 27.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року Справа № 3686/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Львівміськбудіндустрія» Закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об’єднання «Львівміськбуд» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року в справі за позовом Управління пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова до Дочірнього підприємства «Львівміськбудіндустрія» Закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об’єднання «Львівміськбуд» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2012 року (здано на пошту) Управління пенсійного фонду України в Галицькому районі м.Львова (далі - УПФ) звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Львівміськбудіндустрія» Закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об’єднання «Львівміськбуд» (далі - ДП) про стягнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з вересня по жовтень 2012 року в сумі 14689,86грн, покликаючись на те, що ДП у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464-IV) є платником єдиного внеску, який ним у встановлені строки не сплачено у визначеному розмірі.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року в справі №813/40/13-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ДП, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою закрити провадження у справі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції не враховано, що у нього відсутня заборгованість по сплаті єдиного внеску, а відтак порушено його права та свободи.

УПФ у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ДП зобов’язане згідно чинного законодавства сплачувати УПФ єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, однак вказаного не вчинив та доказів сплати суду не надав, то позов УПФ є підставним.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ДП зареєстрований УПФ як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також є платником єдиного внеску у відповідності до Закону №2464-IV.

Проте, з вересня 2012 року по жовтень 2012 року ДП не було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у встановленому розмірі та строки. Станом на 14.12.2012 заборгованість склала 14689,86грн, про що свідчить розрахунок суми заборгованості та звіти про суми нарахування єдиного внеску (а.с.5-13).

Оскільки відповідачем у встановлені строки не було добровільно сплачено зазначену заборгованість із сплати єдиного внеску, УПФ звернулось до адміністративного суду із цим позовом.

Відповідно до ч.1 ст.67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В преамбулі Закону №2464-VI зазначено, що цим Законом визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Статтею 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону №2464-VI визначений перелік осіб, що є платниками єдиного внеску.

Пунктом 4 ч.1 даної статті передбачено, що платниками єдиного внеску є є роботодавці, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Так, ч.2 вказаної статті Закону №2464-VI визначено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Частиною 4 ст.25 Закону №2464-VI передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.

У випадку, коли платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що органи Пенсійного фонду мають право звернутися до суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості з єдиного внеску лише після того, коли ними будуть вжиті всі можливі заходи, передбачені нормами, зокрема ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, тобто у випадку, якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вимог ч.4 ст.25 Закону №2464-VI вимога про сплату недоїмки позивачем надіслана не була (доказів протилежного суду першої та апеляційної інстанцій не надано, а також підтверджено представником УПФ у судовому засіданні 27.01.2015), а відтак сума недоїмки є не узгодженою, що в свою чергу позбавляє права УПФ на звернення до суду із розглядуваним позовом.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання щодо безпідставності позовних вимог УПФ про стягнення з ДП заборгованості по сплаті єдиного внеску в сумі 14689,86грн.

Додатково, також слід зазначити про безпідставність доводів апелянта про відсутність заборгованості по сплаті єдиного внеску, оскільки в силу того, що у відповідача була наявна заборгованість з єдиного внеску у розмірі 105867,52грн, кошти перераховані ним в рахунок сплати єдиного внеску за вересень-жовтень 2012 року були у відповідності до ч.6 ст.25 Закону №2464-VI спрямовані в рахунок сплати такої недоїмки у порядку календарної черговості її виникнення.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Львівміськбудіндустрія» Закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об’єднання «Львівміськбуд» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 січня 2015 року.