Ухвала суду № 42560290, 04.02.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

________________________

УХВАЛА

"04" лютого 2015 р. Справа № 918/441/14

Суддя Павленко Є.В., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року у справі № 918/441/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Агро" (далі - Товариство) до Підприємця про стягнення заборгованості в сумі 161 484 грн. 90 коп.

за участі представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: Штогрін В.С. за дог. від 23 січня 2015 року № 06/05,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Підприємця заборгованості за поставлений останньому товар, з яких: 156 348 грн. 00 коп. - основний борг, 1 718 грн. 66 коп. - інфляційні втрати, 3 418 грн. 24 коп. - 3 проценти річних.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 квітня 2014 року порушено провадження у справі № 918/441/14, розгляд якої було призначено на 23 квітня 2014 року.

До початку судового засідання 27 травня 2014 року через канцелярію суду надійшла заява Товариства про збільшення розміру позовних вимог від 7 травня 2014 року, відповідно до якої останнє просило суд стягнути з відповідача 320 926 грн. 20 коп. основного боргу, 11 197 грн. 80 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 25 777 грн. 43 коп. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року у даній справі, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 4 листопада 2014 року, позов Товариства задоволено повністю. Стягнуто з Підприємця на користь позивача 320 926 грн. 20 коп. основного боргу, 11 197 грн. 80 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 25 777 грн. 43 коп., а також 7 158 грн. 03 коп. судового збору.

5 грудня 2014 року на виконання вищезазначеного судового рішення господарським судом Рівненської області було видано відповідний наказ.

27 січня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява Підприємця від 27 січня 2015 року, в якій останній просив відстрочити виконання рішення господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року на шість календарних місяців.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 січня 2015 року вищезазначену заяву прийнято до розгляду та призначено до слухання в судовому засіданні на 4 лютого 2015 року.

У судовому засіданні 4 лютого 2015 року представник Підприємця підтримав вимоги, викладені у заяві від 27 січня 2015 року, та наполягав на їх задоволенні.

Товариство про дату, час та місце розгляду заяви було повідомлене належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Підприємця про відстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з вимогами частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до приписів статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення, зокрема, хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Наведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".

Відтак, саме на заявника в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

У своїй заяві відповідач посилався на тяжкий фінансовий стан та відсутність грошових коштів для виконання судового рішення, прийнятого у справі № 918/441/14. Крім того, останній також вказував, що у провадженні господарського суду Рівненської області знаходиться справа за позовом Підприємця до Товариства про стягнення заборгованості в сумі 19 763 грн. 39 коп. Відтак, винесення судом рішення у даній справі на користь Підприємця, на думку останнього, дасть змогу сторонам укласти мирову угоду на стадії виконання цих судових рішень. На підтвердження вищенаведених обставин представник заявника у судовому засіданні надав копію позовної заяви відповідача до Товариства, а також копію ухвали господарського суду Рівненської області від 26 січня 2015 року про порушення провадження у справі № 918/42/15 за позовом Підприємця до Товариства про стягнення заборгованості в сумі 191 763 грн. 39 коп.

Як вже було зазначено вище, норма статті 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте наведені заявником підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, його тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для відстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин. У той же час факт порушення провадження у справі № 918/42/15 за позовом Підприємця до позивача не свідчить про обґрунтованість вимог заявника до Товариства щодо стягнення з останнього заборгованості в сумі 191 763 грн. 39 коп., а також не підтверджує наміру Товариства (у разі задоволення позову) на укладення з Підприємцем мирової угоди на стадії виконання вищенаведених судових рішень.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року у справі № 918/441/14, і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан Підприємця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 2/97.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

Разом з тим Товариство також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язане оплачувати роботу своїх працівників. Відтак, відстрочення виконання вказаного судового рішення також може істотно погіршити його фінансовий стан.

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки Підприємець не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 27 серпня 2014 року у справі № 918/441/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Агро" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 161 484 грн. 90 коп.

Суддя Є.В. Павленко