Постанова № 42559639, 30.01.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

30 січня 2015 р. №820/284/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - Даншиної Г.О.,

представника відповідача - Коваленко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 29.12.2014 року №0005622204.

В обґрунтування позову зазначив, що з висновками акту перевірки від 10.12.2014 року №7456/20-31-22-03-07/466573913 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" (далі за текстом - ТОВ "Гравеліт-21") відповідальний за утримання ДСД від 16.02.2012 р. №4 з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Софія" ЛТД за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2014 р. та подальшого ланцюга постачання, та прийнятим за його результатами податковим повідомленням-рішенням не погоджується в повному обсязі, та вважає його таким, що прийнято з порушенням норм діючого законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Позивач також зазначив, що порушення вимог податкового законодавства перевіряючи пов'язують з відсутністю реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, посилаючись на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, якими встановлена неможливість фактичного здійснення останніми господарських операцій через відсутність транспортних засобів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, відсутність об'єктів, які підпадають під визначення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, в письмових запереченнях на адміністративний позов зазначив, що ТОВ "Гравеліт-21" не надав контролюючому органу пояснення, відомості та підтверджуючі їх документи визначені в запиті.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 27.11.2014р. по 03.12.2014р., на підставі наказу від 26.11.2014 року №1703 ДПІ у Київському м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, та направлень від 27.11.2014 р. №1806 та від 27.11.2014 р. №1807, фахівцями відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гравеліт-21".

За результатами документальної позапланової перевірки ТОВ "Гравеліт-21" 10.12.2014 р. був складений акт №7456/20-31-22-03-07/466573913 "Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки "Гравеліт-21" (34013604) відповідальний за утримання ДСД від 16.02.2012 р. №4, код 466573913, з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Софія"ЛТД, код ЄДРПОУ 19321287, за період з 01.04.2014р. по 30.04.2014 р. та подальшого ланцюга постачання."(а.с.18-39).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого відповідач прийшов до висновку, що позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у загальній сумі 8102994 грн. по податковій декларації з ПДВ за квітень 2014 року.

На підставі даного висновку акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005622204 від 29.12.2014 р., яким нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12154491,00 грн. у тому числі: за основним платежем 8102994,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4051497,00 грн. (а.с. 10).

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту регулюються п. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом встановлено, що ТОВ "Гравеліт-21" відповідальний за утримання ДСД від 16.02.2012 року №4 здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі договору про спільну діяльність №4 від 16.02.2012 року, предметом якого є спільна інвестиційна та виробнича діяльність учасників з метою розробки та дорозвідки (довивчення) Денисівського газокондансатного родовища.

Основний вид діяльності підприємства є добування природного газу. Предметом правочину, є послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов'язків сторін спірного правочину, що не суперечить чинному законодавства.

Так, з метою здійснення господарської діяльності у перевіряємому періоді між ТОВ "Гравеліт-21" відповідальний за ДСД №4 (Замовник) та ТОВ "Софія" ЛТД (Підрядник) укладено наступні договори:

Договір №2/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт по ліквідації негерметичності та інгібіторопроводі DN 32 до свердловини № 3 та № 2 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника. (а.с.47-48).

Договір №3/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт з обробки та промивки викидних ліній DN 80 та блоків задавки на устях свердловини №2, №3, №4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника. (а.с.94-95).

Договір №4/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт з відновлення лінійної частини трас газопроводів-шлейфів, усунення промоїн, ліквідація котлованів свердловин №2, №3 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника. (а.с.116-117).

Договір №5/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт з усунення загідрачувань на викидних лініях і блоках задавки на устях свердловин №2, №3 та №4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника.(а.с.135-136).

Суд зазначає, що вказані договори за своїм змістом є договорами підряду.

Порядок укладання та виконання договорів на будівельні та будівельно-монтажні роботи регулюються ст. 875 ЦК України, де встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

В ст. 877 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" №237/5 від 21 червня 2002 року, будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, повинні складати за типовою формою №КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт", а усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування за типовою формою №КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт".

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами договорів на виконання умов вищевказаних договорів складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) за формою КБ-3К (а.с. 50, 97, 118, 138), а за результатами виконаних робіт з договорами підряду складені акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2 (а.с.53-58, 100-105, 122-126, 141-146), які оформлені належним чином.

Також позивачем надані узагальнюючи кошторисні розрахунки, договірну вартість, підсумкові відомості ресурсів, в яких зазначається загальна вартість робіт, час роботи на будівництві, складові адміністративних видатків, вид і кількість матеріалів, які використовувались на будівництві та інші відомості і реквізити, наявність яких є обов'язковою для первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суд також зазначає, що первинними кошторисами в інвесторській кошторисній документації є локальні кошториси.

Розподіл робіт за локальними кошторисами повинен забезпечувати можливість визначення кошторисної вартості пускових комплексів, технологічних вузлів і етапів робіт, виділених у проекті організації будівництва, і кошторисної вартості робіт і витрат по реконструкції діючих цехів і об'єктів, що передбачається в проектній документації на розширення діючих підприємств.

Для врахування витрат на технологічне устаткування вбудованих приміщень, господарський інвентар і пристосування приміщень для експлуатаційних потреб підприємств складається окремий кошторис .

Позивачем надано до матеріалів справи локальні кошториси, які містять дані, як про кожен окремий вид проведених робіт, так і показники вартості таких робіт та використаних матеріалів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. В процесі виконання договорів позивач отримав від ТОВ "Софія" податкові накладні, що підтверджується матеріалами справи.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту у періоді отримання податкових накладних, що не заперечується сторонами по справі.

При цьому, суд зазначає, що за умовами вказаних договорів (п. 5.2) розрахунки за виконані роботи здійснюються Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника не пізніше 1095 - днів з моменту отримання акту форми КБ-2 в та довідки форми № КБ-3.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області 02.07.2014 року акту №659/223/19321287 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Софія" ЛТД щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року".

З системного аналізу положень п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, п.п.6. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232 "Про порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок", а також "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженої наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, що зустрічна звірка полягає у співставленні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання (в даному випадку, позивача) з даними платника податків (відносно якого проводиться перевірка), з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Відповідно до п.п. 4.4 п.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.04.2011р. за №236 визначено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає заходів, передбачених актами ДПС України.

Таким чином, актом про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Додатком 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами держаної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом ДПА України від 22.06.2011 р. №236 чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, яким не передбачена можливість висновку щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій платником податків.

При вирішенні даного спору, суд враховує судову практику Верховного Суду України. Так, у відповідності до рішення Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Згідно положень ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

З дослідженого акту перевірки та рішення податкового органу, слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Софія" ЛТД у перевіряємому періоді, щодо якого податковим органом встановлені порушення податкового законодавства, які відображені у акті від 06.08.2014 року №1108/04-62-22-3/19321287 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ суб'єкта господарювання "Софія" ЛТД, код за ЄДРПОУ 19321287 щодо підтвердження господарських відповіси із платниками податків за березень, квітень та травень 2014 року" ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області.

При цьому, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ні акт перевірки, ні довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, позиція відповідача щодо оцінки дій позивача виключно на підставі даних стосовно контрагента суперечить як приписам національного законодавства так і практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з приписами ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

В ст. 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, а тому притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник, а не той, хто мав з ним господарські відносини. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідачем в акті перевірки не наведені докази неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик робіт, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинну; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні ПДВ, та до складу витрат при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідачем, який за ознаками ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення, суд доходить висновку, що спірний правовий акт індивідуальної дії порушує права і інтереси позивача та не відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України, тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.12.2014 року №0005622204.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 04.02.2015 р.

Суддя Полях Н.А.