Ухвала суду № 42556443, 19.01.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

19 січня 2015 року Справа № 922/569/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГрейц К.В.,суддів:Бакуліної С.В., Волковицької Н.О., Добролюбової Т.В., Мачульського Г.М.,розглянувши заявуТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго"про перегляд Верховним Судом УкраїнипостановиВищого господарського суду України від 29.10.2014у справі№ 922/569/14за позовомДержавного підприємства "Завод імені В.О. Малишева"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго"треті особи:1) Державний концерн "Укроборонпром" 2) Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"за участюХарківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону Українипровизнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" про визнання недійсним договору оренди № 640дп від 01.10.2008, укладеного між позивачем та відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.03.2014 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено Державний концерн "Укроборонпром" та Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк".

Харківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України у березні 2014 року подав заяву про вступ у дану справу з метою захисту інтересів держави.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.05.2014 у справі № 922/569/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 рішення Господарського суду Харківської області від 27.05.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 у справі № 922/569/14 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29.10.2014 у справі № 922/569/14, в якій просить зазначену постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 02.10.2014 у справі № 5013/492/12, від 08.10.2014 у справі № 915/1437/13, від 09.08.2012 у справі № 5004/2043/11, від 04.06.2014 у справі № 57/479-52/363-2012, від 07.06.2011 у справі № 6/154, від 26.11.2013 у справі № 915/389/13-г, від 13.04.2010 у справі № 33/210пд мотивовано неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 257, частини першої статті 261, частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 9, частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України вважає за необхідне відмовити в допуску справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 29.10.2014 у справі № 922/569/14, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, виходячи із встановлених судом обставин справи про те, що спірний договір оренди укладено між позивачем та відповідачем без письмової згоди банку (іпотекодержателя), а тому є недійсним. При цьому, питання застосування чи незастосування позовної давності та наслідків її спливу не було предметом дослідження чи розгляду в судах попередніх інстанцій, а судові акти не містять відомостей про заявлення відповідачем клопотання про застосування позовної давності до винесення рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).

Водночас у постанові від 02.10.2014 у справі № 5013/492/12 суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійними біржових договорів купівлі-продажу транспортних засобів, як таких, що укладені керівником позивача без відповідних повноважень, з огляду на те, що дії позивача (товариства з обмеженою відповідальністю) з передачі транспортних засобів, зняття їх з обліку з наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової оплати за спірними договорами свідчать про їх подальше схвалення останнім. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права про позовну давність та помилково визначено початок перебігу позовної давності.

У постанові від 09.08.2012 у справі № 5004/2043/11 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів оренди та стягнення безпідставно сплачених орендних платежів у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності та наслідків її спливу, оскільки відмова у задоволенні позову саме з підстав пропуску позовної давності можлива лише у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог.

У постанові від 07.06.2011 у справі № 6/154 суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення (в частині, що стосується доводів заявника), з огляду на встановлені обставини справи про те, що: позов подано до господарського суду після спливу позовної давності; позивачу за зустрічним позовом було відомо про факт укладення договору та його умови з моменту його підписання; право на пред'явлення позову про визнання недійсним договору виникло коли сторони уклали договір; судами не встановлено обставин, які б перешкоджали позивачу за зустрічним позовом звернутися до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору в межах позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

У постанові від 26.11.2013 у справі № 915/389/13-г суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, виходячи із встановлених судами обставин справи про те, що іпотекодержатель (банк) був обізнаний щодо існування спірного договору оренди та надання ним фактично та юридично згоди щодо передання позивачем предмета іпотеки в оренду відповідачу, оскільки протягом періоду з моменту укладення оспорюваного договору банк здійснював перевірки наявності, стану та умов зберігання предмету іпотеки згідно з іпотечним договором, якими встановлено, що умови зберігання та експлуатації предмету іпотеки відповідають вимогам чинного законодавства та умовам, викладеним в іпотечному договорі, а також до моменту укладення спірного договору відповідач отримав лист-згоду банку про надання дозволу на передання іпотечного майна в оренду. При цьому, питання застосування позовної давності судами не вирішувались, а відмова в позові обґрунтована відсутністю підстав для визнання договору недійсним.

У постанові від 13.04.2010 у справі № 33/210пд суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди нерухомого майна та застосування наслідків недійсності угоди, з огляду на встановлені обставини справи про обізнаність іпотекодержателя (банку) щодо існування спірного договору оренди та надання ним фактично згоди щодо передання відповідачем предмета іпотеки в оренду позивачу, оскільки відповідач звертався листами до іпотекодержателя з проханням призначити перевірку умов виконання іпотечного договору щодо зберігання та експлуатації предмета іпотеки, який знаходиться у заставі, при цьому відповідач додавав наявні договори оренди, у тому числі й спірний договір оренди, та після укладення оскаржуваного договору представником іпотекодержателя складено акт перевірки наявності, стану та умов зберігання предмету застави згідно іпотечного договору, яким встановлено, що умови зберігання та експлуатації предмету іпотеки відповідають вимогам чинного законодавства та умовам, викладеним в іпотечному договорі. При цьому, питання застосування позовної давності не вирішувалось, а відмова в задоволенні позовних вимог пов'язана з їх необґрунтованістю по суті.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, норм Цивільного кодексу України про позовну давність, у подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Постановами Вищого господарського суду України від 08.10.2014 у справі № 915/1437/13 та від 04.06.2014 у справі № 57/479-52/363-2012, на які посилається заявник, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак прийняття касаційною інстанцією постанов про скасування рішень судів нижчих інстанцій з передачею справ на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

За таких обставин відсутні підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Еко-Комуненерго" у допуску справи № 922/569/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя К. Грейц Судді С. Бакуліна Н. Волковицька Т. Добролюбова Г. Мачульський